508/423/12
№ 4-508-414/12
Іменем України
29.02.2012 року Ворошиловський районний суд м. Донецька в складі:
головуючого - судді Лівочки Л.І.
при секретарі -Мироненко В.П.,
за участю прокурора- Сімоняна А.Ц.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку скаргу ОСОБА_1 по бездіяльність суб»єкта владних повноважень,-
Заявник 08.02.2011 року звернувся до Ворошиловського районного суду м. Донецька зі скаргою на бездіяльність суб»єкта владних повноважень, посилаючись на наступне.
5.12.2011 року він письмово звернувся до прокурора Донецької області із заявою у порядку статті 95 КПК України, у якій припускав можливу наявність ознак злочину у діях посадових осіб ГУМВС України в Донецькій області, а саме злочину, передбаченого ч.2 ст.387 КК України.
Приблизно 19.01.2012 року на його адресу надійшов лист №06/1-1864 вих-11 від 13.01.2012 року за підписом заступника прокурора Донецької області В.А. Бабакова, зі змісту якого він зрозумів, що його заява від 05.12.2011 року, про протиправні дії посадових осіб ГУМВС України в Донецькій області, була розглянута ним не у відповідності до вимог ст.97 КПК України, а у відповідності до вимог статей Закону України «Про звернення громадян», при цьому, у наданій відповіді на його заяву, заступником прокурора Донецької області було перекручено сам зміст його повідомлення про вчинення злочину, та зроблено висновок про відповідність дій посадових осіб ГУМВС України в Донецькій області чинному законодавству. У кінцевій частині вищевказаного листа, заступником прокурора Донецької області В.А. Бабаковим було зроблено висновок про відсутність підстав до порушення кримінальної справи за ч.2 ст. 387 КК України стосовно посадових осіб ГУМВС України в Донецькій області.
Відповідно до ч. 2 ст. 97 КПК України по заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень: порушити кримінальну справу; відмовити в порушенні кримінальної справи; направити заяву або повідомлення за належністю.
Згідно з частиною першою статті 98 КГІК України за наявності приводів і підстав для порушення кримінальної справи, зазначених у статті 94 КПК України, прокурор, слідчий, органи дізнання або суддя зобов'язані винести постанову про порушення кримінальної справи, вказавши статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також подальше її спрямування.
Відповідно до частини першої статті 99 КПК України за відсутності підстав для порушення кримінальної справи прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя своєю постановою відмовляють у порушенні кримінальної справи.
Постанову прокурора, слідчого й органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи, відповідно до статті 99-1 КГІК України, може бути оскаржено відповідному прокуророві, а згідно зі статтею 236-1 КПК України - до суду.
Слід значити, що для оскарження постанови про відмову в порушенні кримінальної справи у порядку, передбаченому статтею 236-2 КПК України, до такої скарги повинна бути додана постанова про відмову в порушенні кримінальної справи, яка є предметом такого оскарження, а отже, необхідною умовою для прийняття рішення, передбаченого цією статтею.
Відповідно до ч.2 ст.99-1 КПК України постанову прокурора, слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до суду в порядку, передбаченому статтею 236-1 цього Кодексу.
Відповідно до ст.236-1 КПК України скарга на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про відмову в порушенні кримінальної справи подається особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до районного (міського) суду за місцерозташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом семи днів з дня отримання копії постанови чи повідомлення прокурора про відмову в скасуванні постанови».
Таким чином, статті 95 та 97 КПК України визначають абсолютно чіткий спеціальний статус заяви про злочин, що звичайно ж відрізняється як за формою, так і за строками реагування від звернення громадянина відповідно до Закону України «Про звернення громадян»або від будь-яких інших заяв чи повідомлень.
За наслідками розгляду повідомлення, про вчинення посадовими особами ГУМВС України в Донецькій області злочину ним від заступника прокурора Донецької області до цього часу не отримано копії відповідної постанови.
Згідно п. 2.11. інструкції «Про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах прокуратури України заяв і повідомлень про злочини», затвердженої наказом Генерального прокурора України №66/13-ок від 24.06.2004 року «Заяви і повідомлення, інша інформація про злочини, що надійшли до прокуратури, невідкладно доповідаються в день надходження;
- в прокуратурі районного або міського рівня ~ прокурору;
- в прокуратурі обласного рівня - прокурору або його заступникам;
- в Генеральній прокуратурі України - Генеральному прокурору України або його
заступникам.
Керівники прокуратури залежно від характеру інформації, яка міститься у заявах і повідомленнях про злочини, визначають у формі резолюції порядок проведення перевірки в порядку ст. 97 КПК України, або передачу їх до інших органів за підслідністю.»
Згідно п. 4.8. вищевказаної інструкції,«За заявами і повідомленнями про злочини приймаються такі рішення:
- про порушення кримінальної справи в порядку, встановленому ст. 98 КПК України;
- про відмову в порушенні кримінальної справи (ст.99 КПК України)».
Розгляд заяв, повідомлень про злочини, в порядку вимог статей закону України «Про звернення громадян»законодавчими актами України не передбачений.
Вважає, що можна констатувати бездіяльність заступника прокурора Донецької області В.А. Бабакова при розгляді заяви про злочин від 05.12.2011 року, поданою ним у порядку статті 95 КПК України, та порушення ним вимог статті 97 КПК України, який за вищевказаною заявою не прийняв жодного передбаченого цією статтею процесуального рішення
Вважає, що бездіяльність заступника прокурора Донецької області В.А. Бабакова з розгляду ним заяви про можливу наявність ознак злочину, є незаконною.
В результаті такої бездіяльності, він, як заявник, позбавлений права на отримання за результатами розгляду відповідної постанови у порядку ст. 97 КПК України, для можливого подальшого оскарження цієї постанови.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 23.05.2001 року "Кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської і не може бути предметом оскарження в порядку, визначеному главою 31 -А ЦПК України".
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини, і громадянина захищаються судом.Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 25.11.1997 року "Частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Такі скарги підлягають безпосередньому розгляду в судах незалежно від того, що прийнятим раніше законом міг бути встановлений інший порядок їх розгляду (оскарження до органу, посадової особи вищого рівня по відношенню до того органу і посадової особи, що прийняли рішення, вчинили дії або допустили бездіяльність).
Подання скарги до органу, посадової особи вищого рівня не перешкоджає оскарженню цих рішень, дій чи бездіяльності до суду".
Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 у справі № 1 -29/2011, за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) вирішив, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом, а положення статті 97 Кримінально-процесуального кодексу України в аспекті конституційного звернення і конституційного подання та в системному зв'язку з положеннями частини другої статті 55 Конституції України, частини третьої статті 110, частини п'ятої статті 234, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України необхідно розуміти так, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.
Просив визнати незаконною бездіяльність заступника прокурора Донецької області В.А. Бабакова, щодо неприйняття рішення у порядку та у строк, передбачений ст. 97 Кримінально-процесуального кодексу України, при розгляді ним заяви від 05.12.2011 року, про можливу наявність ознак злочину у діях посадових осіб ГУМВС України в Донецькій області та зобов»язати заступника прокурора Донецької області Бабакова В.А прийняти рішення у порядку та у строк, передбачений статтею 97 КПК України, за результатами розгляду заяви від 05.12.2011 року, про можливу наявність ознак злочину у діях посадових осіб ГУМВС України в Донецькій області; копію рішення направити йому.
До суду заявник не з»явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи.
Прокурор в суді просив відмовити в задоволенні скарги, так як заявником пропущено, встановлений КПК України, строк для звернення до суду.
Суд, вислухавши прокурора, приходить до висновку, що в задоволенні скарги необхідно відмовити з наступних підстав.
Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 у справі № 1 -29/2011, за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) вирішив, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом, а положення статті 97 Кримінально-процесуального кодексу України в аспекті конституційного звернення і конституційного подання та в системному зв'язку з положеннями частини другої статті 55 Конституції України, частини третьої статті 110, частини п'ятої статті 234, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України необхідно розуміти так, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.
Відповідно до ст.236-1 КПК України скарга на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про відмову в порушенні кримінальної справи подається особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до районного (міського) суду за місцерозташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом семи днів з дня отримання копії постанови чи повідомлення прокурора про відмову в скасуванні постанови.
В скарзі заявник вказав, що він отримав лист-повідомлення приблизно 19.01.2012 року, а скаргу направив поштою до суду 01.02.2012 року, відповідно до штемпелю на конверті(а.с. 8).
За таких обставин суд приходить до висновку, що заявником пропущено, встановлений діючим Кримінально-процесуальним кодексом України, строк ( 7 днів) для подачі скарги до суду.
Заявник не надавав суду клопотань про відновлення пропущеного строку.
Відповідно до ч. 3 ст. 236-2 Кримінально- процесуального кодексу України при розгляді скарг на постанову прокурора, слідчого, органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи , суддя може прийняти одне з таких рішень: скасувати постанову про відмову в порушенні справи і повернути матеріал для проведення додаткової перевірки або залишити скаргу без задоволення.
За таких обставин суд приходить до висновку, що в задоволенні скарги необхідно відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 236-1, 236-2 КПК України,-
В задоволенні скарги ОСОБА_3 на бездіяльність суб»єкта владних повноважень- відмовити.
На постанову може бути подана апеляція до апеляційного суду Донецької області через Ворошиловський райсуд м. Донецька протягом семи діб з дня її винесення.
Суддя Л.І.Лівочка