ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
№ 910/20909/14 26.11.14
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Рада 2"
доПублічного акціонерного товариства "Фортуна-Банк"
третя особаТовариство з обмеженою відповідальністю "Центр інфотехнологій"
провизнання недійсним договору
Суддя Літвінова М.Є.
Представники сторін:
від позивача: Дементьєв Я.Т. - представник за дов.;
від відповідача: не з'явились;
від третьої особи: Кардашевська Т.В. - представник за дов.; Мельник Е.О., Комісар С.П. - представники за дов.
У судовому засіданні 26.11.2014, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Рада 2" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Фортуна-банк" про визнання Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №450413 від 01.11.2011 року недійсним.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 03.10.2014 порушено провадження у справі №910/20909/14, розгляд справи призначений на 20.10.2014.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 20.10.2014, в порядку статті 77 ГПК України, розгляд справи відкладений на 12.11.2014.
Ухвалою від 12.11.2014, в порядку ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладено на 26.11.2014.
05.11.2014 від ТОВ "Центр інфотехнологій" надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, враховуючи, що останнє є новим кредитором договору факторингу №04/10/12 від 04.10.2012, за яким банк відступив йому набуте за оспорюваним договором право вимоги заборгованості.
Враховуючи норму ст.27 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.
Питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. Саме лише зазначення в позовній заяві та/або у вступній частині судового рішення певного підприємства чи організації як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, без вирішення судом питання щодо її допущення або залучення до участі у справі не надає їй відповідного процесуального статусу.
Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому (п. 1.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011.).
Таким чином, суд взяв до уваги, що в разі визнання недійсним оспорюваного договору у даній справі договору факторингу призведе до недійсності права вимоги нового кредитора, набутих останнім від банку за договором від 04.10.2012 №04/10/2012, тому клопотання ТОВ "Центр інфотехнологій" суд визнав обґрунтованим та залучив товариство до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
Представники ТОВ "Центр інфотехнологій" були присутні в судовому засіданні 26.11.2014 та надали суду письмові пояснення по суті спору, в яких просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що Мельниченко Р.О. був не арбітражним керуючим, а Головою ліквідаційної комісії ПАТ "Екостандарт" призначений рішенням Загальних зборів акціонерів ПАТ "Екостандарт" від 03.07.2012 і відповідно не мав бути включений до Єдиного реєстру арбітражних керуючих.
В задоволенні клопотання про залучення ПАТ "Екостандарт" в якості іншого відповідача суд відмовив, враховуючи, що відповідно до ст. 21 ГПК України, відповідачами - підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу. В даному випадку, позивач визначив в якості відповідача ПАТ "Фортуна-Банк", а відповідно до положень ст. 24 ГПК України, суд може залучити іншого відповідача за наявності достатніх підстав. Однак, з огляду на зазначене та враховуючи відсутність підстав, які б свідчили про необхідність залучення до справи іншого відповідача, клопотання ПАТ "Фортуна-Банк" судом визнано необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Крім того, слід зазначити, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ПАТ "Екостандарт" припинено як юридичну особу.
Відповідач не надав суду письмового відзиву на позов чи заперечень по суті заявлених вимог.
В судовому засіданні 26.11.2014, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, господарський суд міста Києва,-
28.09.2012 між ПАТ "Екостандарт" (клієнт за договором) та ПАТ "Фортуна-Банк" (фактор за договором) укладений договір факторингу №28/09/12, за умовами якого порядку та на умовах визначених цим договором, фактор зобов'язується передати (сплатити) клієнту суму фінансування, а клієнт - відступити факторові права вимоги за основним договором.
Датою відступлення права вимоги є дата підписання акту прийому-передачі (п. 2.4).
Спір у справі виник у зв'язку із оспорювання позивачем дійсності Договору факторингу №28/09/12 від 28.09.2012.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Підставою для недійсності Договору позивачем визначається:
Від імені клієнта договір підписаний Головою ліквідаційної комісії Мельниченко Р.О., який діє на підставі статуту та протоколу №3/2012 від 03.07.2012, наказу №660/1-ос від 04.07.2012. Крім того, відповідно до даних Єдиного реєстру арбітражних керуючих Мельниченко Р.О. до нього не включений, а ТОВ "Рада2" не було надано жодних документів, які б підтверджували повноваження Мельниченка Р.О. щодо укладення даного договору.
Таким чином, позивач вважає, що договір факторингу підписаний особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, що є наслідком його недійсності.
Дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
Для визнання договору недійсним на позивача покладається, у відповідності до статті 33 ГПК України, обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
З твердженням позивача щодо недійсності договору, суд не погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч.1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
Цією статтею визначено перелік способів судового захисту, одним із яких є визнання правочину недійсним.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, що кореспондуються з положеннями ст. 207 Господарського кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до абз. 4 п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 року, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно зі ст. 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Від імені ПАТ "Екостандарт" (клієнт за договором) спірний договір підписаний Мельниченко Русланом Олеговичем, який діяв на підставі статуту та протоколу №3/2012 від 03.07.2012, наказу №660/1-ос від 04.07.2012.
Отже, Мельниченко Р.О. на момент підписання спірного договору був головою ліквідаційної комісії ПАТ "Екостандарт", який призначений рішенням Загальних зборів акціонерів товариства від 03.07.2012.
Зазначене підтверджується оголошенням у друкованому офіційному виданні Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №125 (1378) 06.07.2012 (належним чином засвідчена копія якого наявна в матеріалах справи) та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Крім того, суд зазначає, що порядок ведення та формування Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), був затверджений наказом Міністерства юстиції України від 26.03.2013 №541/5, в той час, як спірний договір укладений 28.08.2012.
Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували відсутність чи обмеження у Мельниченка Р.О. повноважень на підписання спірного договору.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З урахуванням викладеного, проаналізувавши надані до матеріалів справи документи, відсутні підстави для задоволення вимоги про визнання недійсним договору факторингу №28/09/12 від 28.09.2012
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1.У задоволенні позовних вимог відмовити.
2.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата підписання
повного тексту рішення: 01.12.2014.
Суддя М.Є. Літвінова