Справа № 463/536/14 Головуючий у 1 інстанції: Леньо С.І.
Провадження № 22-ц/783/6326/14 Доповідач в 2-й інстанції: Богонюк М. Я.
Категорія:30
27 листопада 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого судді: Богонюка М.Я.
Суддів: Ванівського О.М., Гриновця Б.М.
При секретарі: Цар М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Львові на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04 серпня 2014 року, -
Оскаржуваним рішенням відмовлено в задоволенні позову Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Львові до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди.
В апеляційній скарзі Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Львові просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Апелянт вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Покликається на те, що оскільки ними за рахунок коштів Фонду проведено страхові виплати, що знаходяться в безпосередньому причинному зв'язку з діями ОСОБА_2, яка визнана винною у ДТП, то згідно ст. 1187 ЦК України завдана шкода в даному випадку повинна відшкодовуватися ОСОБА_2 Враховуючи наведене позов підлягає задоволенню.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін на підтримання та заперечення скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така задоволенню не підлягає.
Судом та матеріалами справи встановлено, що 04.11.2011 року о 13:30 год. На перехресті вулиць Стрийська - Володимира Великого у м. Львові мала місце ДТП, за участю ОСОБА_2, водія автомобіля ВАЗ, д.н.з. НОМЕР_3 - ОСОБА_4 та водія автомобіля Тойота, д.н.з. НОМЕР_2 - ОСОБА_5 Внаслідок ДТП водій автомобіля ВАЗ, д.н.з. НОМЕР_3 - ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_1 помер у Львівській комунальній міській клінічній лікарні, а відносно відповідача була порушена кримінальна справа за ч. 2 ст. 286 КК України та в подальшому визнано її винною у вчиненні злочину передбаченого вказаною статтею КК України.
Згідно акту Спеціального розслідування, який затверджено начальником Територіального управління Держгімпромнагляду України у Київській області та м. Києві 14.05.2012 року, нещасний випадок, який стався із ОСОБА_4 - інженером з нагляду за безпечною експлуатацією будівель та споруд, вважається таким, що повязаний з виробництвом.
У відповідності до вимог ст. ст. 28,29,33,34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», оскільки ОСОБА_4 помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, його дружині - ОСОБА_6 були здійснені страхові виплати по втраті годувальника на загальну суму 575 552, 30 грн.
Відмовляючи у задоволенні вимог про відшкодування шкоди в порядку регресу, суд першої інстанції вірно виходив з того, що у разі проведення страхових виплат за договором особистого страхування (життя, здоров'я, працездатності, пенсійного забезпечення) страховик не має права вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди, оскільки Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не передбачено право Фонду соціального страхування від нещасних випадків, який здійснив страхову виплату застрахованій особі за договором особистого соціального страхування, зворотної вимоги до винної особи.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими хованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, часткову компенсацію витрат, пов'язаних із смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також за рахунок інших джерел, передбачених Законом.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» - Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - Фонд) є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, провадить акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, види яких передбачені статтею 34 цього Закону, та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Фонд належить до цільових позабюджетних страхових фондів. Усі застраховані особи є членами цього Фонду.
Фонд є некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам Фондом, стабільної діяльності Фонду.
Фонд не може провадити будь-яку іншу діяльність, крім зазначеної в частині першій цієї статті, та використовувати страхові кошти не за цільовим призначенням.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», джерелами формування коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, є: страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених законом, суми не прийнятих до зарахування витрат страхувальника за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, пені, штрафів та інших фінансових санкцій, застосованих до страхувальників та посадових осіб відповідно до цього Закону та інших актів законодавства; благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; асигнування із Державного бюджету України; прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду, в тому числі резерву страхових коштів Фонду, на депозитному рахунку; часткова сплата за путівки на санаторно-курортне лікування; інші надходження відповідно до законодавства.
Кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню та використовуються тільки за цільовим призначенням. У разі їх невикористання в поточному році вони переходять на наступний фінансовий рік.
Для забезпечення фінансової стабільності Фонду утворюється резерв страхових коштів у сумі, необхідній для фінансування всіх видів матеріального забезпечення, передбачених статтею 34 цього Закону, в розрахунку не менш як на п'ять календарних днів.
Згідно з ч. 1 ст. 1191 ЦК України - особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зазначена норма міститься у главі 82 ЦК України, що регулює правовідносини по відшкодуванню шкоди. Вона передбачає право регресу особи в разі, якщо та відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.
Водночас правовідносини, пов'язані зі страхуванням різних видів, регулюються нормами глави 67 ЦК України.
Так відповідно до ст. 980 ЦК України - предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Статтею 999 ЦК України передбачено, що законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
У ст. 993 ЦК України зазначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до цієї норми до страховика переходить право вимоги про відшкодування шкоди до особи, відповідальної за завдані збитки, лише в разі виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування. У разі проведення страхових виплат за договором особистого страхування (життя, здоров'я, працездатності, пенсійного забезпечення) таке право вимоги страховика до особи, відповідальної за заподіяння шкоди, не передбачено.
Зазначений висновок ґрунтується на комплексному аналізі норм ст. ст. 512, 993, 999 ЦК України, положень Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року та Закону України від 18 січня 2001 року № 2240-ІН «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням».
Вказані закони визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян та, зокрема, правову основу, економічні механізми і організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
Відповідно до ст. ст. 6, 20 Основ страховиками є цільові страхові фонди, які беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків, основними джерелами коштів яких є внески роботодавців і застрахованих осіб.
Преамбулою Закону передбачено, що страхування на випадок тимчасової втрати працездатності є окремим видом загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян, що здійснюється Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Статтею 5 Закону визначено основні принципи страхування від нещасного випадку, якими, зокрема, є обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю; державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав; обов'язковість фінансування Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг в обсягах, передбачених цим Законом; формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування; цільове використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; відповідальності роботодавців та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим законом.
Згідно з п. 1 ст. 2 Закону суб'єктами страхування є: страховик - Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; страхувальник - роботодавець; застрахована особа - найманий працівник, а у випадках, передбачених цим Законом, також інші особи, на користь яких здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності. Об'єктом страхування є тимчасова втрата працездатності застрахованою особою.
Таким чином, страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є обов'язковим особистим страхуванням.
Ні Основи, ні Закон, ні норми глави 67 ЦК України не передбачають право страховика, який сплатив страхове відшкодування потерпілій особі, застрахованій за договором загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно із Законом, на звернення з вимогою до винної особи про відшкодування сплачених застрахованому страхових сум.
Приймаючи до уваги зазначене вище, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що здійснювані та відшкодовані Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Львові виплати - є обов'язком Фонду в разі настання страхового випадку, а тому проведення ним таких виплат не є заподіяною Фонду шкодою в розумінні ст. 1166 ЦК України і відповідно, Фонд не є особою, яка набуває права зворотної вимоги до винної особи згідно із ч. 1 ст. 1191 ЦК України.
Судом вірно встановлені фактичні обставини справи, правильно застосований матеріальний закон та дотримана процедура передбачена ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення такої.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 314 ч. 1 п. 1, 315 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Львові - відхилити.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04 серпня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з часу набрання ухвалою законної сили.
Головуючий:
Судді: