91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
03.07.09 Справа № 15/144.
За позовом
комунального підприємства «Луганська обласна паливно-енергетична компанія», м. Луганськ
до закритого акціонерного товариства «Аквасервіс», м. Алчевськ Луганської області
про стягнення 280 932 грн. 01 коп.
Суддя Пономаренко Є.Ю.
Представники сторін:
від позивача - Каргаєв Д.М., представник за довіреністю №б/н від 19.01.09;
від відповідача - Коваленко Є.О., представник за довіреністю № б/н від 26.05.09;
Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 280 932 грн. 01 коп. за договором оренди індивідуально визначеного майна № 120 від 01.12.08 за період з грудня 2008 року по 23 квітня 2009 року.
Позовні вимоги мотивовані, зокрема, наступним. Договір оренди визнано судом недійсним з 24.04.2009р., тобто з моменту набрання рішенням законної сили. Договір є обов'язковим для виконання. Тому, позивач вважає, що з моменту укладення до моменту визнання договору недійсним у відповідача існує заборгованість з орендної плати, яку він повинен сплатити.
Представник позивача підтримав позов у повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав наведених у відзиві на позовну заяву та інших поясненнях. При цьому, відповідач зазначає, зокрема, наступне. Договір є недійсним з моменту його вчинення, а не з моменту визнання його недійсним судом. Оскільки вказаний договір оренди не був посвідчений нотаріально та не була здійснена його державна реєстрація (що було обов'язковим та стало підставою визнання його недійсним), він не породжує для сторін прав та обов'язків.
Розглянувши матеріали справи, додатково надані документи та вислухавши представників сторін, суд, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи учасників судового процесу та надані до матеріалів справи докази, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.
Між комунальним підприємством «Луганська обласна паливно-енергетична компанія», як орендодавцем, та закритим акціонерним товариством «Аквасервіс», як орендарем, 01.12.2008 р. укладено договір оренди індивідуально визначеного майна №120.
Об'єктом оренди за вказаним договором (п.1.1) визначено наступне майно:
гідротехнічні споруди (вузол) Ісаківського водосховища, що включають:
- земляну дамбу протяжністю по гребеню 548м;
- береговий водоскид автоматичної дії із залізобетонним автодорожнім мостом;
- водозабірну башту з монолітного залізобетону висотою 23м з донним водоспуском,
що розташоване за адресою: Перевальський район, смт. Михайлівка, Ісаківське водосховище, та знаходиться на балансі КП «Луганська обласна паливно-енергетична компанія».
Договір укладено строком на 10 років (п. 10.1. договору).
Договір оренди сторонами нотаріально не посвідчено, його державна реєстрація не здійснена.
Закрите акціонерне товариство «Аквасервіс» зверталося до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до комунального підприємства «Луганська обласна паливно-енергетична компанія», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Луганська обласна рада, про визнання недійсним договору оренди індивідуально визначеного майна № 120 від 01.12.08, укладеного між сторонами у справі.
Рішенням Господарського суду Луганської області від 09.04.2009р. по справі № 15/40пд позов задоволено повністю, оспорюваний договір оренди визнано недійсним.
Вказане рішення суду не оскаржувалося та набрало законної сили.
Комунальне підприємство «Луганська обласна паливно-енергетична компанія»звернулося з позовною заявою, що розглядається у даній справі №15/144, в якій заявив вимогу про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 280 932 грн. 01 коп. за договором оренди індивідуально визначеного майна № 120 від 01.12.08 за період з грудня 2008 року по 23 квітня 2009 року. Позовні вимоги мотивовані, зокрема, наступним. Договір оренди визнаний судом недійсним з 24.04.2009р., тобто з моменту набрання рішенням законної сили. Договір є обов'язковим для виконання. Тому, позивач вважає, що з моменту укладення до моменту визнання договору недійсним у відповідача існує заборгованість з орендної плати, яку він повинен сплатити.
Відповідно до ст.ст. 209, 210 Цивільного кодексу України правочин, у випадках встановлених законом підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Згідно ч. 2 ст. 793 Цивільного кодексу України, в редакції чинній на день укладення спірного договору, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно ст. 794 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації.
До складу об'єкту оренди за оскаржуваним договором входять капітальні споруди, тобто нерухоме майно.
Згідно ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Враховуючи, що між сторонами існував спір (у справі №15/40пд) щодо необхідності нотаріального посвідчення договору, та виходячи з того, що норма ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України не забороняє визнання нікчемних правочинів за позовами сторін недійсними, а також з огляду на положення ст. 124 Конституції України та ст. 16 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди.
Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
На підставі вищевикладеного, позов у справі №15/40пд було задоволено повністю, оскаржуваний договір оренди визнано недійсним.
При цьому, двостороння реституція не проводилася судом, оскільки фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює в разі його недійсності проведення між сторонами реституції, так як використання майна - "річ" безповоротна, і відновити сторони в первісне положення практично неможливо.
Доводи позивача про те, що договір оренди визнаний судом недійсним з 24.04.2009р., тобто з моменту набрання рішенням законної сили, судом відхиляються з наступних підстав.
Питання щодо моменту недійсності правочинів чітко визначено ст. 236 Цивільного кодексу України.
Згідно ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Так, вказана норма в імперативному порядку визначає момент, з якого правочин вважається недійсним.
Отже, висновок позивача про те, що договір є недійсним з моменту набрання законної сили рішенням суду є хибним та суперечить вказаній нормі Кодексу.
Більше того, договір оренди визнано недійсним з підстав відсутності необхідного у даному випадку нотаріально посвідчення, тобто з підстав нікчемності договору. Нікчемність правочинів є різновидом недійсності.
Права та обов'язки сторін за нікчемним (як і за недійсним оспорюваним) правочином не підлягають виконанню з моменту підписання такого договору.
Таким чином, у відповідача відсутнє зобов'язання за вказаним договором.
Доводи позивача про обов'язковість договору, з посиланням на ст. 629 Цивільного кодексу України, у даному випадку є необґрунтованими у зв'язку з нікчемністю такого договору з огляду на положення ст. 236 Цивільного кодексу України.
Як наслідок відхиляються судом доводи позивача про те, що з моменту укладення до моменту визнання договору недійсним у відповідача існує заборгованість з оплати орендної плати, яку він повинен сплатити.
Стосовно застосування при вирішенні даного спору положень ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України слід зазначити наступне.
Відповідно до вказаної норми: виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Вказана норма застосовується при вирішенні питання проведення реституції та не може бути підставою задоволення позовних вимог про стягнення орендної плати за недійсним правочином.
Виходячи з системного аналізу норм ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України, ст. 236 Цивільного кодексу України та інших, слід зробити висновок про те, що у будь-якому разі після визнання правочину недійсним припиняється виконання поточних зобов'язань.
За тими зобов'язаннями, що були виконані (наприклад, здійснена оплата за договором купівлі-продажу та передано товар) проводиться реституція. При цьому ж за вказаним прикладом ті кошти, які не були сплачені не підлягають сплаті або стягненню.
За тими зобов'язаннями, що при визнанні недійсними підлягають припиненню на майбутнє (наприклад, оренда): здійснене користування як безповоротна річ не підлягає поверненню; як наслідок, здійснена до визнання недійсним правочину оплата теж не підлягає поверненню. При цьому, також ті кошти, що не були сплачені не підлягають сплаті або стягненню, оскільки правочин є недійсним з моменту вчинення.
Норма ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України не передбачає обов'язковості виконання тих зобов'язань, що не були виконані до визнання недійсним правочину.
На підставі вищевикладеного у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України здійснені позивачем при подачі позову судові витрати складі: 2809 грн. 32 коп. витрат зі сплаченого державного мита та 312 грн. 50 коп. зі сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні за згодою присутніх у судовому засіданні представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судові витрати у складі: 2809 грн. 32 коп. витрат зі сплаченого державного мита та 312 грн. 50 коп. - зі сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на позивача.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Рішення підписано 08.07.2009 р.
Суддя
Є.Ю. Пономаренко