Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого
Коновалова В.М.
суддів
Кузьменко О.Т., Скотаря А.М.
за участю прокурора
Яковенко Р.І.
засудженого
ОСОБА_1
його захисників потерпілої
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4
розглянула в судовому засіданні 1 лютого 2007 року в м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, та засудженого ОСОБА_1 на вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Полтавської області від 10 жовтня 2006 року.
Вироком Хорольського районного суду Полтавської області від 24 березня 2005 року
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, уродженець та мешканець АДРЕСА_1,
засуджений за ст. 119 ч. 1 КК України на 4 роки позбавлення волі.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_4 8662 грн. 46 коп. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 20000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 1500 грн. на відшкодування витрат на юридичну допомогу, на користь Великобагатчанського районного фінансового управління 355 грн. 32 коп. - витрати на лікування ОСОБА_5.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що 22.03.2004р. близько 20 години на подвір»ї кафе “Каштан», що по АДРЕСА_2, під час сварки на грунті неприязних стосунків наніс ОСОБА_5 удар ногою, заподіявши крововилив на передній поверхні лівого стегна в середній третині, а також удар кулаком правої руки в голову, від чого останній упав на цементовану підлогу, отримавши внаслідок удару та послідуючого падіння тілесні ушкодження у виді крововиливу в м»які покрови голови в лобно-височно-тім»яну область ліворуч, у потиличну область ліворуч, у скроневу область праворуч, лінійного перелому лобної і лівої тім»яної кістки, крововиливу над і під тверду мозкову оболонку в лобних частинах лівої та правої півкуль, у скроневій долі лівої півкулі, забиття лобних частин лівої і правої півкуль мозку з елементами деструкції, забитої рани на лобі праворуч, крововиливів на обличчі. Внаслідок отриманої черепно - мозкової травми з переломом кісток черепа, крововиливами під оболонки мозку та забоєм головного мозку ОСОБА_5 помер у реанімаційному відділенні Полтавської обласної клінічної лікарні.
Апеляційний суд Полтавської області, розглядаючи справу за апеляціями прокурора і потерпілої ОСОБА_4, в яких ставилось питання про скасування вироку місцевого суду у зв»язку з неправильною кваліфікацією дій ОСОБА_1 і м»якістю призначеного йому покарання, та за апеляцією засудженого ОСОБА_1, який просив пом»якшити покарання, скасував вирок районного суду в частині кваліфікації його дій та призначеного покарання і 10 жовтня 2006 року постановив свій вирок, яким засудив ОСОБА_1 за ст. 121 ч.2 КК України на 7 років позбавлення волі та збільшив суму стягнення з нього на користь потерпілої ОСОБА_4 завданої їй моральної шкоди до 40000 гривень.
В касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, просить вирок апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд у зв»язку з істотним порушенням апеляційною інстанцією кримінально - процесуального закону, оскільки в розгляді справи брав участь суддя Кисіль А.М., який під час досудового розслідування у складі колегії суддів розглядав апеляцію прокурора на постанову Великобагачанського районного суду від 13 липня 2004р. про відмову в обранні ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, що відповідно до п. 2-1 ч.1 ст. 54 КПК України перешкоджало участі його в розгляді даної кримінальної справи.
Засуджений ОСОБА_1 в касаційній скарзі та доповненнях до неї стверджує, що висновок суду апеляційної інстанції про наявність у нього умислу на заподіяння ОСОБА_5 тяжких тілесних ушкоджень не відповідає фактичним обставинам справи, а грунтується лише на суперечливих та недостовірних показаннях потерпілої ОСОБА_5 та свідка ОСОБА_6. Судом безпідставно не взято до уваги його показання та інші докази, які свідчать про те, що він не наносив удару ОСОБА_5 в голову, а лише відштовхнув його від себе, захищаючись від його агресивної поведінки. Засуджений також вказує про необ»єктивність розгляду справи апеляційним судом внаслідок порушення вимог ст. 54 ч.1 п.2-1 КПК України, необгрунтованість посилання у вироку як на доказ його винуватості на покази свідка ОСОБА_7, оскільки особа з таким прізвищем по справі не допитувалась.
Вважає, що місцевим судом правильно кваліфіковані його дії за ст. 119 ч.1 КК України, а тому просить скасувати вирок апеляційної інстанції і залишити без змін вирок районного суду.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення прокурора, яка касаційне подання прокурора підтримала повністю, а касаційну скаргу засудженого частково і вважала, що вирок апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд, засудженого та його захисників, які підтримали касаційну скаргу з доповненнями та касаційне подання прокурора, потерпілої, яка заперечувала проти задоволення подання та скарги, перевіривши матеріали справи, доводи касаційних подання та скарги, вивчивши заперечення на них, колегія суддів вважає, що касаційне подання задоволенню не підлягає, а касаційна скарга засудженого підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Аналіз доказів по справі свідчить про те, що апеляційний суд прийшов до обгрунтованого висновку про наявність підстав для кваліфікації дій ОСОБА_1 за більш тяжким законом та призначення йому більш суворого покарання.
Факт сварки між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 та послідуючий інцидент між ними, внаслідок якого ОСОБА_5 був смертельно травмований, підтверджується показаннями потерпілої ОСОБА_4, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та інших, наведених у вироку, даними протоколу огляду місця події, висновками судово-медичних експертиз.
Засуджений ОСОБА_1 як на досудовому слідстві, так і під час розгляду справи судовими інстанціями і в касаційній скарзі, не заперечував факт існування між ним та ОСОБА_5 неприязних стосунків, конфлікт на грунті цього на вулиці біля кафе “Каштан», що призвело до отримання ОСОБА_5 тяжких тілесних ушкоджень, від яких він помер.
Посилання ОСОБА_1 на те, що навмисних ударів він ОСОБА_5 не наносив, а лише, захищаючись, відштовхнув його від себе, і всі тілесні ушкодження, які призвели до смерті, ОСОБА_5 отримав внаслідок падіння, спростовується зібраними по справі та дослідженими судовими інстанціями доказами.
Так, по справі встановлено, що очевидцями конфлікту біля кафе між засудженим та постраждалим, внаслідок якого останній впав на цементовану підлогу, були потерпіла ОСОБА_4 та свідок ОСОБА_6, які послідовно стверджували, що ОСОБА_5 ніяких насильницьких дій під час сварки з ОСОБА_1 не вчиняв, а останній ударив його кулаком в голову і від цього удару ОСОБА_5 упав на цемент та вдарився головою. Підстави сумніватись у показах вказаних осіб відсутні, оскільки вони підтверджуються іншими доказами по справі.
Зокрема, з висновків судово-медичних експертиз, у тому числі комісійної, пояснень в судових засіданнях судово-медичних експертів ОСОБА_11 та ОСОБА_12 вбачається, що на тілі ОСОБА_5 виявлені крововиливи в м»які покрови голови в лобно-височно-тім»яній та потиличній областях зліва, у скроневій області справа, лінійний перелом лобної і лівої тім»яної кістки, крововиливи над і під тверду мозкову оболонку в лобних частинах лівої та правої півкуль, у скроневій долі лівої півкулі, забиття лобних частин лівої і правої півкуль мозку з елементами деструкції, забита рана на лобі праворуч. Всі ці тілесні ушкодження відносяться до тяжких, оскільки були небезпечними для життя в момент заподіяння і утворились від не менше ніж трьохразової дії тупих предметів. Еквівалентом вищевказаних ушкоджень є тяжка черепно - мозкова травма з переломом кісток склепіння та основи черепа з утворенням епі- та субдуральної гематоми зліва, субарахноідальних крововиливів правої та лівої півкуль, вогнище забиття речовини мозку правої скроневої ділянки.
Крім того, у ОСОБА_5 виявлені крововиливи на лобі ліворуч, на верхньому віці лівого ока та правої брови, на передній поверхні лівого стегна.
Смерть ОСОБА_5 настала внаслідок черепно - мозкової травми з переломом кісток черепа, крововиливами під оболонки мозку, забиттям головного мозку.
За висновками експертиз оцінка ступеня тяжкості тілесних ушкоджень може бути визначена лише в сукупності всіх ушкоджень , виявлених у постраждалого на обличчі, при дослідженні м»яких тканин та речовини головного мозку.
Ці тілесні ушкодження відносяться до тяжких як небезпечні для життя в момент заподіяння, в даному конкретному випадку зумовили настання смерті і перебувають з нею в прямому причинно - наслідковому зв»язку.
Лінійний перелом кісток склепіння та основи черепу, субдуральна гематома в цій анатомічній ділянці утворилися при падінні постраждалого на площину з послідуючим контактуванням лівої частини голови з тупим твердим предметом з переважаючою контактуючою поверхнею.
Тілесні ушкодження у вигляді забиття головного мозку самі по собі відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя. Наявність місця контакту в правій скроневій ділянці з ознаками забою речовини головного мозку свідчить про те, що в цю ділянку був нанесений зі значною силою удар тупим предметом з обмеженою поверхнею, досить вірогідно, кулаком руки, від чого тіло потерпілого, отримавши прискорення, впало.
Таким чином, наведені судово - медичні дані дають підстави прийти до висновку, що тяжке тілесне ушкодження - забій речовини головного мозку в правій скроневій ділянці заподіяне ОСОБА_5 саме внаслідок нанесеного йому удару в область голови кулаком руки, що повністю узгоджується з показаннями очевидців події потерпілої ОСОБА_5 та свідка ОСОБА_6, тому підстав сумніватись в достовірності їх показань немає. Істотних суперечностей, які б впливали на правильність встановлення судом механізму заподіяння вказаного тілесного ушкодження, в їх показаннях не вбачається.
Посилання засудженого в касаційній скарзі на показання свідка ОСОБА_13, який стверджував у суді першої інстанції про те, що бачив як ОСОБА_1 відштовхував від себе ОСОБА_5, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони спростовуються вищенаведеними доказами.
Що ж стосується показів інших свідків, про які вказує засуджений в касаційній скарзі та доповненнях, і зокрема, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, та ін., то вони безпосередніми очевидцями заподіяння ОСОБА_5 тілесних ушкоджень не були і їх показання не спростовують як пояснення потерпілої та свідка ОСОБА_6, так і висновки судово - медичних експертиз про обставини заподіяння постраждалому тілесного ушкодження у вигляді забою речовини головного мозку в правій скроневій ділянці голови.
Та обставина, що деякі свідки на місці події не бачили в ОСОБА_5 на обличчі тілесних ушкоджень, також не свідчить про неправдивість показань потерпілої та свідка ОСОБА_6, оскільки наявність у ОСОБА_5 крововиливів на лобі ліворуч, на верхньому віці лівого ока та правої брови достеменно виявлено при судово- медичному огляді його трупа, встановлено показаннями в судовому засіданні лікарів ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, які оглядали ОСОБА_5 після доставляння його в лікарню.
Як убачається з вироку місцевого суду, останній також визнав, що ОСОБА_1 наніс ОСОБА_5 удар кулаком правої руки в голову, від чого той упав на цементну підлогу, отримавши внаслідок удару та послідуючого падіння зазначені тілесні ушкодження, від яких помер. При цьому суд вказав, що, наносячи ОСОБА_5 удар кулаком в область голови, ОСОБА_1 не передбачав можливості настання суспільно - небезпечних наслідків у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень як від удару кулаком, так і від послідуючого падіння, хоча повинен був і міг передбачити, а тому кваліфікував дії ОСОБА_1 як вбивство через необережність за ст. 119 ч.1 КК України.
Разом з тим, ураховуючи, що засуджений умисно наніс ОСОБА_5 удар кулаком у життєво важливу частину тіла - у скроневу ділянку голови, зі значною силою, заподіявши йому тяжке тілесне ушкодження у вигляді забою головного мозку , яке спричинилось саме від цього удару, а не від падіння, висновок суду першої інстанції про необережне ставлення ОСОБА_1 до таких наслідків не відповідає фактичним обставинам справи, встановленим при її розгляді.
Апеляційний суд прийшов до обгрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 усвідомлював суспільно небезпечний характер таких дій, передбачав їх суспільно небезпечні наслідки й хоча не бажав, але свідомо припускав їх настання, тобто діяв по відношенню до заподіяння зазначеного тяжкого тілесного ушкодження з непрямим умислом. Що ж стосується відношення винного до смерті ОСОБА_5, воно характеризується необережною формою вини.
У зв»язку з викладеним апеляційний суд правильно визнав ОСОБА_1 винним за ст. 121 ч.2 КК України з призначенням йому більш суворого покарання, яке відповідає ступені тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого.
При вивченні справи порушень вимог кримінально - процесуального закону, які б свідчили про необ»єктивність та однобічність розгляду справи апеляційним судом, не встановлено.
Колегія суддів не вбачає підстав для скасування вироку апеляційного суду з тих підстав, що один із суддів, які розглядали справу, під час досудового слідства брав участь у розгляді питання щодо обрання запобіжного заходу ОСОБА_1.
Зокрема, відповідно до ст. 54 ч.1 п.2-1 КПК України суддя не може брати участь у розгляді кримінальної справи, якщо він під час досудового розслідування справи вирішував питання щодо обрання, зміни чи скасування запобіжних заходів.
Як убачається з матеріалів справи, суддя Кисіль А.М., який у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Полтавської області розглядав в апеляційному порядку кримінальну справу щодо ОСОБА_1, дійсно 26 липня 2004р. брав участь при розгляді апеляції прокурора на постанову Великобагачанського районного суду Полтавської області від 13 липня 2004р., якою відмовлено в задоволенні подання слідчого про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Разом з тим, згідно з текстом ухвали при розгляді цієї апеляції суд прийшов до висновку про те, що подання слідчого не підлягало розгляду районним судом, оскільки подано після закінчення строку досудового слідства по справі, який не був продовжений в установленому законом порядку. З урахуванням цього, а також тієї обставини, що апеляція подана прокурором після закінчення досудового слідства по справі та виконання вимог ст.ст. 218-220 КПК України, апеляційний суд залишив апеляцію без розгляду із закриттям апеляційного провадження по справі.
Оскільки апеляційний суд з участю судді Кисіля А.М. питання щодо правильності і обгрунтованості постанови районного суду щодо відмови в задоволенні подання про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу по суті не розглядав і не вирішував, оцінку такому рішенню не давав, участь цього ж судді в розгляді справи по суті не суперечить вимогам закону.
Разом з тим, з вироку апеляційного суду належить виключити посилання на показання свідка ОСОБА_7, оскільки така особа по справі не допитувалась.
Крім того, апеляційний суд необгрунтовано збільшив розмір стягнення з засудженого на користь потерпілої ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди з 20000 грн., про стягнення яких постановив у вироку районний суд, до 40000 грн.
Зокрема, дана справа апеляційною інстанцією розглядалась двічі. При першому апеляційному розгляді обласний суд вироком від 5 листопада 2005 року скасував вирок районного суду та засудив ОСОБА_1 за ст. 121 ч.2 КК на 7 років позбавлення волі. Апеляція потерпілої в частині неправильного вирішення її цивільного позову щодо розміру стягнутої моральної шкоди визнана необгрунтованою, а тому вирок у цій частині залишено без зміни.
У касаційному порядку справа розглядалась за касаційною скаргою засудженого. Згідно ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 30 березня 2006 року апеляційний вирок від 5 листопада 2005р. скасовано в зв»язку з його неналежним мотивуванням і справа направлена на новий апеляційний розгляд. Питання про необхідність збільшення суми стягнення моральної шкоди касаційною інстанцією не вирішувалось.
За таких обставин, виходячи з вимог закону, апеляційний суд при новому розгляді справи не був вправі погіршувати становище засудженого в цій частині й збільшувати розмір стягнення заподіяної потерпілій моральної шкоди.
Тому слід зменшити суму стягнення з ОСОБА_1 моральної шкоди до 20000 грн., визначених вироком місцевого суду, у зв»язку з чим вирок апеляційного суду в порядку ст. 395 ч.1 КПК України підлягає зміні.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів
касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, залишити без задоволення, касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.
З мотивувальної частини вироку колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Полтавської області від 10 жовтня 2006 року щодо ОСОБА_1 виключити посилання на показання свідка ОСОБА_7
Цей же вирок у частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_4 змінити в порядку ст. 395 ч.1 КК України, зменшивши суму стягнення моральної шкоди з засудженого ОСОБА_1 на її користь до 20000 гривень.
В решті вирок залишити без змін.
Судді:
КОНОВАЛОВ В.М. СКОТАРЬ А.М. КУЗЬМЕНКО О.Т.