Справа №636/1508/14-ц
№2/636/950/14
28 листопада 2014 року
Чугуївський міський суд Харківської області у складі:
головуючого - судді Панаід І.В.,
за участю:
секретаря судового засідання - Зайцевої Т.Г.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
відповідача - ОСОБА_3,
представника відповідача - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чугуєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на ? частки спільно нажитого майна в порядку спадкування за законом, -
23 квітня 2014 року ОСОБА_1 звернулась до Чугуївського міського суду Харківської області з вищевказаною позовною заявою, в якій, з урахуванням уточнень, просить суд встановити факт сумісного проживання з ОСОБА_5 з 1985 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 року однією сім'єю без укладання шлюбу; визнати право власності ОСОБА_1 у відповідній частці на автомобіль ВАЗ 21154, реєстраційний номер НОМЕР_1, а також квартиру АДРЕСА_1, як частку у майні, набутому за час проживання однією сім'єю без укладення шлюбу, і в порядку спадкування за законом після померлого, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_5; усунути від права на спадкування за законом ОСОБА_3.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказала, що проживала з ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1985 року до його смерті. Отже, як спадкоємець за законом має право на спадщину, що відкрилася після смерті спадкодавця. Крім того, посилається на те, що під час їх сумісного проживання ними за спільні кошти було придбано автомобіль ВАЗ 21154, реєстраційний номер НОМЕР_1, у зв'язку з чим вважає, що дане майно є майном спільної власності і підлягає розподілу відповідно до законодавства. За твердженням позивача, ОСОБА_3 - відповідач по справі, яка є рідною сестрою померлого, не надавала ОСОБА_6 необхідної допомоги, не доглядала за братом, що, на думку позивача, є підставою для усунення відповідача від спадкування і, відповідно визнання за нею права власності на ? частки вищевказаного автомобіля, а також ? частки квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_5
В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали, просили його задовольнити з урахуванням уточнених позовних вимог. Представник позивача надав пояснення по суті позову відповідно до викладеного в позовній заяві.
Відповідач та її представник проти задоволення позову заперечували, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість. Надали письмові заперечення, які долучені судом до матеріалів справи.
Суд, вислухавши учасників судового засідання, дослідивши надані сторонами докази, приходить до наступного висновку.
Судом встановлені такі факти та відповідні ним правовідносини.
26 грудня 1981 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серія НОМЕР_6, виданим Мартовською сільською радою Чугуївського району Харківської області (а.с.11).
13 березня 1985 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було розірвано, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу серія НОМЕР_7, видане 13.03.85р. Чугуївським відділом ЗАГС (а.с.12).
ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_5 помер, про свідчить свідоцтво про смерть серія НОМЕР_8 , видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Чугуєву Чугуївської реєстраційної служби Чугуївського міськрайонного управління юстиції у Харківській області (а.с.13).
За життя ОСОБА_5 ним, а також позивачем ОСОБА_1 було приватизовано квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 09 грудня 2008 року, зареєстрованим в Чугуївському МБТІ 10 грудня 2008року за реєстровим номером 4438/134, згідно якого право власності на вказану квартиру належить ОСОБА_6 та ОСОБА_1 в рівних частках - по ? частці.
Після смерті ОСОБА_5 в передбачений законом шестимісячний строк із заявами про прийняття спадщини за законом до Чугуївської державної нотаріальної контори звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_3, заведена спадкова справа №793/2013, свідоцтво про право на спадщину не видавалось, що вбачається з відповіді нотаріальної контори від 16 травня 2014 року (а.с.75).
Згідно пояснень допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, які надали аналогічні показання, позивач і померлий ОСОБА_5 з моменту реєстрації шлюбу проживали разом однією сім'єю, мали спільний бюджет, спільно вели домашнє господарство, мали спільні доходи й разом планували і здійснювали витрати. За твердженнями вказаних свідків, про розірвання шлюбу між позивачем та ОСОБА_5 їм тривалий час не було відомо, вони сприймали ОСОБА_5 та ОСОБА_1 як єдину родину, оскільки вони завжди проживали разом в спільній квартирі, спільно виконували в ній ремонт, завжди разом відпочивали і користувались наявним у них рухомим майном - автомобілем. Як вказала ОСОБА_12 (двоюрідна сестра померлого ОСОБА_5 та ОСОБА_3.), ОСОБА_1 доглядала ОСОБА_5 у лікарні, а після його смерті займалась організацією поховання померлого. Оскільки померлий та його рідна сестра ОСОБА_3 тривалий час не спілкувались, за допомогою до останньої ані ОСОБА_1, ані інші рідні не зверталися. Сумісне проживання та ведення спільного господарства ОСОБА_1 та ОСОБА_5 підтверджується також дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами: даними довідки КЖРЕП м.Чугуєва від 21.11.13р. щодо сумісного проживання позивача та померлого та здійсненого поховання ОСОБА_5 (а.с.16); даними довідки КЖРЕП м.Чугуєва від 12.11.13р. щодо реєстрації позивача та ОСОБА_5 за однією адресою (а.с.17); даними вищевказаного свідоцтва про право власності ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на квартиру (а.с.21); даними довідки Чугуєвського ГСК «Автолюбитель-2», згідно якої в роботі по будівництву гаражу приймала участь сім'я ОСОБА_1 (а.с.22); даними довідки ТММ Енергобуд від 08.01.14р., згідно якої ОСОБА_1 отримала заробітну плату ОСОБА_5 та кошти на його поховання (а.с.15); оглянутими в судовому засіданні особистими документами померлого ОСОБА_5, які зберігаються у позивача: його трудовою книжкою (копія - а.с.18), свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу - автомобіля НОМЕР_2, оформленого на ім'я ОСОБА_5, із зазначенням особи, яка має право керування - ОСОБА_1 (копія - а.с.23), полісом страхування цивільної відповідальності №АС /4171233 від 01.10.2013року (копія - а.с.24); даними накладних щодо оплати витрат на поховання ОСОБА_5, з яких вбачається здійснення таких витрат ОСОБА_1 (а.с.26-28); даними продемонстрованих в судовому засіданні відеозаписів, які зберігаються на DVD-дисках долучених до матеріалів справи (а.с.99-100); даними фотографічних матеріалів, на яких разом зображені позивач та ОСОБА_5 (копії - а.с.101- 112).
Суд критично оцінює твердження відповідача та його представника щодо відсутності спільного проживання та ведення сумісного господарства позивачем та ОСОБА_5 з огляду на те, що ОСОБА_5 мав особисті відносини з іншими жінками, зокрема з ОСОБА_16 Такі твердження не є обґрунтованими, оскільки з показань допитаної в судовому засіданні свідка ОСОБА_16 вбачається, що вона працювала разом з ОСОБА_5 на підприємстві, вони мали близькі стосунки близько сімнадцяти років, але ОСОБА_5 спільно з нею не жив, а «приходив» (як вказав свідок) до неї за місцем проживання АДРЕСА_1 допомагав матеріально, придбаваючи речі побуту для неї та її дочки. З показань свідка ОСОБА_17 (дочки ОСОБА_16.) в судовому засіданні вбачається, що ОСОБА_5 навіщав її мати три - чотири рази на тиждень, допомагаючи матеріально, але з ОСОБА_16 він не жив, а проживав з ОСОБА_1 При цьому свідки ОСОБА_16 і ОСОБА_17 повідомили, що близькі відносини з ОСОБА_5 були припинені з 2008 року і відновлені не були. Тому надані відповідачем фотографічні матеріали ОСОБА_16, ОСОБА_17 та ОСОБА_5 (а.с.123-126) не можуть бути прийняті судом як свідчення їх сумісного проживання; з наданого відповідачем договору купівлі-продажу квартири від 19 грудня 2012 (а.с.160-161) вбачається, що сторонами за цим договором є ОСОБА_18 (продавець), ОСОБА_16 (покупець). Належних доказів участі ОСОБА_5 в придбанні квартири за даним договором суду не надано, отже такий договір не може свідчити про ведення спільного господарства померлим та ОСОБА_16 Показання свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_19 щодо проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_1 узгоджуються з показаннями допитаних в судовому засіданні свідків з боку позивача, тому суд вважає їх достовірними. У зв'язку з чим, суд не приймає показань допитаної в судовому засіданні в якості свідка відповідача ОСОБА_3, а також свідка ОСОБА_20 щодо того, що ОСОБА_5 не проживав з ОСОБА_1 При цьому суд також враховує, що допитані як свідки ОСОБА_3, ОСОБА_20 ґрунтували свої показання на тих відомостях, які, з їх слів, їм були повідомлені за життя ОСОБА_5, безпосередньо ані ОСОБА_3, ані ОСОБА_20 з померлим ОСОБА_5 регулярно не бачились, свідок ОСОБА_20 пояснила, що бачила ОСОБА_5 3-7 разів на рік, з ким він проживав їй не відомо. Отже, ці свідки обставини особистого життя ОСОБА_21 безпосередньо не спостерігали і не сприймали, а тому їх показання не можуть бути враховані судом.
Таким чином, зважаючи на викладене вище, суд вважає вимоги позивач щодо встановлення факту її проживання однією сім'єю з ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу обґрунтованими.
Відповідно до статті 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Допитаний в судовому засіданні як свідок ОСОБА_22, вказуючи на те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 проживали однією сім'єю, пояснив, що він особисто був присутній під час купівлі ОСОБА_5 та ОСОБА_1 спірного автомобіля ВАЗ 21154. Зі свідчень свідка вбачається, що автомобіль позивач та померлий ОСОБА_5 купували разом за спільні кошти, перед купівлею автомобілю оговорили його спільне використання. Як вбачається з рахунку фактури №СФ-00934 від 03 вересня 2008 року, оформленого на ім'я ОСОБА_5, а також фіскальних чеків на оплату від 03.09.2008року та від 09.09.2008 року, ОСОБА_5 було придбано автомобіль ВАЗ 21154, вартістю 46600,00грн. Оскільки на момент придбання вказаного автомобілю ОСОБА_1 і ОСОБА_5 проживали однією сім'єю, вказане майно, згідно положень ст.74 СК України, є майном спільної власності, адже письмового договору щодо іншого, укладеного вказаними особами, суду не представлено. Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі №6-97цс11. Отже, ОСОБА_1 має право на ? частки даного майна, як майна спільної власності.
Висловлене в судовому засіданні твердження представника відповідача щодо застосування строку позовної давності до даної вимоги позивача, а також щодо того, що ОСОБА_3 не є належним відповідачем за цими вимогами, судом не приймаються. Відповідно до ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права чи особу, яка його порушила. З показань свідків, а також досліджених в судовому засіданні документів, зокрема свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 використовували транспортний засіб разом, отже підстав вважати про порушення її прав у ОСОБА_1 не було. Згідно ч.5 ст.1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, який, відповідно до ч.2 ст.1220 ЦК України, є днем смерті спадкодавця. Оскільки ОСОБА_3 звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5, між позивачем та відповідачем існує спір щодо спадкового майна, вона є належним відповідачем за вимогами щодо визнання спадкового майна майном спільної власності, який має розглядатися судом в позовному провадженні. Зазначене вбачається з положень п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», згідно якого справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права та обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Отже, обраний ОСОБА_1 спосіб захисту своїх прав - подання позову на загальних підставах про визнання права власності на частку майна як майна спільної власності з посиланням на обставини спільного проживання та перебування у фактичних шлюбних відносинах, як на підставу своїх вимог, не суперечить чинному законодавству України.
Згідно ч.5 ст.1224 Цивільного кодексу України, особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Отже, виходячи із вказаної норми закону, позивачем має бути доведено ухилення відповідача від надання допомоги ОСОБА_6, який через тяжку хворобу був у безпорадному стані. Ухиленням є активна поведінка особи, розуміння нею необхідності такої допомоги для існування спадкодавця, наявність можливості надання такої допомоги і свідомого невиконання, ігнорування відповідачем встановленого законом обов'язку. Аналізуючи представлені сторонами докази, суд приходить до висновку, що в задоволенні вимог позивача в цій частині належить відмовити. Як вбачається із позову, а також пояснень свідків в судовому засіданні ОСОБА_5 та ОСОБА_3 не спілкувались між собою після того, як відповідач набула права власності на майно, яке залишилося після смерті їх батьків. Набуття ОСОБА_3 права власності на належний їх батьку будинок вбачається з ухвали апеляційного суду Харківської області, згідно якої були залишені без задоволення позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним (а.с.71-72). Як пояснила свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні, через те, що померлий та його сестра (відповідач по справі) тривалий час не спілкувались, під час хвороби ОСОБА_5 за допомогою до ОСОБА_3 ніхто не звертався. Дані обставини не заперечує й позивач, пояснюючи, що, з огляду на недружні стосунки між ОСОБА_5 та його сестрою, під час хвороби ОСОБА_5 за допомогою до відповідача вона не зверталась, самостійно доглядаючи його в лікарні, придбаваючи необхідні матеріали та ліки, а в подальшому здійснюючи поховання померлого ОСОБА_5 Відповідно до ч.1 статті 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами у справі, не потребують доказування. Отже, суд приходить до висновку щодо необізнаності відповідача про хворобу ОСОБА_5, що виключає можливість відповідача ухилитися від надання допомоги спадкодавцю. Таким чином, позивачем не доведено наявність свідомих дій чи бездіяльності відповідача, спрямованих на невиконання своїх зобов'язань по наданню допомоги померлому спадкодавцю за наявності можливості надати таку допомогу і відсутності незалежних від відповідача об'єктивних обставин, що унеможливлюють виконання такого обов'язку.
Відповідно до статті 3 ЦПК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження.
Доказів відмови державної нотаріальної контори у видачі позивачу свідоцтва про право власності на спадкове майно суду не представлено, а тому в задоволенні вимог в цій частині належить відмовити, оскільки позивач не позбавлений права на отримання свідоцтва про право на спадщину в нотаріальній конторі з урахуванням визначеної законом черговості спадкування за законом.
На підставі викладеного, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши надані сторонами докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, перевіривши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємозв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд виходить із положень статті 88 ЦПК України і враховує, що судом задоволені вимоги немайнового характеру, а також частково задоволенні вимоги майнового характеру щодо визнання права власності на ? частки автомобіля. З огляду на надані позивачем суду відомості щодо вартості автомобіля, дані про яку не спростовані відповідачем, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог немайнового та майнового характеру. Отже, стягненню підлягають судові витрати у сумі 243,60грн. +233,00грн.=476,60грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 4, 8, 10, 11, 15, 57-60, 169, 209, 212-215, 223 Цивільного процесуального кодексу України, -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на ? частки спільно нажитого майна в порядку спадкування за законом, - задовольнити частково.
Встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_1 з 1985 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 року.
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер: НОМЕР_3, право власності на ? частину автомобілю ВАЗ 21154, державний реєстраційний номер НОМЕР_4, як частку у майні спільної власності, набутому за час проживання однією сім'єю з ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу.
Стягнути з ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_5, місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 476,60грн. (чотириста сімдесят шість гривень 60коп.)
В іншій частині позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Харківської області через Чугуївський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя