"13" липня 2012 р. справа № 2а-1516/10
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Лукманової О.М.
суддів: Суховарова А.В. Божко Л.А.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпропетровську
апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м.Кривого Рогу
на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 23 листопада 2010 року
по справі за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м.Кривого Рогу
про визнання неправомірною бездіяльність та зобов'язання здійснити виплати недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни», -
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 23 листопада 2010 року позовні вимоги задоволені. Визнано протиправними дії відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу підвищення до пенсії згідно ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу підвищення до пенсії згідно ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.03.2010 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з урахуванням проведених виплат.
Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову та відмовити в задоволені позовних вимог посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального права.
Справа судом першої інстанції розглядалася за правилами п.2 ч.1 ст.15 ЦПК України згідно якого суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них. В такій редакції ст.15 ЦПК України діяла з моменту набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами», тобто з 10.03.2010 року.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.09.2010 року №19-рп/2010 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), п.2 ч.1 ст.15 ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами»та втратив чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Цим Рішення визнано неконституційним п. 2 розділу I вищевказаного Закону, яким було виключено п.3 ч.1 ст.18 КАС України щодо предметної підсудності вищевказаної категорії справ.
Згідно п.1 Закону України «Про внесення змін до розділу XII «Прикінцеві положення»Закону України «Про судоустрій і статус суддів»щодо передачі справ, пов'язаних із соціальними виплатами», який набрав чинності 30.12.2010 року, апеляційні суди у справах щодо таких спорів (в яких провадження було відкрито в порядку цивільного судочинства) закривають провадження за правилами Цивільного процесуального кодексу та розглядають їх у порядку адміністративного судочинства. Для розгляду справи у порядку адміністративного судочинства апеляційний суд самостійно, без необхідності вчинення учасниками таких спорів будь-яких дій, постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження в адміністративній справі. Ухвали суду з цих питань (про закриття провадження за правилами Цивільного процесуального кодексу та про відкриття провадження за правилами Кодексу адміністративного судочинства України) не підлягають оскарженню.
Апеляційне провадження відкрите за правилами КАС України. Колегія суддів здійснює перегляд судового рішення за правилами Розділу ІV Глави 1 КАС України.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач відповідно до абз.1 ч.1 ст.1 Закону України від 18.11.2004 року №2195-ІV «Про соціальний захист дітей війни»(далі -Закон №2195-ІV) має статус «дитини війни», а тому згідно зі ст.6 цього Закону має право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до вимог ст.110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (із змінами, внесеними 19.12.2006 року) зазначене підвищення в 2006 році повинно було запроваджуватися поетапно за результатами виконання бюджету у першому півріччі згідно з порядком, який мав бути визначений Кабінетом Міністрів України та погоджений Комітетом Верховної ради України з питань бюджету. Оскільки Кабінет Міністрів України в 2006 році так і не визначив порядку виплати 30% надбавки до пенсії «дітям війни», то вимоги позивача, які стосуються 2006 року, задоволенню не підлягають.
Дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»була призупинена п.12 ст.71 і ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Рішенням Конституційного Суду України №6-рп від 9 липня 2007 року положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»щодо призупинення дії положення ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»визнані неконституційними.
Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп було визнано неконституційним положення п.41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким було внесено зміни до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Постанова Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»є підзаконним нормативним актом, який не може вносити зміни до Закону, тому відповідач неправомірно керувався цією постановою при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачу у 2008 році.
Судом не можуть бути враховані доводи відповідача про те, що поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом і не стосується «дітей війни»відповідно до ст.6 Закону. Положення ст.28 Закону України «Про загальнодержавне пенсійне страхування»не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого ч.1 цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.
Таким чином, після прийняття зазначених рішень Конституційним Судом України відповідач повинен був здійснити перерахунок пенсії позивачу та виплати у розмірах, передбачених Законом.
Відповідач повинен був здійснювати виплату доплати до пенсії позивачу в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року, оскільки дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»у 2009 році не була призупинена.
Позивач звернулася до суду 21.08.2010 року.
На час подання позову вказані правовідносини регулювалися нормами Цивільного процесуального кодексу України.
Згідно ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Тобто, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в межах трирічного строку, а саме з 21.08.2007 року.
Отже, судом першої інстанції безпідставно задоволено позовні вимоги позивача за період з 09.07.2007 року по 20.08.2007 року та правомірно задоволено позовні вимоги за період з 21.08.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.03.2010 року.
Встановлено, що Управління з 21.08.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.03.2010 року відповідне підвищення пенсії позивачу як «дитині війни»не здійснило.
Доводи відповідача про відсутність порядку перерахунку зазначеного підвищення пенсії та відповідного фінансування не можуть бути підставою для скасування постанови, оскільки на органи Пенсійного фонду України покладено обов'язок по нарахуванню та виплати пенсії згідно з законом, в тому числі з урахуванням ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Разом з запереченнями на позовну заяву відповідач не надав копії розпоряджень про перерахунок пенсії позивачу за 2008 - 2010 роки роки та не оспорював виплачені ним позивачу за цей період суми, а тому розрахунок недоплати повинен зробити сам відповідач згідно з його компетенцією.
Відповідно до ст.100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції -скасувати в частині задоволення позовних вимог за період з 09.07.2007 року по 30.08.2007 року року.
Керуючись п.4 ч.1 ст.198, ч.1 ст.203, ст.ст. 205, 206 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м.Кривого Рогу -задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 23 листопада 2010 року у справі № 2а-1516/10 -скасувати в частині задоволення позовних вимог за період з 09.07.2007 року по 20.08.2007 року та позовні вимоги в цій частині залишити без розгляду.
В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 23 листопада 2010 року у справі № 2а-1516/10 - залишити без змін.
Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Головуючий: О.М. Лукманова
Суддя: А.В. Суховаров
Суддя: Л.А. Божко