Справа № 22-6703 Головуючий у 1 інстанції:
2006 р. Артемова Л.Г.
Судця-доповідач: Калашнікова О.В.
15 листопада 2006 року м. Запоріжжя
Колегія судців судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Калашнікової О.В.
Суддів : Приймака В.М.
Осоцького 1.1. При секретарі: Петровій О.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1, ОСОБА_2
на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2006 року по справі за позовом
ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: КП "ВРЕЖО № 11", Орган опіки та піклування Кому царської районної адміністрації м. Запоріжжя про визнання права користування жилим приміщенням, -
У травні 2006 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2. 3-ті особи: КП "ВРЕЖО № 11", Орган опіки та піклування Комунарської районної адміністрації, м. Запоріжжя про визнання права користування жилим приміщенням.
В позовній заяві зазначила, що 23.11.2002 року між нею та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, в якому вони перебувають і до теперішнього часу. Після одруження позивачка, як член сім'ї наймача, оселилася у чоловіка в квартирі НОМЕР_1 буд. АДРЕСА_1, де також проживала його матір ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_4, постійне місце проживання якого було зареєстровано у спірній квартирі. Сама позивачка залишилась зареєстрованою за місцем свого попереднього проживання у своєї матері, між тим до теперішнього часу вона з сином так і мешкає у квартирі НОМЕР_2 буд. АДРЕСА_1. В березні 2006 року ОСОБА_2 відмінив реєстрацію місця проживання, як свою так і малолітнього сина, а 30 березня 2006 року ОСОБА_1 приватизувала спірну квартиру на своє Ім'я, чим порушила права її малолітнього сина на житло.
Посилаючись на ці обставини, просила суд визнати за нею право користування жилим приміщенням у квартирі НОМЕР_2 буд. АДРЕСА_1 з листопада 2002 року, а за її сином ОСОБА_4 право користування жилим приміщенням у квартирі НОМЕР_2 буд. АДРЕСА_1 з 16 лютого 2003 року.
В ході судовою розгляду справи позивач уточнила позовні вимоги, зазначивши, що з позовом вона звернулась в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2006 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право користування жилим приміщенням: квартирою НОМЕР_2 в буд. АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_4 право користування жилим приміщенням: квартирою НОМЕР_2 в будинку АДРЕСА_1.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просили рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Вислухавши доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Згідно ч. 2, 3 ст. 64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 ЖК України особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселені між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Судом встановлено, що 23.11.2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син ОСОБА_4. В листопаді 2002 року подружжя оселилися в квартирі НОМЕР_2 в буд. АДРЕСА_1, як члени сім'ї наймача, ОСОБА_1 При цьому відповідач ОСОБА_1 не заперечувала проти вселення позивачки в спірну квартиру.
ОСОБА_3 постійно з листопада 2002 року проживала і проживає по теперішній час в спірній квартирі, а її син ОСОБА_4 проживає в спірній квартирі з дня його народження.
Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, поясненнями позивачки та свідків, наданими письмовими доказами та не заперечувались відповідачами.
Посилання апелянтів на тс, що письмової згоди на вселення позивачки у спірну квартиру вони не давали, не можуть бути прийняті судом до уваги, як доказ на підтвердження їх заперечень, оскільки відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України" відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безсиірно встановлено, що вони висловлювали свою згоду. Судом встановлено, що ОСОБА_1 не заперечувала проти вселення сина з дружиною у її квартиру, по що свідчать виділення исю останнім окремої кімнати для проживання, ведення певний час спільного господарства,'а також дача згоди на реєстрацію місця проживання дитини у спірній квартирі. Крім того, ОСОБА_1 мала право звернутись до суду з відповідним позовом про виселення ОСОБА_3 чи усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням, між тим даним правом вона не скористалась.
Посилання ОСОБА_1 на те, що вона заперечувала проти вселення в квартиру позивачки, про що свідчить відсутність реєстрації останньої в спірній квартирі не заслуговують на увагу, оскільки дані обставини позивачкою не оспорювались.
Припинення шлюбних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не є підставою для втрати позивачкою та її сином права на користування спірним жилим приміщенням.
При таких обставинах колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, встановив дійсні правовідносини сторін та постановив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення не вбачається.
Між тим, колегія суддів вважає за необхідне уточнити резолютивну частину рішення суду, зазначивши час, з якого за позивачкою та її сином визнано право користування спірною квартирою.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Комунарської о районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2006 року по цій справі залишити без змін, уточнивши резолютивну частину визнанням за ОСОБА_3 право користування жилим приміщенням: квартирою НОМЕР_2 в буд. АДРЕСА_1 з листопада 2002 року та визнанням за ОСОБА_4 право користування жилим приміщенням: квартирою НОМЕР_2 в будинку АДРЕСА_1 з лютого 2003 року."
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.