Справа № 645/11530/13
Провадження № 2/645/423/14
Іменем України
28 листопада 2014 року Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Алтухової О.Ю.,
секретарі судового засідання - Анацька К.Є., Кононенко О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності, визнання угоди недійсною, витребування майна із незаконного володіння,-
Позивач звернулася до суду із вищезазначеним позовом і уточнивши позовні вимоги просила суд встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, в період часу з жовтня 2010 року по 11 січня 2012 року; визнати за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння АДРЕСА_3 в м. Харкові; визнати недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_3 в м. Харкові, укладений 03 липня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; витребувати із незаконного володіння ОСОБА_3 належне позивачу домоволодіння АДРЕСА_3 в м. Харкові.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд їх задовольнити. Будучи допитаною за її згодою в якості свідка, позивач пояснила, що в період часу з жовтня 2010 року по 11 січня 2012 року вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 Спочатку вони проживали у квартирі його бабусі - ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_4, а з серпня 2011 року, коли у квартирі почали робити ремонт, вони мешкали у її матері ОСОБА_5 і лише ночували в різних місцях, оскільки в квартирі матері позивача було мало місця. 21 січня 2011 року мати позивача ОСОБА_5 продала квартиру АДРЕСА_1 та виручені гроші віддала ОСОБА_1 На дані кошти вони з ОСОБА_2 придбали автомобіль «Honda Accord», який було зареєстровано на ОСОБА_2, оскільки на той час позивач йому довіряла і вважала своїм чоловіком, проте задаток за даний автомобіль був сплачений позивачкою. Продавши вказаний автомобіль за 38 тис. дол. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали будинок АДРЕСА_3 в м. Харкові за 39 тис. дол. Під час сумісного проживання сторін у них народилася дочка - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, проте коли позивач повернулася з дитиною із пологового будинку, то побачила, що з квартири АДРЕСА_1 де позивач проживала з ОСОБА_2, останній вивіз усі речі, в тому числі і позивача, і в подальшому припинив відносини із ОСОБА_1, всіляко заперечуючи факт їх спільного проживання. Представники позивача - ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які діють на підставі довіреності від 15 жовтня 2012 року, в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили суд їх задовольнити, надали пояснення по суті позовних вимог так, як про це зазначено вище в даному позові.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі. Будучи допитаним за його згодою в якості свідка, відповідач пояснив, що він та ОСОБА_1 є кумовьями. Раніше вони з позивачкою підтримували дружні відносини, одного разу їздили разом відпочивати до Єгипту. Інколи вони з ОСОБА_1 мали статеві відносини і зустрічалися для цього у квартирі бабці ОСОБА_2 - ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_4. Проте окрім нього ОСОБА_1 зустрічалася з іншими чоловіками, і навіть мала з ними статеві відносини. У січні 2011 року за винагороду у 2000,00 дол. США ОСОБА_2 допоміг ОСОБА_1 та її матері продати квартиру по АДРЕСА_1. Під час продажу квартири вони з ОСОБА_1 представлялися сімейною парою для того, щоб покупці скоріше прийняли рішення про придбання квартири. Автомобіль «Honda Accord» ОСОБА_2 придбав за кошти, які йому позичив його приятель ОСОБА_9. Перший внесок за автомобіль було здійснено ОСОБА_1 за його кошти, оскільки в той день він забув паспорт. Будинок АДРЕСА_3 в м. Харкові ОСОБА_2 придбав за власні кошти.
Представник відповідача - адвокат ОСОБА_10, який діє на підставі договору про надання правової допомоги від 26 травня 2014 року, в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити, надав письмові заперечення проти позовних вимог, які долучені до матеріалів справи.
Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала в повному обсязі, просила суд у задоволенні позову відмовити. Будучи допитаною за її згодою в якості свідка, відповідач пояснила, що вона проживала у АДРЕСА_1 весь час до продажу даної квартири ОСОБА_1 та її матері. Свого онука ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вона у вказаній квартирі ніколи не бачила, і в цій квартирі вони разом не проживали. В літку 2011 року вона на свої кошти за допомогою онука зробила ремонт, а на початку 2012 року квартиру подала. У 2014 році ОСОБА_3 придбала у свого онука ОСОБА_2 будинок АДРЕСА_3 в м. Харкові.
Представник відповідача - ОСОБА_11, який діє на підставі довіреності від 22 жовтня 2014 року, в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити, надав письмові заперечення проти позовних вимог, які долучені до матеріалів справи.
Третя особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 подала заяву про розгляд справи за її відсутності.
Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши покази свідків та надані сторонами докази в їх сукупності, приходить до наступного.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Згідно з ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
В обґрунтування позовних вимог судом були допитані свідки ОСОБА_1, ОСОБА_5. ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16
Так, свідок ОСОБА_15 повідомив суду, що познайомився із ОСОБА_1 та ОСОБА_2, коли вони продавали квартиру його близьким. Продажем квартири займався виключно ОСОБА_2, який поводив себе як голова сім'ї. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 він бачив усього два рази, проте ОСОБА_2 поводив себе як хлопець ОСОБА_1.
Свідок ОСОБА_12 пояснила, що в січні 2011 року її родина придбала квартиру АДРЕСА_1. Дану квартиру продавала мати позивача, проте продажем займався ОСОБА_2, якому і були передані кошти за придбане житло. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 представилися як сімейна пара і поводили себе відповідно.
Свідок ОСОБА_13 пояснила, що з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вона познайомилася під час продажу ними у грудні 2011 року квартири АДРЕСА_5 в м. Харкові. ОСОБА_2 говорив, що квартиру продає його теща, а його дружина ОСОБА_1 вагітна і він не хоче її хвилювати, тому продажем квартири займався сам. При укладенні угоди була присутня бабця ОСОБА_2 - ОСОБА_3
Свідок ОСОБА_16 засвідчила, що близько трьох років потому вона допомагала своїй знайомій ОСОБА_17 знайти квартиру, оскільки на той час працювала ріелтером. Господарем квартири була мати позивача ОСОБА_5, проте продажем квартири займався виключно ОСОБА_2 Останнього та ОСОБА_1 вона сприймала як подружжя.
Свідок ОСОБА_14 повідомила суду, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вона знала ще дітьми, оскільки вони всі жили поряд. У кінці 2010 року вона зустріла сторони та ОСОБА_5 - мати ОСОБА_1 і остання називала ОСОБА_2 своїм хлопцем. Після цього свідок ще декілька разів бачила ОСОБА_18 і та повідомляла що вагітна від ОСОБА_2
Проте покази вказаних вище свідків, не можуть слугувати доказом наявності факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2 в період часу з жовтня 2010 року по 11 січня 2012 року, оскільки кожен із зазначених свідків бачив ОСОБА_2 з ОСОБА_1 лише кілька разів, і не змогли підтвердити наявності факту сумісного проживання сторін, спільного ведення господарства, спільного бюджету тощо.
Допитана в якості свідка мати позивача - ОСОБА_5 пояснила, що її дочка ОСОБА_1 з літа 2010 року по 10 січня 2012 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2 - купували спільно речі, їжу, спільно відпочивали за кордоном, мають спільну дитину. У січні 2011 року ОСОБА_2, якого свідок сприймала як чоловіка своєї дочки, допоміг їй продати квартиру АДРЕСА_1. Кошти, виручені від продажу свідок передала дочці та ОСОБА_2, і оскільки вони з дочкою суцільно останньому довіряли, то автомобіль «Honda Accord», придбаний за вказані кошти був зареєстрований на ОСОБА_2 останній не працював і жив за рахунок її дочки ОСОБА_1 Коли ОСОБА_1 завагітніла ОСОБА_2 сказав, що треба купити будинок. Вони з ОСОБА_1 продали автомобіль «Honda Accord» і купили будинок АДРЕСА_3 в м. Харкові. Даний будинок був оформлений лише на ОСОБА_2, оскільки ОСОБА_1 знаходилася у лікарні. Коли дочка повернулася з дитиною із пологового будинку, то побачила, що з квартири АДРЕСА_1 де вона проживала з ОСОБА_2, останній вивіз усі речі, в тому числі і особисті речі ОСОБА_1 і в подальшому припинив відносини із ОСОБА_1, всіляко заперечуючи факт їх спільного проживання.
В обґрунтування заперечень відповідача ОСОБА_2 проти позовних вимог судом були допитані свідки ОСОБА_19, ОСОБА_17, ОСОБА_3, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_2
Свідок ОСОБА_9 засвідчив, що на початку 2011 року він позичив ОСОБА_2 200 000, 00 грн. на придбання автомобілю «Honda Accord», який ще й допоміг йому оформити в органах ДАІ. ОСОБА_18 при придбанні та оформленні вказаного автомобілю була відсутня.
Допитаний в якості свідка батько відповідача - ОСОБА_17 пояснив, що про відносини сина з ОСОБА_1 йому нічого не відомо. У квартири АДРЕСА_1 в м. Харкові до її продажу у січня 2012 року постійно мешкала його теща ОСОБА_3
Свідки ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22 повідомили суду про те, що в літку 2011 року вони робили ремонт у квартирі бабці відповідача ОСОБА_23 - ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 в м. Харкові. Під час ремонту до квартири приходив відповідач його батьки та бабка, а також дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_14 із їх сином. ОСОБА_24 у вказаній квартирі свідки не бачили.
Відповідно до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, покази свідка ОСОБА_9 та ОСОБА_2 спростовують покази свідка ОСОБА_5 та ОСОБА_24 про походження коштів, за які ОСОБА_2 придбав у січні 2011 року автомобіль «Honda Accord».
Згідно договору купівлі-продажу № 006/11-07/11 від 22 січня 2011 року ОСОБА_2 придбав автомобіль «Honda Accord» (а.с. 195), перший внесок за придбання якого у сумі 6100,00 грн. було внесено 17 грудня 2010 року ОСОБА_1 (а.с. 15).
Проте, сам ОСОБА_2 пояснив, що даний внесок було зроблено за його кошти на ім'я ОСОБА_1, оскільки відповідач в цей день забув свій паспорт. Доводи відповідача матеріалами справи не спростовані, окрім того в подальшому вказаний автомобіль було зареєстровано на ОСОБА_2 Обґрунтованих доводів щодо реєстрації автомобіля на відповідача, а не на неї позивачем не надано.
Покази свідків ОСОБА_3, ОСОБА_2 спростовують покази свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_24 про факт сумісного проживання сторін у квартирі АДРЕСА_1 в м. Харкові.
Жодного документального підтвердження цій обставині суду не надано.
Покази свідків ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22 спростовують покази свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_24 про те, що ремонт у квартирі АДРЕСА_1 в м. Харкові ОСОБА_1 та ОСОБА_2 робили спільно, за кошти позивача.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 09 липня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства, стягнення аліментів, встановлено, що ОСОБА_2 є батьком дочки ОСОБА_1 - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4 року (а.с. 143-147).
Проте, сама по собі наявність у сторін спільної дитини без надання суду ряду інших доказів не є підтвердженням того, що сторони, як зазначено у позові, протягом жовтня 2010 року - 11 січня 2012 року проживали однією сім'єю.
Сам відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні не заперечував наявності статевих відносин із позивачем, проте вказане не доводить факту спільного проживання сторін однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Як не доводить це і одинична спільна туристична поїздка ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у грудні 2010 - січні 2011 р.р. до Єгипту (а.с. 7-10).
Посилання позивача на те, що в Індивідуальній карті вагітної та породіллі № 379/91 ОСОБА_1, чоловіком останньої зазначено ОСОБА_2 не є доказом на обґрунтування позовних вимог в частині сумісного проживання сторін, оскільки, в судовому засіданні представники сторін та сама позивач не заперечували факту, що вказані дані внесені в індивідуальну карту породілля зі слів ОСОБА_1 (а.с. 16-52).
Зважаючи на викладене, оскільки позивачем не надано належної кількості доказів на підтвердження проживання однією сім'єю з відповідачем ОСОБА_2, а саме: доказів сумісного проживання, спільного ведення господарства, спільного бюджету тощо, суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення юридичного факту проживання однією родиною позивача та відповідача без шлюбу.
З роз'яснень, які містяться у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що не підлягає встановленню факт проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу коли чоловік та жінка перебувають у будь-якому іншому шлюбі.
Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2011 року розірвано шлюб ОСОБА_1, яка є позивачем по даній справі, та ОСОБА_25 Рішення набрало законної сили 30 вересня 2011 року.
Таким чином, позовні вимоги про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період час у з жовтня 2010 року по 01 жовтня 2011 року є взагалі безпідставними.
В обґрунтування своїх позовних вимог щодо належності їй на праві власності домоволодіння АДРЕСА_3 в м. Харкові, позивач ОСОБА_1 посилається на положення ст. 57 СК України згідно якої майно набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти які належали їй, йому особисто є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.
Судом встановлено, що 03 липня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_3 в м. Харкові, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4
Як зазначено в ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну суму.
Згідно з п.п. 8,9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до ст.ст. 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно з вимогами статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу статті 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦПК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги про визнання вказаного правочину недійсним позивач посилалася на відсутність у відповідача ОСОБА_2 правових підстав для відчуження ОСОБА_3 домоволодіння АДРЕСА_3 в м. Харкові, з тих підстав що вказане майно було придбане за кошти позивача і належить їй особисто.
Відповідно до ст.ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
При цьому, коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним.
Проте, посилання позивача на належність їй на праві власності вказаного будинку належними та достовірними доказами по справі не доведені, як того вимагають приписи ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України.
Інших підстав, передбачених законом, для визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_3 в м. Харкові та витребування даного будинку у відповідача ОСОБА_3, позивачем не наведено.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 2 ст. 59 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Враховуючи викладене, на підставі ст.ст. 6, 203, 204, 215, 216, 229, 230, 387, 388, 627, 655, ЦК України, керуючись ст.ст. 3,10,11, 57-60, 88, 209, 212-215, 256 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги. Іншими особами, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення рішення може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: