"20" січня 2012 р. справа № 2а-4434/11
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Сафронової С.В.
суддів: Поплавського В.Ю. Чепурнова Д.В.
при секретарі судового засідання: Поспєлової А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Кіровської районної ради м.Кіровограда на постанову Кіровського районного суду м.Кіровограда від 11 лютого 2011 року
по адміністративній справі № 2а-4434/11 за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Кіровської районної ради м.Кіровограда про стягнення не отриманих сум щорічної разової допомоги на оздоровлення, -
02 грудня 2010 року ОСОБА_1 (надалі -позивач) звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Кіровської районної ради м.Кіровограда (надалі по тексту - відповідач), в якому просив суд: визнати дії відповідача щодо відмови у виплаті йому, щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, передбаченому ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за 2002-2010 роки неправомірними, та зобов'язати відповідача здійснити йому нарахування щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат за 2002-2010 роки виходячи із розрахунку мінімальної заробітної плати станом на момент виплати та провести відповідні виплати з врахуванням проведених виплат.
Постановою Кіровського районного суду м.Кіровограда від 11 лютого 2011 року позовні вимоги задоволено частково, визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Кіровської районної ради м.Кіровограда неправомірними, та зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Кіровської районної ради м.Кіровограда здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 недоотриманих сум щорічної допомоги на оздоровлення за 2009-2010 роки у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, як учаснику ЧАЕС 1 категорії інваліду 2 групи. В іншій частині вимог позивача судом відмовлено.
Відповідач не погодившись з постановою суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неповне встановлення судом обставин, що мають значення для справи, а також на прийняття судом рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Сторони у справі належним чином повідомлялися про час, день та місце розгляду справи, але в судове засідання не прибули, заяв про відкладення розгляду справи до апеляційної інстанції не надсилали, що відповідно до ч.4 ст.196 КАСУ та ст.41 КАСУ надає колегії суддів можливості розглянути справу за відсутності осіб, які приймають участь у справі та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії та має інвалідність 2 групи по захворюванню, пов'язаному з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання дій Управління праці та соціального захисту населення Кіровської районної ради м.Кіровограда неправомірними та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 недоотриманих сум щорічної допомоги на оздоровлення за 2009-2010 роки у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, як учаснику ЧАЕС 1 категорії інваліду 2 групи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі, встановленому ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», між тим неправильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, виходячи з наступного.
Згідно до ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» та ст. 70 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік» Кабінету Міністрів України в 2009 та 2010 р.р. надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Кабінетом Міністрів України на виконання зазначених норм в 2009 та 2010 роках нормативно-правових актів, які б визначали розміри щорічної допомоги на оздоровлення, прийнято не було. При цьому, дія статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зупинена чи змінена не була.
Таким чином, в 2009 та 2010 роках відповідач повинен був виплачувати позивачу допомогу на оздоровлення в розмірі, встановленому ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тобто в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в 2009 та 2010 роках щорічна допомога на оздоровлення позивачу виплачувалась відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою встановлено щорічну допомогу на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії інвалідам 2 групи у розмірі 120 гривень.
Разом з тим, пунктом 6 ч.1 ст.92 Конституції України встановлено, що виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту.
Так, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року N 796-XII (у редакції Закону України від 19 грудня 1991 року № 2001-XII з наступними змінами та доповненнями).
Статтею 48 зазначеного Закону встановлено, що учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії інваліди 2 групи мають право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Водночас Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року № 2017-III (з наступними змінами та доповненнями) визначено правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. Статтею 19 якого встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, мінімальний розмір заробітної плати.
Так, мінімальний розмір заробітної плати, з розрахунку якої виплачується щорічна допомога на оздоровлення, згідно із Законом України «Про встановлення мінімальної заробітної плати»та згідно з законами про Державний бюджет України на 2009 -2010 р.р., в зазначені роки був значно більшим ніж встановлений Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року розмір щорічної допомоги на оздоровлення.
Таким чином, аналіз наведених норм правових актів дає підстави дійти висновку, що встановлений Постановою № 562 від 12.07.2005 року фіксований розмір щорічної допомоги на оздоровлення суперечить статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою встановлено першочергово більший розмір такої допомоги з розрахунку п'ять мінімальних заробітних плат.
Окрім того, відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
В 2005 році Кабінету Міністрів України не було надано права встановлювати розмір щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої ст. 48 Закону України N 796-XII.
У 2010 році Кабінет Міністрів України не скористався наданим йому правом і не прийняв жодного нормативно-правового акту щодо проведення виплат щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України №796.
Таким чином, відповідач, провівши виплату щорічної допомоги на оздоровлення позивачу у 2009-2010 роках в розмірі визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 р., яка істотно звужує обсяг встановлених Конституцією та Законами України прав, діяв всупереч вимогам чинного законодавства.
Таким чином, враховуючи викладене, а також виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач в 2009-2010 р.р. повинен був виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України N 796-XII, тобто в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, встановлених на момент виплати.
Разом з тим, судом першої інстанції не досліджено питання щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.
Згідно ч.2 ст.99 КАС України, в редакції яка діє з 30.07.2010 року у зв'язку з внесенням відповідних змін Законом України «Про судоустрій України»від 07.07.2010 року, строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи з позовом встановлено шість місяців, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З огляду на дату звернення позивача до суду з позовом у цій справі та дати виплати йому допомоги на оздоровлення, тобто моменту коли позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, судова колегія вважае, що позивачем у справі пропущено строк захисту своїх прав за період 2002-2009 роки.
Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
З матеріалів справи таких підстав не вбачається. Доказів поважності пропуску строку на звернення до суду з позовом позивачем не надано.
При цьому, судова колегія зазначає, що правовідносини по даній категорії справ розглядаються, в першу чергу, виходячи з правомірності або неправомірності дій органу владних повноважень, строк оскарження яких передбачений КАС України, а тому положення ст.76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»від 08.02.1995 року, яким встановлено що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, строком давності не обмежується та положення Цивільного кодексу України - до даних правовідносин не застосовуються.
Таким чином, судова колегія вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про захист прав за період 2002-2009 роки підлягають залишенню без розгляду у зв'язку з пропуском строку для звернення до суду.
Отже, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення в частині визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання його здійснити перерахунок та виплату допомоги на оздоровлення підлягають задоволенню лише за 2010 рік, а вимоги позивача про захист його прав за період 2002-2009 роки підлягають залишенню без розгляду у зв'язку з пропуском строку для звернення до суду.
Керуючись п.3 ч.1 ст.198, п.4 ч.1 ст.202, ст.205, ст.207 КАС України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Кірововської районної ради м.Кіровограда -задовольнити частково.
Постанову Кіровського районного суду м.Кіровограда від 11 лютого 2011 року -скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Кіровської районної ради м.Кіровограда задовольнити частково
Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Кіровської районної ради м.Кіровограда по нарахуванню та виплаті ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі меншому ніж передбачено ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за 2010 рік.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Кіровської районної ради м.Кіровограда нарахувати ОСОБА_1 недоотриману суму щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за 2010 рік та провести відповідні виплати.
Адміністративний позов ОСОБА_1 про визнання протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Кіровської районної ради м.Кіровограда та зобов'язання останнього здійснити перерахунок і виплату щорічної допомоги на оздоровлення за період 2002 - 2009 років, згідно ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»- залишити без розгляду.
Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку і строки, визначені статтею 212 КАСУ.
Головуючий: С.В. Сафронова
Суддя: В.Ю. Поплавський
Суддя: Д.В. Чепурнов