"10" серпня 2011 р. справа № 2а-469/10
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Сафронової С.В.
суддів: Поплавського В.Ю. Чепурнова Д.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Головного Управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації на постанову Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2010 року
у адміністративній справі № 2а-469/10 за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про стягнення заборгованості по щорічній разовій допомозі, -
Постановою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2010 року позовні вимоги за вищезазначеним позовом задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за 2010 рік щорічної разової грошової допомоги, як учаснику бойових дій та зобов'язано Головне Управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації нарахувати та виплатити позивачу недоотриману ним суму щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2010 рік відповідно до ст.12, ст.17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням виплаченої суми.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Колегією суддів встановлено, що між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи встановлених судом першої інстанції.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням, та знаходиться на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, і відповідно користується правами та пільгами, встановленими Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII). Розділом ІІІ цього Закону визначені пільги інвалідів війни та гарантії їх соціального захисту.
Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України № 3551-XII учасникам бойових дій щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 року, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Відповідно до ст.17 та ст.17-1 Закону України № 3551-XII, фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, а виплата разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, відповідно до статті 17-1 даного Закону здійснюють органи праці та соціального захисту населення.
Посилання апелянта на те, що виплата щорічної разової допомоги до 5-го травня повинна здійснюватися на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 07.04.2010 року № 299 не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки відповідно до ст.70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Вихідним критерієм обрахунку разової грошової допомоги до 5 травня виступає мінімальна пенсія за віком. Як зазначалося вище, мінімальний розмір пенсії за віком, згідно частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Будь-яких інших нормативно-правових актів, які б визначали механізм встановлення мінімальної пенсії за віком або встановлювали її розмір відсутні.
Аналізуючи зміст вищенаведених норм колегія суддів дійшла висновку, оскільки вихідним критерієм для визначення розміру разової грошової допомоги до 5 травня виступає мінімальна пенсія за віком, то положення ст.70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та Постанови Кабінету Міністрів України від 07.04.2010 року № 299 - не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, й відповідно доводи апелянта в цій частині колегією суддів не приймаються до уваги.
Суд першої інстанції, задовольняючі позовні вимоги, обґрунтовано виходив з того, що позивач має право на отримання допомоги до 5-го травня у 2010 році у розмірі, визначеному ч.5 ст.12 Закону України № 3551-XII, а розмір цієї допомоги повинен визначатися з урахуванням приписів ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Разом з тим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції у даній справі помилково вирішено питання щодо поважності причини пропуску позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом на захист своїх порушених прав.
Відповідно до частини першої статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З приписів частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.
З матеріалів справи вбачається, що позивач просив здійснити перерахунок та виплату допомоги до 5-го травня за 2010 рік, але до суду першої інстанції звернувся з адміністративним позовом лише 20.09.2010 року. При цьому, позивачем не заявлялося про поновлення процесуального строку звернення до суду з адміністративним позовом, а судом відповідно зазначене питання не вирішувалося в порядку ст.ст.100, 102 КАСУ.
Питання стосовно дотримання позивачем визначеного ст.99 КАСУ шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, судом першої інстанції за власною ініціативою вирішувалося під час постановлення рішення у справі по суті заявлених вимог. При цьому, суд виходив з того, що позивачем не було пропущено строк позовної давності так як відповідно Закону України від 18.02.2010 року, який набрав чинності 10.03.2010 року розгляд даної категорії справ здійснювався в порядку цивільного судочинства і строк позовної давності складав три роки. Посилаючись на рішення Конституційного Суду України № 19-рп/2010 року від 09 вересня 2010 року, з урахуванням положень якого з 09.09.2010 року дана категорія справ розглядається в порядку адміністративного судочинства, суд першої інстанції вказуючи на приписи п.1 ст.99 КАСУ визнав, що позивач звернувся до суду 17.09.2010 року (хоча в дійсності це відбулося 20.09.2010 року) відразу після того, як йому стало відомо про рішення Конституційного Суду України № 19-рп/2010 року від 09 вересня 2010 року. За вказаних обставин, суд дійшов висновку про те, що зміни до законодавчих актів не може розцінюватися як вина позивача щодо пропуску строків позовної давності.
Разом з тим, приходячи до наведених у попередньому абзаці висновків, суд першої інстанції не взяв до уваги, що вимоги позивача у цій справі пов'язаний з бездіяльністю суб'єкта владних повноважень з питань соціальних виплат, що фінансуються з державного бюджету на виконання відповідної соціальної програми, забезпечення виконання якої щорічно вирішуються законами про Державний бюджет на відповідний рік. З огляду на наведене, здійснення та захист суб'єктивного права нерозривно пов'язані з фактором часу, і часове обмеження застосування права на оскарження дій, бездіяльності та рішень органів влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, що вчиненні (прийняті) у публічно-правових правовідносинах, відбувається ще із часу відокремлення у процесу альному законодавстві в самостійне про вадження у справах, які виникають з (глави 30-32 Цивільного процесуального ко дексу України в редакції від 18 липня 1963 року) з приводу адміністративно-правових відносин, знайшло своє продовження в положеннях ст.99 КАСУ, яка була та є загальною нор мою з цього питання в адміністративно му судочинстві, і на її застосування до спірних правовідносин ніяким чином не вплинуло рішення Конституційного Суду України № 19-рп/2010 року від 09 вересня 2010 року.
Наведене випливає з аналізу змісту ст.99 КАСУ, якою чітко визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів осо би встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізнала ся або повинна була дізнатися про пору шення своїх прав, свобод чи інтересів. У зазначеній категорії справ щодо «соціальних виплат», в положеннях зако нів якими регулюються спірні правовідносини, не визначено строків звернення до суду, тому відповідно до частини першої ст.99 КАС Украї ни адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого саме КАСУ.
Відсутність підстав для застосування у даному випадку положень цивільного судочинства за яким строк позовної давності складає три роки, свідчить наступне: ЦПК України не регламен тує строку звернення з позовом у сфері публічних відносин; поняття «строку звернення до суду»по КАСУ за своїми змістом та внутрішньою сутністю є анало гом інституту «позовної давності», поняття якого наведено в ЦК України і застосовується при вирішенні спорів в цивільному судочинстві -належать до галузей матеріального пра ва. Відповідно, у спірних правовідносинах пріоритет застосування мають саме норми КАСУ, а не ЦК України.
Допускаючи помилку при визначенні початку пе ребігу строку звернення до адміністративного суду, суд першої інстанції не взяв до уваги як об'єктивні так і суб'єктивні моменти, тобто час, коли позивачу було виплачено разову щорічну допомогу до 5 травня, і саме з цього часу позивач діз нався та повинен був дізнатися про порушення своїх прав.
Отже, виходячи з приписів вищенаведених норм та дати виплати позивачу спірної допомоги, по чаток перебігу строку звернення до адмі ністративного суду є квітень 2010 року, а не вересень 2010 року, коли було прийнято рішення Конституційного Суду України № 19-рп/2010
Таким чином, колегія суддів визнає безпідставними та необґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав вважати строк звернення позивача до адміністративного суду з позовом пропущеним. А з огляду на відсутність в матеріалах справи інформації про звернення позивача у цій справі з аналогічним позовом в порядку цивільного судочинства до 9 вересня 2010 року, який не був розглянутий у зв'язку з ухваленням Конституційним Судом України Рішення від 9 вересня 2010 року № 19-рп/2010 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами", є поважною причиною пропуску строку звернення до адміністративного суду - у колегії суддів відсутні підстави вважати про наявність поважних причин для поновлення строку звернення до адміністративного суду, що відповідно є підставою для апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції і залишити позовну заяву без розгляду.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції не дотримався норм матеріального та процесуального права, відповідно постанова суду підлягає скасуванню, а вимоги позивача в частині захисту його прав за 2010 рік слід залишити без розгляду, оскільки позовна заява подана з пропущенням шестимісячного строку встановленого на звернення до адміністративного суду.
Окремо звертає на себе увагу та обставина, що суд першої інстанції вирішивши по суті спір в адміністративній справі, визнав за необхідне свої висновки в резолютивній частині постанови викласти керуючись нормами ЦПК України, що відповідно є порушенням процесуальних норм КАСУ, які з урахуванням змісту мотивувальної частини судового рішення свідчать про помилкове розуміння судом завдання та загальних принципів адміністративного судочинства, і застосування законодавства про адміністративне судочинства в розумінні ст.5 КАСУ. Наведене суд першої інстанції повинен враховувати в майбутньому під час розгляду справ в порядку адміністративного судочинства
Керуючись ст.100, п.3 ч.1 ст.198, ст.205, ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного Управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації -задовольнити.
Постанову Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2010 року-скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного Управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації -залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: С.В. Сафронова
Суддя: В.Ю. Поплавський
Суддя: Д.В. Чепурнов