79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
17.06.09 Справа № 31/75
Господарський суд Львівської області, розглянувши матеріали справи
за позовом:
Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Державного підприємства Міністерства оборони України „Київський деревообробний завод”, смт. Коцюбинське Київської області
до відповідача:
Приватного підприємства „Карпат Сервіс”, смт. Славсько Львівської області
про:
стягнення 10052,61 грн.
Суддя Артимович В.М.
При секретарі Митник М.Б.
Представники
від прокуратури:
не з'явився;
від позивача:
Злотківська І.Г. -представник;
від відповідача:
Мичко Н.В. -директор.
Представникам сторін роз'яснено права і обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України, в тому числі право заявляти відводи. У відповідності до ст. 81-1 ГПК України технічна фіксація судового процесу не здійснювалась, про що сторони подали відповідне клопотання.
Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Державного підприємства Міністерства оборони України „Київський деревообробний завод”, смт. Коцюбинське Київської області, надалі -позивач, до Приватного підприємства „Карпат Сервіс”, смт. Славсько Львівської області, надалі -відповідач, про стягнення коштів в сумі 10052,61 грн., в тому числі заборгованості по орендній платі в сумі 7006,65 грн., пені в сумі 843,10 грн., інфляційних нарахувань в сумі 1940,84 грн. та трьох процентів річних в сумі 262,02 грн. Позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що Контрольно-ревізійним відділом в м. Ірпінь КРУ в Київській області проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача за період із 01.01.2006 р. по 01.09.2007 р., за результатами якої складено акт № 08-13/18 від 04.10.2007 р. У вказаному акті встановлено недоотримання позивачем орендної плати зі січня по серпень 2007 р. в розмірі 5300,00 грн. Також у позовній заяві прокурор як на підставу позовних вимог покликається на норми ст. 118 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 р.», постанови КМ України № 1846 від 27.12.2006 р. «Про внесення змін до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна».
Ухвалою суду від 25.05.2009 р. позовну заяву прийнято до розгляду та призначено її розгляд на 02.06.2009 р.
В судове засідання 28.05.2009 р. представник прокуратури з”явився, надав суду пояснення по суті позовних вимог, позивач та відповідач не з”явилися, витребовуваних судом документів не подали.
Для надання можливості сторонам виконати вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі розгляд справи судом відкладено.
17.06.2009 р. відповідачем через канцелярію суду подано відзив на позов, в якому позивач позовні вимоги заперечив повністю.
Представники позивача та відповідача з'явилися в судове засідання 17.06.2009 р., надали суду пояснення по суті позовних вимог. Представник позивач позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові, просить суд стягнути із відповідача 10052,61 грн. заборгованості по договорах оренди. Представник відповідача проти позовних вимог заперечив повністю, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення. Представник прокуратури в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду спору по суті.
Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами згідно вимог ст. 75 ГПК України.
В судовому засіданні 17.06.2009 р. згідно норми ст. 85 ГПК України за згодою сторін оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення виготовлений, оформлений та підписаний 22.06.2009 р.
Розглянувши документи і матеріали, подані прокурором та сторонами, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають значення для справи, в їх сукупності, суд встановив наступне:
Між позивачем та відповідачем 28.11.2003 р. укладено договори оренди транспортних засобів № 17/2003, 18/2003, 19/2003, 20/2003, 21/2003.
Згідно умов вказаних договорів оренди та відповідних актів приймання-передачі від 23.12.2003р. позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування транспортні засоби для використання у господарській діяльності, а саме: по договору № 17/2003 автогідропідйомник АГП - 18.01 на базі вантажного автомобіля ЗІЛ 130, 1988 р. випуску, державний номер 21356 КМ; по договору № 18/2003 автомобіль МАЗ 5429, 1986 р. випуску, державний номер 21364 КМ та напівпричеп МАЗ-8 (8378), державний номер 24702 КХ; по договору № 19/2003 автомобіль КАМАЗ-5511, 1990 р. випуску, державний номер 21368 КМ; по договору 20/2003 КАМАЗ-53212, 1990 р. випуску, державний номер 21362 КМ; по договору № 21/2003 автомобіль ГАЗ-53А (ГАЗ 53-12-016 -асенізаційна машина), 1988 р. випуску, державний номер 21369 КМ.
Пунктами 3.1 укладених договорів оренди визначено розмір щомісячної орендної плати за перший місяць оренди, який визначався на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої КМ України. В п. 3.2 договору сторони передбачили, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Як свідчать пункти 10.1 договора оренди укладені були сторонами строком на п'ять років із 01.12.2003 р. по 30.11.2008 р. включно.
Як вбачається з матеріалів справи Контрольно-ревізійним відділом в м. Ірпінь КРУ в Київській області проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача за період із 01.01.2006 р. по 01.09.2007 р., за результатами якої складено акт № 08-13/18 від 04.10.2007 р. Як зазначено в п. 5.3 акту ревізією встановлено, що по даних договорах не було внесено змін та не укладено додаткові угоди в сторону збільшення розміру орендної плати.
Листом від 15.02.2007 р. № 50 позивач направив відповідачеві додаткові угоди до вказаних вище договорів оренди. В цих додаткових угодах позивач запропонував відповідачеві пункти 3.1 договорів оренди викласти у такій новій редакції: «Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна, затв. постановою Кабінету Міністрів України, без ПДВ за січень 2007 року становить _____ грн.».
Аналіз матеріалів справи свідчить, що сторони цього спору є суб'єктами господарювання, а відносини, що виникли між позивачем і відповідачем на підставі договорів оренди, - це господарські відносини. Відтак, вказані правовідносини регулюються нормами Господарського кодексу України.
Порядок зміни та розірвання господарських договорів встановлений нормою ст. 188 Господарського кодексу, яка, зокрема, передбачає, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона ж договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. А сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі ж якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Слід зазначити, що позивач і відповідач, як сторони вказаних вище договорів оренди, дійшли згоди, що умови договорів зберігають силу протягом всього терміну дії договорів, в тому числі і у випадках, коли після їх укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря (п. 10.2 договорів). Згідно п. 10.3 договорів оренди зміни і доповнення до договорів допускаються за взаємною згодою сторін, при цьому зміни і доповнення, що пропонується внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.
Одним зі способів захисту порушеного права є установлення, зміни і припинення господарських правовідносин (ст. 20 Господарського кодексу України).
Судом встановлено, що відповідач листом від 28.02.2007 р. заперечив щодо підвищення орендної плати та підписання додаткових угод до договорів оренди, проте позивач не звернувся до господарського суду за захистом свого порушеного права шляхом подання позову до відповідача про зобов'язання до укладення додаткових угод до договорів оренди, як це передбачено нормою ст. 188 Господарського кодексу України.
Згідно ж ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, обов'язком як позивача, так і відповідача було дотримання умов договорів оренди, в тому числі й щодо розміру орендної плати, яка, як стверджують сторони і підтверджується матеріалами справи, сплачувалась відповідачем у розмірі, встановленому укладеними договорами оренди.
Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог прокурора, суд виходив також з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 118 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»орендна плата за державне та комунальне майно визначається відповідно до її ринкової вартості у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Також ч. 3 ст. 118 вказаного Закону встановлено, що договори оренди державного та комунального майна, укладені до 1 січня 2007 року (крім договорів на оренду державного та комунального майна, укладених бюджетними установами, Пенсійним фондом України та його органами, а також щодо цілісних майнових комплексів), у шестимісячний термін підлягають обов'язковому перегляду відповідно до встановленої норми.
Посилання прокурора на вказану вище норму судом не беруться до уваги, тому що спеціальним законодавством у сфері оренди державного майна передбачено, що умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим Законом) законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря (ч. 4 ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»). Крім того, як зазначено в ч. 2 ст. 284 Господарського кодексу України, умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря.
Зазначена вище правова позиція підтверджується і рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 р. у справі № 1-28/2008, в п. 5.4 якого Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. Через своє спеціальне призначення про Держбюджет не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя.
Заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що посилання прокурора на наказ ФДМ України від 18.01.2007 р. № 43 «Про виконання ст. 118 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік»є безпідставними, оскільки вказаним наказом затверджено Порядок перегляду договорів оренди нерухомого державного майна, який не поширюється на відносини оренди іншого майна, в тому числі рухомого.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 1, 2, 12, 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позовних вимог Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Державного підприємства Міністерства оборони України „Київський деревообробний завод”, смт. Коцюбинське Київської області, відмовити повністю.
Суддя Артимович В.М.