04 листопада 2014 року
справа № П/811/153/14
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шлай А.В.
суддів: Іванова С.М. Чабаненко С.В.
за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 травня 2014 року у справі № П/811/153/14 за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства “Креатив” до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -
Приватне акціонерне товариство “Креатив” звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 21 серпня 2013 року №6011231502, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 825 643,00 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем на підставі висновку акта перевірки про порушення позивачем п. 192.1, 198.1, 198.3, 198.6 ст.198,пп..200.1 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту (ряд.19) за січень 2013 року в сумі ПДВ 825 643,00 грн. З даними висновками позивач не погоджується, оскільки господарській операції між позивачем та контрагентами, визначеними в акті перевірки, мали реальний характер, підтверджені належними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Угоди, укладені між позивачем та вказаними вище контрагентами недійсними у судовому порядку не визнавались, загальні вимоги які передбачені вимогами Цивільного кодексу України були дотримані.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 травня 2014 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись із судовим рішенням, Кіровоградська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржену постанову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги посилання відповідача на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами.
У судовому засіданні сторони доводи ,викладені в апеляційній скарзі та запереченнях на неї підтримали в повному обсязі.
Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Як встановлено судом першої інстанції на підставі письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, Приватне акціонерне товариство “Креатив” зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради Кіровоградської області 06 жовтня 2000 р. На підставі наказу №254 від 12 липня 2013 року посадовими особами Кіровоградською об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування Приватним акціонерним товариством “Креатив” від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту ПДВ за січень 2013 року, результати якої оформлено актом №142/11-23-15-02/31146251 від 09 серпня 2013 року. На підставі висновків, викладених в акті перевірки, податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення №0011231502 від 21 серпня 2013 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 825643,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем не доведено факту відсутності реального характеру господарських операцій позивача з контрагентами, а відтак спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з ст.1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до п.2 ст. 3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.)
Згідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Отже, від належності первинних бухгалтерських та розрахункових документів залежить як податковий облік платника податків, так і реальність вчинення господарської діяльності такого платника взагалі.
Згідно ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Як вбачається з матеріалів справи, всі первинні документи, надані позивачем на перевірку, відповідають вимогам, встановленим Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, не викликають сумнівів щодо їх достовірності та підтверджують фактичне здійснення господарської операції між сторонами за умовами договору.
Щодо посилань відповідача на вчинення позивачем правочинів, які не спрямовані на настання реальних наслідків, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.
Так, законом не передбачена можливість визначення податковим органом правочину нікчемним під час проведення перевірки суб'єкта господарювання на підставі припущень, що відповідні господарські операції проведені з певними контрагентами було здійснено без наміру створення правових наслідків. Адже, в окремому випадку, факт недійсності правочину може бути встановлено рішенням суду. Крім того, відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивний правочин визнається судом недійсним. При цьому фіктивним правочином є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Натомість відповідачем не були надані відповідні судові рішення щодо визнання, укладених правочинів недійсними.
Таким чином, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про не доведення податковим органом нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, а також не доведено фіктивність первинних документів, що містяться у матеріалах справи, тому не має підстав вважати, що умови договорів сторонами не виконувались.
Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, вірно застосований матеріальний закон та не допущено порушень процесуального права, оскаржене судове рішення має бути залишено без змін.
Керуючись статтями 195-196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції в м. Кіровограді - залишити без задоволення.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 травня 2014 року у справі № П/811/153/14 - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її тексту у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: А.В. Шлай
Суддя: С.М. Іванов
Суддя: С.В. Чабаненко