Кіровоградської області
"24" червня 2009 р.
Справа № 5/90
Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Змеула О.А. розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 5/90
за позовом: відкритого акціонерного товариства "Кіровоградське будівельно-монтажне управління № 5", м. Кіровоград
до відповідача: відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк, який представляє Кіровоградська філія відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк, м. Кіровоград
про визнання недійсним кредитного договору,
Представники сторін:
від позивача - участі не брав;
від відповідача - представник Бабков М.О., довіреність № 6/11.5.2 від 09.01.2008.
Відкрите акціонерне товариство "Кіровоградське будівельно-монтажне управління № 5" (далі - ВАТ "Кіровоградське БМУ № 5") звернулося до господарського суду з позовною заявою, яка містить вимоги до відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк, який представляє Кіровоградська філія відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк (далі - Банк) про визнання недійсним з моменту укладення кредитного договору № 50.00.000011 від 15.07.2008 року.
Відповідач подав господарському суду відзив на позовну заяву від 24.06.2009 року у якому зазначено про відхилення позовних вимог повністю.
Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, господарський суд встановив наступне.
Між Банком та ВАТ "Кіровоградське БМУ № 5" - позичальник 15.07.2008 року укладено кредитний договір № 50.00.000011 (далі - кредитний договір).
Згідно п. 1.1. кредитного договору предметом договору є надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредит) на таких умовах:
сума кредиту 1459478,55 грн.;
строк користування до 14.07.2011 року;
плата за користування кредитом 18% процентів річних;
одноразова комісія за надання кредиту - 1% від суми кредиту;
щорічна комісія - 1% від фактичної заборгованості по кредиту станом на 14 липня кожного року кредитування, починаючи з другого року кредитування (одноразово).
У поданому позові позивач оспорює право банку на підвищення процентної ставки, як таке, що суперечить вимогам цивільного законодавства, посилаючись, зокрема, на правила статті 1056-1 Цивільного кодексу України.
Оспорюючи кредитний договір, позивач посилається на невідповідність законодавству умови пункту 7.4. кредитного договору, а саме, першого речення: "У разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України законів або підзаконних нормативних актів, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішенням Правління або Комітету управління активами та пасивами Банка, останній має право ініціювати зміну розміру процентної ставки за користування кредитом."
Господарський суд, дослідивши обставини справи та подані докази, відхиляє позов з наступних підстав.
Пунктом 7.4. кредитного договору встановлено лише право позивача у разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України та в інших зазначених випадках ініціювати зміну розміру процентної ставки за користування кредитом.
Зокрема, Банк має право на перегляд процентної ставки за користування кредитом кожні 6 місяців. Банк зобов'язаний повідомити позичальника листом з повідомленням не пізніше за 10 (десять) банківських днів до дати початку її застосування, а також надати для укладення проект відповідної додаткової угоди до кредитного договору. Десятиденний термін починає спливати з дати відправлення повідомлення про зміну розміру процентної ставки за користування кредитом позичальникові.
У випадку, якщо позичальник згоден зі зміною плати за користування кредитом (процентів), позичальник зобов'язаний протягом 10 (десяти) календарних днів з дня отримання повідомлення Банка, підписати додаткову угоду про внесення змін до кредитного договору передати її Банку.
Отже, із викладеного слідує, що зміна процентної ставки за спірним договором можлива виключно шляхом укладення додаткової угоди в добровільному порядку. Пунктом 7.4. кредитного договору право Банку збільшувати розмір процентів в односторонньому порядку не передбачено.
Також господарський суд виходить з того, що правилами ст. 1056-1 Цивільного кодексу встановлено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.
Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.
Цивільний кодекс України вказаною статтею доповнено згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку" від 12.12.2008 року № 661-VI.
Тобто, в момент укладення спірного кредитного договору вказаної статті 1056-1 у Цивільному кодексі України не існувало.
Правилами статті 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:
1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У даній справі встановлено, що волевиявлення сторін кредитного договору в момент його укладення було вільним, відповідало їхній внутрішній волі, зміст кредитного договору не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, тому підстави для визнання кредитного договору недійсним відсутні.
Таким чином, позов задоволенню не підлягає.
Судові витрати у справі на державне мито та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу згідно частин 1 і 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
ВИРIШИВ:
У позові відмовити повністю.
Рішення у справі набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.
Суддя О.А. Змеул