Іменем України
27.02.08 Справа №7/441/07-22/452/07
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Мойсеєнко Т. В. судді Мойсеєнко Т. В. , Коробка Н.Д. , Хуторной В.М.
при секретарі Лола Н.О.
за участю представників
позивача: Слятіна Д.О., довіреність № 021/35 від 01.01.2008р.; юрисконсульт;
відповідача: Шостак О.М., довіреність № 08/04 від 08.01.2008р.
розглянувши матеріали справи № 7/441/07-22/452/07 та апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Український графіт», м.Запоріжжя
на рішення господарського суду Запорізької області від 24.12.2007р. у справі №7/441/07-22/452/07
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Український графіт», м.Запоріжжя
до відповідача Державного заводу вуглець-вуглецевих композиційних матеріалів «Вуглекомпозит», м.Запоріжжя
про стягнення суми
Встановив:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 24.12.2007р. у справі №7/441/07-22/452/07 (суддя Скиданова Ю.О.) позов задоволено частково, стягнуто з державного заводу вуглець - вуглецевих композиційних матеріалів «Вуглекомпозит» на користь Відкритого акціонерного товариства «Український графіт» 29 165,95грн.- основного боргу; 3 071,17грн. - втрат від інфляції; 891,76грн. - 3% річних; 1 955,32грн. - пені; 350,89грн. - державного мита та 70,72грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.
Рішення суду прийнято з посиланням на ст.625 ЦК України, ст.ст. 231, 232 ГК України та ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та мотивовано тим, що відповідачу, як замовнику за договором №804/49132/04 від 01.10.2004р., надано у квітні відповідні послуги, які прийняти ним за актом, але оплату послуг, наданих за вказаним договором відповідач не сплачував. Доказів належного виконання договірних зобов'язань та погашення суми боргу відповідач не надав, тому заявлена сума основного боргу та частково 3% річних, інфляційні витрати і пеня заявлено до стягнення обґрунтовано.
Не погодившись з прийнятим у справі судовим рішенням, ВАТ “Український графіт” подало апеляційну скаргу до Запорізького апеляційного господарського суду, в якій заявник зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та стягнена менша сума пені. Свої доводи обґрунтовує тим, що частиною 6 статті 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлю-ються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Проте, договором №804/49132/04 від 01.10.2004 р. п.4.1 за несвоєчасне виконання платежу передбачено пеню в розмірі 0,5 % від суми оплати за кожний день прострочення, згідно якого і був зроблений розрахунок пені. При цьому, апелянт вважає, що Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» за сферою діяльності є загальним нормативно - правовим актом і тому, передбачений порядок розрахунку штрафних санкцій не може застосовуватися у даній справі, так як порядок розрахунку штрафних санкцій передбачено договором. Представник позивача у судовому засіданні підтримує доводи, викладені у апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Запорізької області від 24.12.2007р. у справі №7/441/07-22/452/07 скасувати в частині стягнення суми пені в розмірі 1 955,32грн., та винести нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі і стягнути з відповідача на користь позивача: 29 165,95грн. - суму основного боргу; 25 226,86грн. - суму пені; 3 071,17грн. - суму інфляційних втрат; 891,76грн. - суму 3% річних, а також 448,68грн. державного мита та 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за розгляд справи у суді першої інстанції.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечує проти доводів, викладених у апеляційній скарзі, по мотивам викладеним у відзиві, просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції без змін.
Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 25.01.2008р. апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства «Український графіт» прийнята та призначена до розгляду на 27.02.2008р.
Розпорядженням першого заступника голови Запорізького апеляційного господарського суду № 345 від 27.02.2008р. справу призначено до розгляду у складі колегії суддів головуючого судді Мойсеєнко Т.В., суддів Коробки Н.Д., Хуторного В.М.
За клопотанням представників сторін судовий процес вівся без застосування засобів технічного забезпечення та за їх згодою у судовому засіданні оголошено тільки вступну та резолютивну частини постанови.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, вивчивши матеріали справи і апеляційної скарги, взявши до уваги доводи представників сторін, колегія суддів встановила наступне.
01.10.2004р. між ВАТ “Український графіт” та Державним заводом вуглець - вуглецевих композиційних матеріалів «Вуглекомпозит» було укладено договір №804/49132/04, за умовами якого відповідач (замовник) доручив, а позивач (виконавець) взяв на себе обов'язок виконати передбачені у п.1.1 договору послуги.
Факт надання послуг за договором підтверджується підписаним обома сторонами актом про надання послуг за квітень 2006р. підписаним сторонами 01.05.2006р. (а.с. 50).
Строк дії договору визначений у п. 5.3. договору і складає з 01.10.2004р. по 31.12.2005р. Додатковою угодою №1 від 30.12.2005р. дію договору було пролонговано до 31.12.2006р. (а.с. 17).
Згідно п. 3.2 Договору, після підписання Акту приймання-передачі виконаних робіт Виконавець виставляє Замовнику рахунок, який повинен бути сплачений протягом п'яти банківських днів.
ВАТ “Український графіт” направив на адресу відповідача рахунок № 44450 від 28.04.2006р. на загальну суму 29 165,95грн. (а.с. 49). Представник відповідача підтвердив факт отримання відповідачем цього рахунку.
У зв'язку з несплатою відповідачем даного рахунку позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з Державного заводу вуглець - вуглецевих композиційних матеріалів 29 165,95грн. основної заборгованості, 25 226,86грн. пені, 3 071,17грн. інфляційних втрат, 1 085,43грн. - 3% річних.
Відповідно до статті 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Правовідносини сторін врегульовано договором №804/49132/04 від 01.10.2004 р., відповідно до п. 1.1. якого Державний завод вуглець-вуглецевих композиційних матеріалів «Вуглекомпозит» (замовник, відповідач по справі) доручає, а Відкрите акціонерне товариство «Український графіт» (виконавець, позивач по справі) зобов'язується виконати послуги, перелік яких вказаний у Договорі.
Відповідно до статті 193 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань. Аналогічні приписи містяться у статті 526 ЦК України.
Як свідчать матеріали справи, позивач свої зобов'язання виконав, та за умовами договору (п. 3.2.) виставив відповідачу рахунок на сплату виконаних робіт.
Відповідач не надав суду доказів належного виконання договірних зобов'язань та оплати рахунку № 44450 від 28.04.2006р. на суму 29 165,95грн у строк встановлений договором. За таких обставин, суд першої інстанції правомірно зазначив, що вимоги ВАТ “Український графіт” в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості відповідають закону, заявлені обґрунтовано і підлягають задоволенню.
Згідно статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Крім того, відповідно до ст. 230 ГК України учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).
Відповідальність замовника за порушення строків оплати послуг у вигляді пені в розмірі 0,5 % від несплаченої суми за кожний день прострочення, передбачена у п.4.1. договору.
Факт прострочення виконання зобов'язання державного заводу вуглець - вуглецевих композиційних матеріалів «Вуглекомпозит» з оплати виставленого рахунку відповідачем не заперечується. Представник за довіреністю у судовому засіданні зазначає, що рахунок відповідач отримав, та проти розрахунку сум наведеного у рішенні суду не заперечує.
Загальний термін прострочення зобов'язання з його оплати 373 дні (з 08.05.06р. по 15.05.2007), відповідно, сума основного боргу становить 29 165,95грн. Позивачем заявлено до стягнення інфляційні у сумі 3 071,17грн. за період з травня 2006р по квітень 2007р., 1 085,43грн. -3% річних за період прострочення з 08.05.2006р. по 15.05.2007р. та пеню у сумі 25 226,86грн. за період з 15.05.2006р. по 03.10.2006р.
Перевіривши правомірність вимог щодо стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції щодо задоволення вказаних вимог, законним та обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги щодо незгоди з сумою пені стягнутою судом першої інстанції у зв'язку із застосуванням судом Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» не приймаються колегією суддів до уваги виходячи з такого.
Відповідно до частин 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно до частини 2 статті 343 ГК України, яка кореспондується з пунктами 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідач, посилаючись на те, що судом першої інстанції неправомірно застосовано Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» і змінено розмір пені, встановлений у п. 4.1 договору з 0,5 % від несплаченої суми до подвійної ставки НБУ, не врахував, що положеннями ч.2 ст.343 ГК України та ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлений не розмір пені, а межа відповідальності. Тому судом першої інстанції розмір визначений договором не змінено, а враховуючи вимоги чинного законодавства, вірно застосована встановлена законом межа відповідальності за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання.
Разом з тим, колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи здійснений судом першої інстанції розрахунок встановила, що місцевим господарським судом при визначенні сум, які підлягають стягненню, були допущені арифметичні помилки у частині розрахунку сум пені та 3% річних. При цьому господарський суд вірно встановив період прострочення зобов'язання та інші складові формули розрахунку, але при самому розрахунку сум допустився арифметичної помилки, які слід виправити.
Враховуючи той факт, що в заявлений період з 15.05.2006р. по 03.10.2006р.(142 дні) діяли різні показники ставок НБУ, а саме: в період з 15.05.2006р. по 10.06.2006р. - 9,5%, а в період з 10.06.2006р. по 03.10.2006р. - 8,5%, розрахунок пені на суму 29 165,95грн. за заявлений період, становить 1972,10грн.= 409,92грн.(29 165,95грн. х (9,5% х 2) ? 365днів х 27днів) + 1 562,18грн.(29 165,95грн. х (8,5% х 2) ? 365днів х 115днів) .
Розрахунок 3 % річних на суму 29 165,95грн. за заявлений період з 08.05.2006р. по 15.05.2007 р. (373 дні) становить 894,16грн. = 29165,95грн. х 3% / 365днів х 373дні.
Враховуючи наведене, керуючись ст.89 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає за необхідне виправити допущену судом першої інстанції арифметичну помилку і в резолютивній частині оскаржуваного рішення замість цифр 1955,32грн. читати 1972,10грн. та замість цифр 891,76грн. - 894,16грн.
Колегія суддів, перевіривши розрахунок інфляційних втрат за період з травня 2006р. по квітень 2007р. від суми 29 165,95грн., який становить 3 071,17грн., погоджується з висновком суду першої інстанції, вважає його документально та нормативно обґрунтованим.
Згідно статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивач не довів тих обставин, на які він посилається у апеляційній скарзі.
Інші доводи ВАТ “Український графіт” спростовуються вищенаведеним.
Зазначені обставини досліджені судом першої інстанції на підставі наданих в судове засідання сторонами доказів. Порушення або неправильного застосування норм матеріального і процесуального права не вбачається, підстави для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду відсутні.
Судові витрати по апеляційній скарзі, відповідно до статті 49 ГПК України, слід віднести на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 49, ч.1 ст.89, 101-105 Господарсько процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд, -
Постановив:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Український графіт», м.Запоріжжя залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 24.12.2007р. у справі 7/441/07-22/452/07 - без змін, виправивши арифметичну помилку, допущену в резолютивній частині рішення. У зв'язку з цим, резолютивну частину рішення викласти у наступній редакції: «Позов задовольнити частково. Стягнути з Державного заводу вуглець-вуглецевих композиційних матеріалів «Вуглекомпозит» (69600, м.Запоріжжя, вул. Північне шосе, 31-А, МСП-982; р/р 26007976712507 в ЗФ ПУМБ м.Запоріжжя, МФО 313623, код ЄДРПОУ 24516317) на користь відкритого акціонерного товариства «Український графіт» (69600, м.Запоріжжя, вул.Північне шосе, 20; р/р 26008900301 в АБ «Металург», МФО 313582, код ЄДРПОУ 00196204) - 29 165 (двадцять дев'ять тисяч сто шістдесят п'ять)грн. 95 коп- основного боргу, 3 071 (три тисячі сімдесят одна) грн. 17коп.-інфляційних втрат, 894 (вісімсот дев'яносто чотири) грн. 16коп.-трьох відсотків річних, 1 972 (тисяча дев'ятсот сімдесят дві) грн. 10коп.- пені, 351(триста п'ятдесят одна)грн..03коп.-витрат на сплату державного мита, 70(сімдесят)грн..75коп.-витрат на ІТЗ судового процесу».
Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Запорізької області.
Головуючий суддя Мойсеєнко Т. В.
судді Мойсеєнко Т. В.
Коробка Н.Д. Хуторной В.М.