83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
13.07.09 р. Справа № 29/137
Господарський суд Донецької області, у складі судді Джарти В.В.,
При секретарі судового засідання Косенко Ю.В.
за участю:
Представників сторін:
від позивача Цигульов С.Г., довіреність № 2 від 05.01.09
від відповідача не з'явився
розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу
За позовом: Приватного підприємства “Техпромекспо” м. Маріуполь
До відповідача: Закритого акціонерного товариства „Зуївський електромеханічний завод” м. Зугрес
Предмет спору: стягнення заборгованості в сумі 247 870,49 грн., в тому числі основного боргу - 217 025,26 грн., штрафу - 23 872,78 грн., пені - 6 239,79 грн., 3% річних - 732,66 грн.
В судовому засіданні 26.05.2009р. оголошувалась перерва до 16.06.2009 р. та 07.07.2009року до 13.07.2009р., згідно зі ст. 77 ГПК України.
Приватне підприємство “Техпромекспо” м. Маріуполь звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Закритого акціонерного товариства „Зуївський електромеханічний завод” м. Зугрес про стягнення заборгованості в сумі 247 870,49 грн., в тому числі основного боргу - 217 025,26 грн., штрафу - 23 872,78 грн., пені - 6 239,79 грн., 3% річних - 732,66 грн.
В обґрунтування своїх вимог, позивач посилається на договір постачання № 05/02/09 від 26.02.09, специфікацію № 1 від 26.02.09 року, видаткові накладні № РН-0000016 від 16.03.09 року, № РН-0000017 від 17.03.09 року, довіреність на тримання товарно-матеріальних цінностей серії ЯНП № 506925/214 від 16.03.09, рахунок-фактуру № СФ-0000018 від 17.03.09, банківську виписку від 01.04.09 року про часткову сплату за отриманий товар та розрахунки заборгованості.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 ГПК України.
Представник відповідача надав відзив, яким заперечує проти позову. Повідомив, що остаточний платіж по рахунку-фактурі № СФ-0000018 в сумі 217 025,26 грн. був проведений 07.05.09. Посилається на те, що в даному випадку продукція відвантажена поза рамками договору № 05/02/09 від 26.02.09. Специфікаціями № 1, № 2 від 26.02.09, що були підписані обома сторонами, передбачено постачання продукції і іншій кількості і асортименті, за іншими цінами та на інших умовах постачання. Саме таку кількість та асортимент продукції підприємство відповідача замовило від ПП „Техпромекспо”. Позивач у порушення умов укладеного договору постачання продукції за даними специфікаціями не провів. Замість цього від ПП „Техпромекспо” надійшла інша специфікація № 1 від 26.02.09, яка передбачувала постачання лише частини замовленої відповідачем продукції, за іншими цінами та на інших умовах постачання. Зазначена специфікація підписана з боку відповідача не була.
Також пояснив, що відвантаження металопродукції за накладними № РН-0000016 від 16.03.09 та № РН-0000017 від 17.03.09 було проведене на підставі усної домовленості між сторонами. Ані зазначені накладні, ані рахунок-фактура № СФ-0000018 від 17.03.09 не містять посилань на договір № 05/02/09 від 26.02.09. Таким чином, умови договору № 05/02/09 від 26.02.09 не поширюються на зазначену господарську операцію. Строк сплати рахунку-фактури № СФ-0000018 від 17.03.09 сторонами не узгоджений. Зв'язку з чим не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення річних, штрафу та пені.
Письмовими поясненнями від 16.06.09 позивач зазначив, що викладені у відзиві доводи не відповідають дійсності, оскільки в довіреності було зазначено, що вона видана для отримання від ПП „Техпромекспо” товарно-матеріальних цінностей по договору № 05/02/09 від 26.12.09. Вважає, що дана поставка було здійснена в рамках договору № 05/02/09 від 26.20.09.
Розглянувши матеріали справи, долучивши до матеріалів справи надані докази та заслухавши пояснення представників сторін суд встановив:
Між Приватним підприємством “Техпромекспо” м. Маріуполь (далі - Постачальник) та Закритим акціонерним товариством „Зуївський електромеханічний завод” м. Зугрес (далі - Покупець) укладено договір № 05/02/09 від 26.02.09, строком дії до 31.12.2009 р. Договір укладено без додаткових угод та протоколу розбіжностей.
Вищевказаний договір за своїм змістом та правовою природою є нічим іншим, як договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України.
Відповідно до п. 10.4 договору до моменту надання оригіналу даного договору факт-копія екземпляру договору, оформлена належним чином (підпис керівника, печатки підприємства), має юридичну силу договору.
Статтею 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Пунктом 1.1 Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця металопродукцію, кількість, асортимент та технічні умови на яку вказані в додатках (Специфікаціях), які є невід'ємною частиною договору, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у відповідності з умовами договору.
Згідно з п. 4.2 договору загальна сума договору визначається сумами всіх Специфікацій. Зміни загальної суми договору здійснюється шляхом підписання уповноваженими представниками сторін Специфікацій на додаткові партії товару.
Ціна на товар вказується у Специфікаціях та рахунках на оплату за метричну тону та розуміється у гривнах. (п. 4.1 договору)
Згідно з ст. 669 ЦК України умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.
Статтею 671 ЦК України встановлено, що якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами.
Відповідно до п. 2.1 докладна інформація про кількість та якість товару на кожну поставку міститься в Специфікаціях.
За твердженням позивача, на виконання умов договору останнім на адресу відповідача була здійснена поставка товару лист гарячекатаний 09Г2С-12 ДСТУ 19281-89 в кількості 43,660тн. Загальна вартість поставленого товару складає 267 025,26 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0000016 від 16.03.09 на поставку 24,652тн листа гарячекатаного на суму 150 772,03 грн. (з ПДВ) та № РН-0000017 від 17.03.09 на поставку 19,008тн листа гарячекатаного на суму 116 253,23 грн. (з ПДВ).
Зазначений товар був відпущений представнику відповідача на підставі довіреності ЯПН № 506925/214 від 16.03.09.
Відповідно до п. 3.1 договору поставка товару здійснюється вагонними паріями на умовах: FCA - станція Маріуполь-Сортирувальний, або на інших умовах, що оговорені у Специфікації на кожну сформовану партію. Умови поставки розуміються у відповідності з правилами „Інкотермс” в редакції 2000 року.
Згідно з п. 5.3 договору умови оплати - 100% оплати протягом 5-тикалендарних днів з моменту отримання товару на складі покупця.
У зв'язку з поставкою товару відповідачу був виставлений рахунок-фактура № СФ-0000018 від 17.03.09 на суму 267 025,26 грн.
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок та зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Таким чином, на думку позивача, останній свої зобов'язання за договором виконав належним чином, здійснивши поставку відповідної продукції, а відповідач всупереч вимогам договору, не здійснив повну та своєчасну оплату товару у зв'язку з чим за останнім утворилась заборгованість в розмірі 217 025,26 грн. за договором № 05/-2/09 від 26.02.09.
У відзиві відповідач посилається на Специфікацію № 1 від 26.02.2009 р. на суму 281 336,46 грн., яка не підписана покупцем.
У відповідності до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Тому дана специфікація не може вважатися належним доказом у справі.
Згідно ст. 43 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Судовими доказами слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного розгляду справи.
Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як зазначено вище, позивач стверджує, що відповідачем прострочена оплата товару, отриманого за вищезазначеним рахунком-фактурою № СФ-0000018 від 17.03.09, посилаючись при цьому на те, що поставка здійснена на підставі договору № 05/02/09 від 26.02.09.
Проте, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що договір № 05/02/09 від 26.02.09 не є підставою здійснення поставки за наявними у справі документами, оскільки первинні документи, на які посилається позивач в обґрунтування виконання договору, а саме видаткові накладні № РН-0000016 від 16.03.09, № РН-0000017 від 17.03.09, рахунок-фактуру № СФ-0000018 від 17.03.09, податкові накладні № 11 від 16.03.09, № 17 від 17.03.09, не мають посилання на договір № 05/02/09 від 26.02.09, який є предметом спору.
Виходячи з наявних у справі матеріалів, надані позивачем документи не є належними доказами того, що відповідачем прострочена оплата товару, отриманого саме за договором № 05/-2/09 від 26.02.09 в розумінні вимог ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 та інших підзаконних нормативних актів, які існують в чинному законодавстві щодо порядку ведення бухгалтерського обліку підприємствами (накази Міністерства фінансів України про затвердження численних Положень, Методичних рекомендацій та т.і., що конкретизують порядок застосування норм вищевказаного Закону посадовими особами підприємств та організацій України), у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, як факти підприємницької діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
А письмовими свідоцтвами, що фіксують та підтверджують господарські операції є первинні документи, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати як обов'язкові реквізити, так і додаткові реквізити в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій, дані про документ, що засвідчує особу - одержувача, номер документу, ідентифікаційний код підприємства тощо.
Тобто, для надання первинним документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські операції, що здійснюються за конкретним договором, укладеним між сторонами.
Як встановлено судом, з наданих позивачем видаткових накладних, а також рахунку фактури не вбачається, що вони були складені та підписані на виконання умов саме договору № 05/02/09 від 26.02.09, що є підставою позову.
Також невідомо прізвище оператора, який поставив свій підпис на цих накладних; невідомо прізвище особи, яка начебто здала продукцію, а на штампі “здав” міститься підпис, який не дає змоги ідентифікувати цю особу.
Слід зазначити, що в матеріалах справи містяться видаткові накладні № РН-0000016 від 16.03.09 на суму 129 476,06 грн. та № РН-0000017 від 17.03.09 на суму 137 549,20 грн. Але позивач в обґрунтування позовної заяви не посилається на них. Оскільки при винесенні рішення суд не може виходити за рамки позовних вимог, зазначені видаткові накладні не приймаються до уваги.
Згідно пункту 2.2. Інструкції про порядок виготовлення, зберігання і застосування типових форм первинного обліку № КО-1 і № М-20, затвердженої Державним комітетом статистики України від 27.07.98 року № 263, накладна (типова форма № М-20) є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей підприємством, що здійснило їх відпуск, для оприбуткування їх підприємством-одержувачем та для дозволу на вивіз їх з території підприємства-постачальника, а також для їх складського, оперативного і бухгалтерського обліку. Згідно пункту 7.2.3 Закону України „Про податок на додану вартість” податкова накладна є звітним, а також одночасно розрахунковим документом, яка виписується на кожну повну або часткову поставку товарів.
Судом перевірена належність до предмету спору податкових накладних, які видані у період з 16.03.09 по 17.03.09, та встановлено, що вони не відповідають нормам чинного законодавства, оскільки в них відсутні номери замовлення та не вбачається на підставі якого саме договору здійснювалась поставка товару.
Таким чином, суд позбавлений можливості визначити чим фактично підтверджується отримання спірної продукції відповідачем.
В свою чергу, в матеріалах справи відсутні докази наявності будь-яких клопотань позивача про зміну підстави позову.
У письмових поясненнях від 16.06.09 позивач посилається на довіреність для приймання товарно-матеріальних цінностей від ПП „Техпромекспо” серії ЯНП № 506925/214 від 16.03.09 та вважає, що дана поставка була здійснена в рамках договору № 05/02/09 від 26.20.09.
Суд не приймає до уваги зазначену довіреність, оскільки вказане найменування цінностей - листовий металопрокат, неможливо ідентифікувати у відповідності зі Специфікацією № 1 від 26.02.09.
Крім того, суд приймає до уваги, що оплата вартості накладних здійснювалась відповідачем на підставі рахунку-фактури № СФ-0000018 від 17.03.09, що випливає з вказаного ним найменування платежу, а не по договору № 05/02/09 від 26.02.09.
Відповідач факт отримання товарно-матеріальних цінностей по договору № 05/02/09 від 26.02.09 згідно видаткових-накладних № РН-0000016 від 16.03.09, № РН-00000017 від 17.03.09 та рахунку-фактури № СФ-0000018 від 17.03.09 заперечив.
Тому суд дійшов висновку, що поставка відбулась поза межами договору № 05/-2/09 від 26.02.09 та позивачем не доведено порушення умов договору № 05/-2/09 від 26.02.09.
Таким чином, документи, що надані позивачем в якості доказів по справі, не мають доказової сили з вищезазначених причин, а відтак, умови договору № 05/02/09 від 26.02.09, які є підставою позову, не можуть бути застосовані до правовідносин сторін, які фактично виникли за наявними у матеріалах справи накладними.
З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства “Техпромекспо” м. Маріуполь в частині стягнення основного боргу в розмірі 217 025,26 грн. є необґрунтованими, недоведеними, безпідставними, а відтак підлягають залишенню без задоволення.
Разом з тим, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 6 239,79 грн., штраф в розмірі 23 872,78 грн. та 3% річних в розмірі 732,66 грн.
Враховуючи підстави відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення основного боргу, суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення пені в розмірі 6 239,79 грн., штрафу в розмірі 23 872,78 грн. та 3% річних в розмірі 732,66 грн. не підлягають задоволенню.
Також позивач просить в якості забезпечення позову накласти арешт на грошові кошти що належать відповідачу, відповідно до ст.ст. 66, 67 ГПК України.
Згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України „Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову” від 22.12.06р. № 9 розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Жодних доказів, або належного правового обґрунтування в підтвердження необхідності вжиття заходів забезпечення позову позивачем суду не представлено.
Також слід зазначити, що позивач не зазначив банківські реквізити рахунків відповідача, на які саме необхідно накласти арешт, що унеможливлює застосування заходів по забезпеченню позову з урахуванням інтересів підприємства та попередження завдання шкоди його підприємницької діяльності.
Також враховуючи той факт, що суд відмовляє у задоволенні позову, заяву Приватного підприємства “Техпромекспо” м. Маріуполь про забезпечення позовних вимог слід залишити без задоволення.
В судовому засіданні оголошено рішення відповідно до ст. 85 Господарського процесуального Кодексу України.
Відповідно до статті 49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на позивача.
На підставі ст.ст. 526, 527, 656, 669, 671, 712 Цивільного кодексу України, ст. 193, ст.ст. 264-271 Господарського кодексу України, Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, ст. 129 Конституції Україніст, керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 32, 33, 34, 36, 38, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, господарський суд -
В И Р I Ш И В :
У задоволенні позовних вимог Приватного підприємства “Техпромекспо” м. Маріуполь до Закритого акціонерного товариства „Зуївський елергомеханічний завод” м. Зугрес про стягнення заборгованості в сумі 247 870,49 грн., в тому числі основного боргу - 217 025,26 грн., штрафу - 23 872,78 грн., пені - 6 239,79 грн., 3% річних - 732,66 грн. - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом 10 днів з моменту його підписання.
Суддя