"27" вересня 2011 р. справа № 2а-1243/10
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Чепурнова Д.В.
суддів: Поплавського В.Ю. Сафронової С.В.
при секретарі судового засідання: Поспєлової А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 листопада 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення в Дніпровському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області про стягнення недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення, -
ОСОБА_1 21 вересня 2010 року звернувся з вищевказаним позовом до суду, в якому просив суд визнати неправомірними дії відповідача щодо нарахування не в повному обсязі щорічної одноразової допомоги на оздоровлення, передбачену ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов'язати відповідача сплатити на його користь недоплачену суму одноразової допомоги на оздоровлення за 2009-2010 роки у розмірі 5 мінімальних заробітних плат. В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інвалідом 2 групи у зв'язку з чим користується всіма правами та пільгами, передбаченими діючим законодавством для цієї категорії осіб, а тому, відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28.02.1991 року №796-ХІІ, йому передбачені щорічні виплати на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Проте, відповідачем, всупереч вимогам Конституції України та ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», було виплачено на користь позивача меншу суму компенсації на оздоровлення без врахування встановленого на території України розміру мінімальної заробітної плати.
Постановою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 листопада 2010 року у задоволенні позову було відмовлено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та прийняти нову, якою задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог, посилається на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, крім того вказав, що спірні правовідносини не застосовується строк давності.
В судовому засіданні апеляційної інстанції позивач та його представник підтримали вимоги викладені в апеляційній скарзі. Представник Управління праці та соціального захисту населення в Дніпровському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у відповідача як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії інвалідом 2 групи, що підтверджується копією посвідчення серії А № 219021 (а.с.8). Щорічна допомога на оздоровлення у 2009-2010 роках (11 липня та 23 березня) виплачувались у розмірі по 120 грн. відповідно до Постанови КМУ від 12.07.2005 №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(а.с. 28).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції о виходив з того, що позивачу як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інваліду 2 групи в 2009-2010 роках виплачена щорічна допомога на оздоровлення відповідно до норм діючого законодавства.
Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року встановлено конкретні розміри допомоги на оздоровлення у визначеній (твердій) грошовій сумі, що суперечить вимогам Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Проте, відповідно до вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»щорічна допомога на оздоровлення виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії інвалідам 2 групи, у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, при цьому частиною 7 цієї ж статті передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Дія частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»зупинялась Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік», Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік»та Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Проте рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №6рп/2007 та від 22.05.2008 року у справі № 10-рп/2008 такі зупинення визнано неконституційним. Відповідно до статті 73 Закону України «Про Конституційний Суд України», в разі якщо акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України, вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Відповідно до статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України», рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.
Виходячи з пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору, колегія суддів не може погодиться з висновками суду першої інстанції , щодо відмови у задоволенні позовних вимог за 2010 рік та вважає, що при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення, застосуванню підлягають норми ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28 лютого 1991 року з наступними змінами та доповненнями, а не положення постанови Кабінету Міністрів України за № 562 від 12.07.2005 р.
У 2010 році на час виплати допомоги ,а саме 23 березня 2010 року змін та доповнень до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»не вносилось та не приймалося. Тому ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»діє в редакції до внесення відповідних змін Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», та передбачає виплату щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі кратному мінімальній заробітній платі.
Таким чином, відповідач у 2010 році повинен був діяти у відповідності до вимог Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за 2010 рік у відповідності до ст. 48 зазначеного Закону, а не в розмірах, передбачених Постановою КМУ від 12 липня 2005 року №562.
Суд першої інстанції на дані положення закону уваги не звернув і помилково прийшов до висновку про відсутність у позивача права на щорічну одноразову виплату на оздоровлення за 2010 рік.
Відповідно до ст. 53 Закону «Про Державний бюджет України на 2010 рік»розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2010 року становить 869 грн. Як вбачається з наданої відповідачем довідки, позивачу за 2010 рік сплачено разову грошову допомогу у розмірі 120 грн. 23 березня 2010 року. Отже, сума заборгованості становить 4225 грн., із розрахунку: 869 грн.(розмір мінімальної заробітної плати) х 5 -120грн.(сплачена сума допомоги на оздоровлення) = 4225 грн.
Частиною 5 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»встановлено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту громадян.
Крім того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 р. № 936 «Порядок використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що виплата таких компенсацій та допомоги провадиться управліннями праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадян та центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (п. 4 Порядку).
Доводи відповідача про відсутність кошторисних призначень для реалізації ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»не можуть бути підставою для невиконання вимог зазначеного Закону.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував в своїх рішеннях, що держава не може посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання нею взятих на себе зобов'язань.
Між тим, враховуючи дату звернення позивача до суду першої інстанції з даним позовом колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач з даним позовом звернувся до суду 21 вересня 2010 року, тобто, після внесення змін Законом України «Про судоустрій і статус суддів»змін до КАС України, якими змінено строки звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою вказаної статті визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст..17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад, справа «Стаббігс та інш. Проти Великобританії»рішення від 22.10.1996р., «Девеер проти Бельгії»рішення від 27.02.1980р.).
Щорічна допомога на оздоровлення виплачувалась позивачу в 2009 році 11 липня, а тому саме з цього часу він дізнався про своє порушене право.
При цьому слід зазначити, що незастосування позовної давності до спірних правовідносини як на тому наполягає позивач є безпідставними, оскільки статтею 99 КАС України передбачено саме строк звернення до суду за захистом своїх прав. Крім того невиплата позивачу зазначеної допомоги у повному розмірі викликана не протиправними діями Управління, а прийняттям законодавцем неконституційних положень до Закону №796-ХІІ, а тому захист його порушених прав щодо отримання недоплаченої суми може відбуватися лише в порядку визначеному ч. 3 ст. 152 Конституції України шляхом звернення з позовом про відшкодування шкоди.
Тому, враховуючи дату звернення позивача до суду першої інстанції з адміністративним позовом, а саме 21 вересня 2010 року, та відсутність поважності причин пропуску строків звернення до суду, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги за період 2009 рік слід залишити без розгляду.
Такий висновок колегії суддів узгоджується з положеннями, викладеними у листі Вищого адміністративного суду України від 13.10.2010 року № 1425\11\13-10.
Колегія суддів прийшла до висновку, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення неправильного рішення, тому воно підлягає скасуванню, а позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 198, п.4 ч. 1 ст. 202, ст.ст. 100,205, 207 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Постанову Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 листопада 2010 року -скасувати та прийняти нову постанову.
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення в Дніпровському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 разової допомоги на оздоровлення в розмірах нижчих ніж передбачено ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за 2010 рік.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення в Дніпровському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області здійснити перерахунок і виплатити ОСОБА_1 у недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення за 2010 рік в сумі 4225 грн.
Позовні вимоги в частині здійснення щорічної допомоги на оздоровлення за 2009 рік -залишити без розгляду в зв'язку із пропуском строку звернення до суду.
Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.
В повному обсязі постанова складена 30 вересня 2011 року.
Головуючий: Д.В. Чепурнов
Суддя: В.Ю. Поплавський
Суддя: С.В. Сафронова