ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 53/301
03.07.09
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива України»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вогес»
про визнання Договору № 4/04 від 04.04.2006р. недійсним
Суддя Грєхова О.А.
Представники:
Від позивача: не з'явились
Від відповідача: Саркісьян Д.Р. -представник по довіреності № 14/10-1 від 14.10.2008р.
Заявлено позов про визнання Договору № 4/04 від 04.04.2006р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нива України»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вогес»недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2009р. порушено провадження у справі № 53/301, розгляд справи призначено на 05.06.2009р.
Незважаючи на належне повідомлення про час і місце засідання у справі повноважний представник позивача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду від 19.05.2009р. не виконав.
Представник відповідача надав відзив № 04/06-1 від 04.06.2009р. на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та вважає, що сторонами, при укладенні спірного Договору, погоджені всі істотні умови, які застосовуються до даного виду договорів, а відповідач мав ліцензію на оптову торгівлю пестицидами та агрохімікатами. Крім того, згідно з рішенням Господарського суду Київської області № 9/050-09, задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вогес»про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива України»заборгованості за Договором № 4/04 від 04.04.2006р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2009р. в зв'язку з тим, що позивач не направив свого повноважного представника в судове засідання та не виконав вимог суду, розгляд справи було відкладено на 03.07.2009р.
Незважаючи на належне повідомлення про час і місце засідання у справі позивач в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
За таких обставин, господарський суд вважає, що позивач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.
При цьому, суд вважає достатніми матеріали справи для розгляду справи у відсутності позивача відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.
На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 03.07.2009р. за згодою представника відповідача, в порядку ст. 85 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
04.04.2006р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нива України»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Софі»було укладено Договір № 4/04 (далі Договір), відповідно до умов якого Продавець (відповідач) зобов'язався продати та відвантажити, а Покупець (позивач) зобов'язався оплатити та прийняти на умовах, передбачених цим договором товар згідно зі специфікацією на загальну суму 186 159,60 грн. (п. 1.1 Договору).
За своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій сторін (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Стаття 180 Господарського кодексу України визначає істотні умови договору. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушуєвимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Як вбачається зі змісту спірного договору № 4/04 від 04.04.2006р., він містить всі істотні умови, обумовлені чинним законодавством України для даного виду договорів.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Під недійсним правочином розуміють дії фізичних і юридичних осіб, які хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, але не створюють цих наслідків, внаслідок невідповідності вчинених дій вимогам закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
У ст.. 91 ЦК України зазначено, що юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Відповідно до закону ліцензією є документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов (ст.. 14 ГК України, ст.. 1 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності).
З урахуванням викладеного доводи позивача про те, що угода є недійсною з огляду на відсутність у позивача ліцензії, судом відхиляються, оскільки в матеріалах справи наявна належним чином засвідчена копія ліцензії на здійснення оптової торгівлі пестицидами та агрохімікатами Серія АБ № 200849 від 26.07.2005р. виданої Міністерством аграрної політики України Товариству з обмеженою відповідальністю «Вогес»зі строком дії до 26.07.2010р.
Згідно із ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша ст. 229 цього кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України правочин може бути недійсним лише тоді, якщо особа помилилася щодо обставин, які мають істотне значення. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до умов договору № 4/04 від 04.04.2006р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Вогес»поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «Нива України» товар на загальну суму 246 733,20 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Нива України» частково розрахувалося з Товариство з обмеженою відповідальністю «Вогес» по договору № 4/04 від 04.04.2006р. на загальну суму 128 105,92 грн.
У зв'язку з неповним розрахунком Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива України»перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Вогес»по оспорюваному договору № 4/04 від 04.04.2006р., останнє звернулося до господарського суду Київської області з позовом про стягнення суми боргу. Рішенням господарського суду Київської області у справі № 9/050-09 від 12.05.2009р. за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вогес»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива України»про стягнення 187 039,47 грн. задоволено вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вогес»та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива України» по договору № 4/04 від 04.04.2006р. суму основного боргу у розмірі 118 627,28 грн., інфляційні, річні та судові витрати.
Рішенням господарського суду Київської області від 12.05.2009р. у справі №9/050-09 була дана оцінка оспорюваного договору та встановлено факт виконання сторонами умов договору № 4/04 від 04.04.2006р.
Враховуючи викладене, дослідивши спірний договір, суд дійшов висновку, що договір № 4/04 від 04.04.2006р. повністю відповідає вимогам чинного законодавства, сторонами було погоджено усі суттєві умови, які застосовуються до даного виду договорів. Договір укладено за наявності у позивача відповідної ліцензії. Препарати поставлені в повному обсязі відповідно до умов договору з наданням сертифікатів якості. Жодних претензій по кількості або якості товару, а також про відсутність сертифікатів якості на поставлену продукцію від позивача протягом двох років з моменту їх поставки не надходило. Позивач проводив розрахунки за поставлений товар з травня по жовтень 2006 року всього на суму 128105,92 грн. Доказів навмисного введення позивача в оману матеріали справи не містять.
Позивачем належних доказів невідповідності оспорюваного договору № 4/04 від 04.04.2006р. положенням законодавства до суду не надано.
Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що підстави, встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України та статтею 207 Господарського кодексу України, для визнання недійсним договору № 4/04 від 04.04.2006р. відсутні, а сам спірний договір є дійсним та таким, що відповідає чинному законодавству України.
Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що доводи позивача суперечать наявним доказам та встановленим обставинам справи, тому позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Державне мито, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.
Суддя Грєхова О.А.