ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
місто Київ
14 год. 50 хв.
03.07.2009 р. № 3/301
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н.Є., при секретарі судового засідання Миколаєнко І.О.
Розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
За позовом Державної податкової адміністрації у м. Києві
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрімпекс»,
Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича
фірма «Інтермодуль-груп»
про визнання недійсним договору
У судовому засіданні 3 липня 2009 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.
Державна податкова адміністрація у м. Києві (надалі -Позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрімпекс»(надалі -Відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтермодуль-груп»(надалі -Відповідач 2) про визнання договору поставки № 18 від 2 серпня 2006 року на загальну суму 12 732 083, 31 грн. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрімпекс»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Інтермодуль-груп»недійсним відповідно до статті 207 Господарського Кодексу України; стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрімпекс»(П/р № 260043012035 в АБ «Національні інвестиції», МФО 300498) в дохід держави вартість отриманих тепловозних запчастин за договором поставки № 18 від 2 серпня 2006 року на загальну суму 12 732 083, 31 грн.; стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Інтермодуль-груп»(П/р № 26005054998001, в філії № 3 ВАТ АКБ «Капітал», МФО 380407) в рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрімпекс»грошову суму за договором поставки № 18 від 2 серпня 2006 року на загальну суму 12 732 083, 31 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрімпекс»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтермодуль-груп»договір поставки № 18 від 2 серпня 2006 року на загальну суму 24 876 069, 52 грн. є таким, що укладений з порушенням норм чинного законодавства України, якими встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
В судовому засіданні представник Позивача посилався на Постанову Святошинського районного суду міста Києва по справі № 2а-49-1/07 від 16 березня 2007 року, відповідно до якої було визнано недійсним статут та свідоцтво платника ПДВ з моменту державної реєстрації, а також на те, що протягом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтермодуль-груп»його директором (громадянином Сватковим В. П.) не було підписано жодної податкової декларації, не було відкрито банківських рахунків, не підписувалося первинних бухгалтерських документів, договорів, актів виконаних робіт, не здійснювалося внесків в статутний фонд Товариства з обмеженою відповідальністю НВФ «Інтермодуль-груп», особистого майна чи коштів, не отримувалося свідоцтва платника ПДВ та печатки підприємства.
Таким чином, на думку Позивача, громадянин ОСОБА_1. не мав на меті здійснення будь-якої господарської діяльності, і не мав ніякого відношення до Товариства з обмеженою відповідальністю НВФ «Інтермодуль-груп». Фактично підприємницька діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю НВФ «Інтермодуль-груп»проводилась невідомими особами, статут містить недостовірні дані щодо засновника і місцезнаходження підприємства, чим створені умови для здійснення іншими фізичними особами діяльності поза державним контролем з метою ухилення від сплати податків.
Представник Відповідача 1 -Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрімпекс», -проти заявлених позовних вимог заперечила, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.
В обґрунтування заперечень на позов представник Відповідача 1 зазначила, що Договір поставки № 18 від 2 серпня 2006 року було укладено з дотриманням всіх вимог цивільного та господарського законодавства України необхідних для чинності правочину, зокрема статті 203 Цивільного Кодексу України та частини 1 статті 55 Господарського кодексу України.
На підтвердження легітимності юридичної особи -Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтермодуль-груп», як зазначила представник Відповідача 2, при укладенні договору поставки № 18 від 2 серпня 2006 року, Товариству з обмеженою відповідальністю «Укрімпекс»були надані для огляду установчі документи (Статут Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтермодуль-груп», Свідоцтво про державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтермодуль-груп»), на підписанні договору поставки був присутнім директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтермодуль-груп»ОСОБА_1., який підписав оспорюваний правочин; на час укладення договору поставки № 18 від 2 серпня 2006 року відомості про Відповідача 2 містилися у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.
Таким чином, на думку представника Відповідача 1, на момент укладення договору поставки № 18 від 2 серпня 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтермодуль-груп»мало необхідний обсяг цивільної дієздатності та господарської компетенції, волевиявлення його було вільним та відповідало внутрішній волі.
Також представником Відповідача 1 було зазначено, що оспорюваний правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що підтверджується повним виконанням сторонами всіх зобов'язань за даним договором, а саме -Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтермодуль-груп»здійснило належним чином поставку тепловозних частин, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрімпекс», в свою чергу, виконало грошове зобов'язання, що підтверджується первинними документами (банківськими виписками, видатковими та податковими накладними). Посилання представника Позивача на рішення Святошинського районного суду міста Києва, на думку представника Відповідача 1, є безпідставними, так як ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2008 року вищевказану постанову було скасовано, а провадження у справі закрито.
Відповідач 2 -Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтермодуль-груп», -відповідно до Довідки Головного управління статистики у місті Києві № 13-324 3025 від 20 травня 2008 року станом на 26 травня 2008 року вилучено з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) 13 травня 2008 року
Керуючись вимогами частини 6 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд вирішує справу на підставі наявних в ній доказів.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення представника Позивача, представника Відповідача 1, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
2 серпня 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрімпекс»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Інтермодуль-груп»було укладено Договір поставки № 18, відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність, а замовник прийняти й оплатити Продукцію в асортименті та кількості відповідно до специфікацій до договору.
Згідно з наявними в матеріалах справи податковими накладними (№ № 45, 44, 43, 42, 41, 40, 39, 38, 37, 36, 35, 34, 33, 32, 28, 29, 27, 30, 31) та видатковими накладними (№ РН-0000049 від 26 грудня 2006 року, № РН-0000048 від 22 грудня 2006 року, № РН-0000047 від 20 грудня 2006 року, № РН-0000046 від 12 грудня 2006 року, № РН-0000045 від 7 грудня 2006 року, № РН-0000044 від 1 грудня 2006 року, № РН-0000043 від 9 листопада 2006 року, № РН-0000042 від 2 листопада 2006 року, № РН-0000041 від 20 жовтня 2006 року, № РН-0000039 від 11 жовтня 2006 року, № РН-0000038 від 25 вересня 2006 року, № РН-0000037 від 14 вересня 2006 року, № РН-0000036 від 11 вересня 2006 року, № РН-0000035 від 7 вересня 2006 року, № РН-0000034 від 30 серпня 2006 року, № РН-0000033 від 29 серпня 2006 року, № РН-0000032 від 22 серпня 2006 року, № РН-00000243 від 14 серпня 2006 року, № РН-0000043 від 9 листопада 2006 року, № РН-0000023 від 8 серпня 2006 року) сторонами було виконано зобов'язання, взяті за договором поставки № 18 від 2 серпня 2006 року, в повному обсязі (Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтермодуль-груп»було відвантажено та поставлено тепловозні частини згідно зі специфікаціями, які є частиною договору поставки, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрімпекс»було проведено оплату поставленого товару згідно з умовами договору).
Відповідно до Листа Державної податкової адміністрації у м. Києві до Начальника Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва № 305/7/26-5215 від 28 січня 2008 року було доручено здійснити перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрімпекс»з питань взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтермодуль-груп».
Актом Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва № 3688/23-08-32103271 від 17 березня 2008 року «Про результати виїзної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрімпекс»(код ЄДРПОУ 32103271) з питань правових відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Інтермодуль-груп»(код ЄДРПОУ 34187023) за період з 1 серпня 2006 року по 31 грудня 2006 року»було виявлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрімпекс» Закону України «Про податок на додану вартість», а також було отримано документи про фінансово-господарські взаємовідносини з Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Інтермодуль-груп».
Посилаючись на Постанову Святошинського районного суду міста Києва по справі № 2а-49-1/07 від 16 березня 2007 року за позовом Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва до ОСОБА_1., Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Інтермодуль-груп», третя особа Святошинська районна у м. Києві державна адміністрація, якою було визнано статут та свідоцтво платника ПДВ з моменту державної реєстрації, Позивач вважає, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрімпекс»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Інтермодуль-груп»2 серпня 2006 року договір поставки № 18 є таким, що укладено з порушенням вимог цивільного та господарського законодавства, а тому даний правочин є недійсним.
Суд звертає увагу на те, що, як підтверджується матеріалами справи, Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2008 року скасовано Постанову Святошинського районного суду міста Києва від 16 березня 2007 року та закрито провадження по справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва по справі № 43/774 від 4 квітня 2008 року затверджено звіт ліквідатора, затверджено ліквідаційний баланс та ліквідовано банкрута -Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Інтермодуль-груп»як юридичну особу в зв'язку з банкрутством.
Згідно Довідки Головного управління статистики у місті Києві № 13-324 3025 від 20 травня 2008 року станом на 26 травня 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Інтермодуль-груп»вилучено з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) 13 травня 2008 року.
Порядок визнання правочину недійсним регулюється Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України.
Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного Кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Так, відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Частиною 2 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Згідно з частиною 3 статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до частини 4 статті 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Частиною 5 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною 6 статті 203 Цивільного кодексу України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, відповідно до вимог Цивільного кодексу України, підставами недійсності правочину є:
- суперечність змісту правочину Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- вчинення правочину особою, яка не має необхідного обсягу цивільної дієздатності;
- відсутність вільного волевиявлення учасника правочину та відповідності його внутрішній волі;
- правочин, що укладається, не спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, встановлений статтею 179 Господарського кодексу України.
Так, відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Таким чином, серед підстав недійсності оспорюваних зобов'язань, передбачених Господарським кодексом України, законодавець виділяє наступні:
- невідповідність вимогам закону;
- вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;
- укладення їх учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
Згідно з частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
В судовому засіданні представник Позивача підставами недійсності договору поставки № 18 від 2 серпня 2006 року вказував те, що оспорюваний правочин було укладено особою (Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтермодуль-груп»), яка не має необхідного обсягу цивільної дієздатності, а також на те, що вказаний правочин було укладено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Так, посилання представника Позивача на недостатній обсяг цивільної дієздатності Відповідача 2 при укладенні договору поставки № 18 від 2 серпня 2006 року (виходячи із Постанови Святошинського районного суду міста Києва по справі № 2а-49-1/07 від 16 березня 2007 року за позовом Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва до ОСОБА_1., Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Інтермодуль-груп», третя особа Святошинська районна у м. Києві державна адміністрація) є безпідставними та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вказану постанову Святошинського районного суду міста Києва було скасовано Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2008 року, а провадження по справі закрито.
Суд звертає увагу на те, що станом на час укладення договору поставки № 18 від 2 серпня 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Інтермодуль-груп»володіло достатнім обсягом цивільної дієздатності, необхідним для укладення господарських договорів.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Стосовно посилання представника Позивача на суперечність мети оспорюваного правочину інтересам держави і суспільства, як на підставу його недійсності, Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Недійсним визнається господарське зобов'язання, вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Зі змісту вказаного положення слідує, що необхідними умовами для визнання недійсним господарського зобов'язання є його укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність наміру хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
До вищезазначених зобов'язань, зокрема, належать правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне користування, розпорядження об'єктами права державної власності; на придбання всупереч встановленим правилам предметів, які вилучені з обігу або обіг яких обмежено тощо.
Для визнання правочину недійсним на тій підставі, що його укладено з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, суд досліджує в чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення правочину, якою із сторін і в якій мірі виконано правочин, а також вину сторін у формі умислу.
Під наявністю умислу у сторін (сторони) правочину суд розуміє те, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність правочину, який укладався, і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Позивачем не було надано Суду обґрунтованих пояснень та не наведено конкретних доказів на підтвердження того, що договір поставки № 18 від 2 серпня 2006 року було укладено відповідачами з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та не вказано, в чому саме проявилася суперечність мети договору поставки № 18 від 2 серпня 2006 року інтересам держави і суспільства.
Суд також звертає увагу на те, що санкції, встановлені частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не укладення правочину.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що договір поставки № 18 від 2 серпня 2006 року був спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки сторонами було у повній мірі виконано свої зобов'язання за договором, що підтверджується податковими накладними (№ № 45, 44, 43, 42, 41, 40, 39, 38, 37, 36, 35, 34, 33, 32, 28, 29, 27, 30, 31) та видатковими накладними (№ РН-0000049 від 26 грудня 2006 року, № РН-0000048 від 22 грудня 2006 року, № РН-0000047 від 20 грудня 2006 року, № РН-0000046 від 12 грудня 2006 року, № РН-0000045 від 7 грудня 2006 року, № РН-0000044 від 1 грудня 2006 року, № РН-0000043 від 9 листопада 2006 року, № РН-0000042 від 2 листопада 2006 року, № РН-0000041 від 20 жовтня 2006 року, № РН-0000039 від 11 жовтня 2006 року, № РН-0000038 від 25 вересня 2006 року, № РН-0000037 від 14 вересня 2006 року, № РН-0000036 від 11 вересня 2006 року, № РН-0000035 від 7 вересня 2006 року, № РН-0000034 від 30 серпня 2006 року, № РН-0000033 від 29 серпня 2006 року, № РН-0000032 від 22 серпня 2006 року, № РН-00000243 від 14 серпня 2006 року, № РН-0000043 від 9 листопада 2006 року, № РН-0000023 від 8 серпня 2006 року), наявними в матеріалах справи.
Таким чином, Судом встановлено, що на момент укладення договору поставки № 18 від 2 серпня 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Інтермодуль-груп»знаходилось в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій, мало свідоцтво платника податку на додану вартість, код ЄДРПОУ 34187023, було зареєстровано Святошинською районною у місті Києві державною адміністрацією 28 лютого 2006 року.
Умови договору поставки № 18 від 2 серпня 2006 року було виконано в повному обсязі його сторонами, що не заперечувалося сторонами в судовому засіданні.
В судовому засіданні встановлено, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрімпекс»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Інтермодуль-груп»договір поставки № 18 від 2 серпня 2006 року, відповідає вимогам цивільного та господарського законодавства.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що відсутність законних підстав для задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного договору недійсним виключає можливість задоволення позовної вимоги про стягнення в дохід держави грошових коштів, отриманих за таким договором.
Тому позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрімпекс»(П/р № 260043012035 в АБ «Національні інвестиції», МФО 300498) в дохід держави вартість отриманих тепловозних запчастин за договором поставки № 18 від 2 серпня 2006 року на загальну суму 12 732 083, 31 грн. та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Інтермодуль-груп»(П/р № 26005054998001, в філії № 3 ВАТ АКБ «Капітал», МФО 380407) в рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрімпекс»грошову суму за договором поставки № 18 від 2 серпня 2006 року на загальну суму 12 732 083, 31 грн., є необґрунтованими та безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Позивача є необгрунтованими, та відповідно такими, що задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 171, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні адміністративного позову -відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуюча Суддя Н. Є. Блажівська