21.11.2014
Провадження № 2/522/4395/14
Справа 1522/2682/14-ц
21 листопада 2014 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Івченка В.Б.,
при секретарі - Січінава М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання правочинів недійсними, визнання права власності на майно, витребування майна з чужого незаконного володіння,
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання частково недійсним договір купівлі-продажу від 07.08.2002 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в частині купівлі-продажу 23/10000 частин комплексу підземних гаражів у вигляді стояночного місця АДРЕСА_5; визнання недійсним договору дарування 53/10000 частин комплексу підземних гаражів у вигляді стояночного місця АДРЕСА_5, укладений 25.06.2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, як правочин, що здійснений ОСОБА_2, як особою, яка не мала права на його укладання; визнання за позивачем права власності на 53/10000 частин комплексу підземних гаражів у вигляді стояночного місця АДРЕСА_5; витребування у ОСОБА_4 з передачею на користь позивача 53/10000 частин комплексу підземних гаражів у вигляді стояночного місця АДРЕСА_5; про стягнення судового збору, мотивуючи свої вимоги тим, що 07.08.2002 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу 53/10000 частин комплексу підземних гаражів у вигляді стояночного місця АДРЕСА_5.
25.06.2004 року ОСОБА_2 за договором дарування подарувала ОСОБА_4 53/10000 частин комплексу підземних гаражів у вигляді стояночного місця АДРЕСА_5.
На час укладання договору купівлі-продажу 53/10000 частин комплексу підземних гаражів у вигляді стояночного місця АДРЕСА_5 з продавцем ОСОБА_3, ОСОБА_2 не була власником квартири АДРЕСА_1 та не мала права на придбання стояночних місць НОМЕР_1,НОМЕР_2 комплексу підземних гаражів, встановлених договором зобов'язання №11 від 04.09.1998 року, укладеним між позивачем та ТОВ «Сімекс», тому, що не була власником будь-якої квартири у будинку АДРЕСА_6 м. Одесі.
У свою чергу ОСОБА_2, яка на час 25.06.2004 року не була власником 53/10000 частини підземних гаражів у вигляді стояночного місця НОМЕР_1, тому вона не мала права на відчуження даного об'єкту нерухомого майна на користь ОСОБА_4, тобто вищезазначений договір дарування також має бути визнаний судом недійсним.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позовну заяву у повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнала та просила відмовити у задоволенні позовної заяви відмовити за безпідставністю.
Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, належним чином про дату та місце судового засідання повідомлялися, про причини неявки суд не повідомили.
Вислухавши представника позивача, представника відповідача - ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Судом в судовому засіданні встановлено, що 04.09.1998 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Сімекс» був укладений договір зобов'язання №11 про пайову участь у будівництві житла, згідно умов якого ОСОБА_1 прийняв на себе зобов'язання здійснити внесок пайової участі у вигляді вартості квартири, витрати, пов'язані з оформленням права власності і мав право отримати свідоцтво про право власності. Усі зобов'язання за цим договором позивач виконав, сплатив 230000 грн. вартості квартири. Однак в січні 1999 року до здачі будинку в експлуатацію вказаний договір був переоформлений на ОСОБА_2 Після завершення будівництва дому, ОСОБА_2 було видане свідоцтво про право власності №066/99 від 22.02.1999 року.
07.08.2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу 23/10000 частин комплексу підземних гаражів у вигляді стояночного місця АДРЕСА_5.
25.06.2004 року ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_4 прийняв в дар 53/10000 частин комплексу підземних гаражів, загальною площею 2908,0 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_7 до складу яких входить: НОМЕР_1 - стояночного місця, загальною площею 10,31м, 53/10000 частин підсобних: 101, 102, 121, 122; 53/10000 коридорів: 103, 104, 106, 110, 111,112, 113, 115, 116, 117, 119; 53/10000 щитових: 105, 107, 114, 118 120; 53/10000 насосної 109.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19.07.2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору - зобов'язання №11-Б про пайову участь у будівництві житла в АДРЕСА_6 від 04.09.1998 року, укладеного між ОСОБА_2 і ТОВ «Сімекс», про визнання недійсним свідоцтва про право власності №066/99 від 22.02.1999 року на квартиру АДРЕСА_2, виданого на ім'я ОСОБА_2; про визнання недійсним договору купівлі-продажу 161/10000 частини підземних гаражів, загальною площею 2908 кв.м., що знаходяться в будинках АДРЕСА_6 в м. Одесі, укладеного 07.08.2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2; про визнання права власності на 161/10000 частини підземних гаражів, загальною площею 2908 кв.м., що складаються з стояночних місць НОМЕР_1, НОМЕР_2, 161/10000 підсобних, 161/10000 коридорів, 161/10000 щитових, 161/10000 насосної, що знаходяться в будинках АДРЕСА_6 в м. Одесі; про відшкодування 250000 грн. моральної шкоди - відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Одеської від 25.06.2008 року, апеляційна скарга ОСОБА_1 з врахуванням ухвали про виправлення описки від 02.07.2008 року задоволена частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси скасоване, по справі ухвалено нове рішення, яким встановлено право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_8 у м. Одесі, та визнаний у відповідній частині правочин купівлі-продажу стояночного місця НОМЕР_2, вчинений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 В частині визнання недійсним договору купівлі-продажу стояночного місця НОМЕР_1, яке складається з 53/10000 частин підземних гаражів, загальною площею 2908 кв.м., що знаходяться в будинках АДРЕСА_6 в м. Одесі, укладеного 07.08.2002 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 справу направлена на новий розгляд до того ж суду іншим суддею.
Ухвалою Верховного суду України від 08.02.2012 року рішення апеляційного суду Одеської від 25.06.2008 року залишено без змін.
Рішенням Приморського районного м. Одеси від 28.03.2013 року у задоволенні позовних вимог про визнання частково недійсним договір купівлі-продажу від 07.08.2002 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 в частині купівлі-продажу стояночного місця НОМЕР_1 та 53/10000 частин комплексу гаражів за адресою: АДРЕСА_6, визнання недійсним договору дарування стояночного місця НОМЕР_1 та 53/10000 частин комплексу гаражів за адресою: АДРЕСА_6, укладений 25.06.2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 - відмовлено.
Апеляційним судом Одеської області в ході розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28.03.2013 року було встановлено, що ОСОБА_1 набув право власності на квартиру АДРЕСА_3 за договором зобов'язання №11 про пайову участь у будівництві житла від 04.09.1998 року, повністю сплатив її вартість, включаючи стояночне місце, та його позовні вимоги у частині визнання права власності на стояночне місце НОМЕР_2 є обґрунтованими.
Вказаним рішенням апеляційного суду Одеської області встановлено, що до вказаної квартири АДРЕСА_4 відноситься стояночне місце НОМЕР_2.
Але стояночне місце НОМЕР_1, яке входить до 53/10000 частин комплексу підземних гаражів, що розташовані за адресою: АДРЕСА_6 ніяким чином до вищевказаної квартири не відноситься і не відносилося.
Це самостійний об'єкт права власності, який був придбаний ОСОБА_2 за свої особисті грошові кошти на підставі договору купівлі-продажу від 07.08.2002 року №12739
Відповідно ч.ч. 1-2 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: правочин має вчинятись у відповідній формі, встановленій законом.
Договір дарування від 25.06.2004 року вчинений у передбаченій законодавством письмовій формі та посвідчений нотаріально.
Суд вважає, що Договір дарування від 25.06.2004 року вчинений відповідно до вимог чинного законодавства, не суперечить діючому законодавству, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч.2 ст. 203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Сторони правочину - даритель ОСОБА_2, обдарований ОСОБА_4, мали належний обсяг цивільної дієздатності, необхідний для вчинення вищевказаного договору дарування від 25.06.2004 року, що було підтверджено нотаріусом, який посвідчував договір.
Відповідно до ч.3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Волевиявлення учасників договору дарування від 25.06.2004 року в частині дарування 53/10000 частин комплексу підземних гаражів, загальною площею 2908,0кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_7 до складу яких входить: НОМЕР_1 - стояночного місця, основною площею 10,31м, 53/10000 частин підсобних: 101, 102, 121, 122; 53/10000 коридорів: 103, 104, 106, 110, 111,112, 113, 115, 116, 117, 119; 53/10000 щитових: 105, 107, 114, 118 120; 53/10000 насосної 109, було вільним, відповідало їх внутрішній волі і в подальшому вчинення вказаного договору ніким із учасників не оскаржувалося.
Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України: правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Укладення договору дарування від 25.06.2004 року було спрямоване на реальне настання правових наслідків перехід права власності на ім'я ОСОБА_4, яке відповідно до норм діючого законодавства було зареєстроване.
Статтею 388 Цивільного кодексу України передбачені правові підстави, з яких виникає право власника на витребування майна від добросовісного набувача.
Враховуючи вищевикладене, суд проходить до висновку, що позивач ніколи не був власником вищевказаного майна - 53/10000 частин комплексу підземних гаражів, що розташовані за адресою: АДРЕСА_7 (стояночне місце НОМЕР_1) - і права на його витребування від ОСОБА_4 не має. Недійсність договору дарування №8566 від 25.06.2004 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, прямо не встановлена законом.
За таких обстави суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання правочинів недійсними, визнання права власності на майно, витребування майна з чужого незаконного володіння, необхідно відмовити.
Відповідно до ч.3 ст. 154 ЦПК України, заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу.
Відповідно ч.6 ст.154 ЦПК України, якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.
Тому суд вважає, що ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 07.07.2014 року №522/2682/14-ц про забезпечення позову підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 203, 204, 215, 319, 321, 388 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 154, 209, 212-215 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання правочинів недійсними, визнання права власності на майно, витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.
Ухвалу Приморського районного суду №522/2682/14-ц від 07.07.2014 року - скасувати.
Зняти арешт з 53/10000 частин комплексу підземних гаражів, розташованого за адресою: АДРЕСА_7
Скасувати заборону ОСОБА_4 вчиняти будь-які дії щодо відчуження 53/10000 частин комплексу підземних гаражів, розташованого за адресою: АДРЕСА_7
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції, шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк - з дня проголошення рішення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення - з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Приморського
районного суду м. Одеси Івченко В.Б.