"10" серпня 2011 р. справа № 2а-3663/10
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Сафронової С.В.
суддів: Поплавського В.Ю. Чепурнова Д.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Головного Управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації на постанову Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 23 листопада 2010 року
у адміністративній справі № 2а-3663/10 за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про стягнення заборгованості по щорічній разовій допомозі, -
Постановою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 23 листопада 2010 року позовні вимоги за вищезазначеним позовом задоволено, визнано дії відповідача неправомірними в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 за 2010 рік щорічної разової грошової допомоги, як інваліду війни згідно ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та зобов'язано Головне Управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації нарахувати та виплатити позивачу недоотриману ним суму щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2010 рік.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав порушення судом норм процесуального права.
Колегією суддів встановлено, що між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи встановлених судом першої інстанції.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач має статус інваліда війни 3-ї групи, що підтверджується посвідченням, знаходиться на обліку відповідача та користується правами і пільгами, встановленими Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII. Розділом ІІІ цього Закону визначені пільги інвалідів війни та гарантії їх соціального захисту.
Відповідно до ч.5 ст.13 Закону України № 3551-12 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-XII від 22.10.1993 року, щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Відповідно до ст.17 та ст.17-1 Закону України № 3551-XII, фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, а виплата разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, відповідно до статті 17-1 даного Закону здійснюють органи праці та соціального захисту населення.
Посилання апелянта на те, що виплата щорічної разової допомоги до 5-го травня повинна здійснюватися на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 07.04.2010 року № 299 не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки відповідно до ст.70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Вихідним критерієм обрахунку разової грошової допомоги до 5 травня виступає мінімальна пенсія за віком. Як зазначалося вище, мінімальний розмір пенсії за віком, згідно статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Будь-яких інших нормативно-правових актів, які б визначали механізм встановлення мінімальної пенсії за віком або встановлювали її розмір, немає.
Аналізуючи зміст вищенаведених норм колегія суддів дійшла висновку, оскільки вихідним критерієм для визначення розміру разової грошової допомоги до 5 травня виступає мінімальна пенсія за віком, то положення ст.70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та Постанови Кабінету Міністрів України від 07.04.2010 року № 299 - не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, й відповідно доводи апелянта в цій частині колегією суддів не приймаються до уваги.
Суд першої інстанції, задовольняючі позовні вимоги, обґрунтовано виходив з того, що позивач має право на отримання допомоги до 5-го травня у 2010 році у розмірі, визначеному ч.5 ст.13 Закону України № 3551-XII, а розмір цієї допомоги повинен визначатися згідно ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Разом з тим, при визначенні розміру щорічної допомоги позивачу, яка повинна була бути виплачена відповідачем у 2010 році, суд першої інстанції безпідставно та всупереч приписам ч.5 ст.13 Закону України № 3551-XII визначив цей розмір як вісім мінімальних пенсій за віком, хоча вказана норма закону встановлює для інвалідів війни ІІІ групи - сім мінімальних пенсій за віком, що у свою чергу не дає підстав для залишення постанови суду першої інстанції в силі.
Крім того, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції у даній справі помилково вирішено питання щодо поважності причини пропуску позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом на захист своїх порушених прав.
Відповідно до частини першої статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З приписів частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.
З матеріалів справи вбачається, що позивач просив здійснити перерахунок та виплату допомоги до 5-го травня за період 2008-2010, а звернувся з адміністративним позовом до суду першої інстанції лише 02.11.2010 року.
Ухвалою суду від 02.11.2010 року (а.с.7) було залишено без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 в частині зобов'язання відповідача виплатити заборгованість по щорічній разовій допомозі за 2008-2009 р.р. у зв'язку з пропуском шестимісячного строку звернення до суду без поважних на те причин. Тобто, суд першої інстанції не прийняв до уваги як поважні, наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки про порушене право позивач мав дізнатись при виплаті йому сум допомоги у вищезазначений період.
Водночас, суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що щорічну допомогу за 2010 рік позивачу була виплачена до 5 травня 2010 року, а до суду звернувся з позовом поза шестимісячного строку звернення з адміністративним позовом, тобто лише у листопаді 2010 року
Враховуючи те, що на час звернення позивача до суду, строк звернення передбачений Кодексом адміністративного судочинства України складає шестимісячний строк, який позивач пропустив, колегія суддів вважає, що його вимоги про захист прав за 2010 рік також підлягають залишенню без розгляду на підставі ч.1 ст.100 КАС України.
Наведені позивачем доводи щодо поважності причин пропуску строку у зв'язку з його зверненням 29.09.2010 року до ГУПСЗН з вимогою про перерахунок та виплату недоплаченої суми щорічної допомоги до 5 травня і необхідністю у зв'язку з цим обчислювати строк звернення до суду за захистом з 29.09.2010 року - до уваги не можуть бути прийняті, оскільки: позивач міг та повинен був дізнатись про порушення своїх прав в день виплати йому допомоги, тобто ще у травні 2010 року; а звернення з проханням сплатити певну суму грошей за минулий час (виконати вимоги закону тощо) не є передбаченою законом можливістю досудового порядку вирішення спору.
Тобто, звернення позивача до відповідача із заявою з питання проведення перерахунку щорічної одноразової допомоги за минулий час не є передбаченою законом можливістю досудового порядку вирішення спору в розумінні частини четвертої статті 99 КАС України.
Більш того, подана позивачем до відповідача заява від 29.09.2010 р. не може трактуватись як заява про перерахунок щорічної одноразової допомоги до 5 травня. Обчислення розміру щорічної одноразової допомоги до 5 травня в спірних правовідносинах за України № 3551-XII не пов'язується з подачею відповідної заяви особи, зазначені дії відповідачем повинні здійснюватись самостійно.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача ОСОБА_1 в частині захисту його прав за 2010 рік слід залишити без розгляду, оскільки позовна заява подана з пропущенням шестимісячного строку встановленого на звернення до адміністративного суду.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не дотримався норм процесуального права.
Керуючись ст.100, п.3 ч.1 ст.198, ст.205, ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного Управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації -задовольнити.
Постанову Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 23 листопада 2010 року -скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного Управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про стягнення заборгованості по щорічній разовій допомозі до 5 травня -залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: С.В. Сафронова
Суддя: В.Ю. Поплавський
Суддя: Д.В. Чепурнов