Справа № 500/5059/14-ц
Провадження № 2/500/2394/14
25 листопада 2014 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого - судді Пащенко Т.П.
при секретарі - Топтигіної О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ізмаїлі цивільну справу за позовом військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення грошової суми,-
У серпні 2014 року військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення зайво виплаченої грошової суми, посилаючись на те, що відповідно до акту Ізмаїльської об'єднаної Державної фінансової інспекції від 01.06.2013 року №850-16/77 позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності медико-санітарної частини Державної прикордонної служби України м.Ізмаїл за період з 01.01.2012 року по 01.03.2013 року ОСОБА_1 необґрунтовано виплачена заробітна плата на загальну суму 11705,98 грн. (за 2012 рік 10399 грн. та за січень-лютий 2013 року 1306,98 грн.) та зайво сплачений єдиний соціальний внесок на суму 427,08 грн. (за 2012 рік 374,37 грн. та за січень-лютий 2013 року 52,71 грн.); ОСОБА_2 необґрунтовано виплачена заробітна плата на загальну суму 12954,54 грн. (за 2012 рік 10957,66 грн. та за січень-лютий 2013 року 1994,88 грн.) та зайво сплачений єдиний соціальний внесок на суму 457,12 грн. (за 2012 рік 394,47 грн. та за січень-лютий 2013 року 62,65 грн.) Відповідачі перебувають у трудових відносинах з Медико - санітарною частиною Державної прикордонної служби України м. Ізмаїл, яка є окремою юридичною особою та не підпорядкована військовій частині НОМЕР_1 , не є її структурним чи відокремленим підрозділом. У зв'язку з зазначеним позивач просить стягнути зайво виплачені грошові кошти з ОСОБА_1 в розмірі 11705,98 грн. та з ОСОБА_2 в розмірі 12954,54 грн.
Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 просив відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених в запереченнях від 22.09.2014 року (а.с. 24), в яких вказує, що позивач в позовній заяві не посилається на норму матеріального права, якою обґрунтовує свої позовні вимоги. Виходячи з позовних вимог спірні правовідносини регулюються Кодексом законів про працю України. Позивач звернувся до суду з позовною заявою 01.08.2014 року, обґрунтовуючи позовні вимоги актом від 01.06.2013 року позапланової ревізії, отже у відповідності до ст. 233 КЗпП України строк звернення з вимогами до суду закінчився 01.06.2014 року, що є підставою для відмови в позові. Крім того, ОСОБА_1 працювала за сумісництвом лікарем - анестезіологом хірургічного відділення в медико-санітарній частині Державної прикордонної служби м. Ізмаїл з січня 2012 року по 01 березня 2013 року, за період роботи порушень обов'язків не допускала, претензій зі сторони командира військової частини НОМЕР_1 , начальника фінансового відділу військової частини, начальника медико-санітарної частини Державної прикордонної служби України заявлено їй не було, тобто свої обов'язки виконувала у повному обсязі. За період з січня 2012 року по 01.03.2013 року інших лікарів анестезіологів в штаті медико-санітарної частини не було. Також, в доповненнях до заперечень від 14.10.2014 року (а.с. 46-51) представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 вказує, що у Ізмаїльській об'єднаній Державній фінансовій інспекції відсутня компетенція у сфері трудових відносин і її посадові особи не мають компетенції роботи за результатами проведених ними ревізій робити висновки щодо порушення або додержання в медико-санітарній частині вимог законодавства про працю. Крім того, вважає, що у відповідності до ст. 1215 ЦК України заробітна плата поверненню не підлягає.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 також просив відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених в запереченнях (а.с. 34), а саме у зв'язку з тим, що у позивача не було та не має на сьогоднішній час будь-яких правовідносин з ОСОБА_2 , а ні трудових, а ні деліктних, тому військова частина НОМЕР_1 є неналежним позивачем по даній справі. Більш того, як зазначає позивач, військова частина НОМЕР_1 вимагає від ОСОБА_2 стягнення матеріальної шкоди, яку та нібито завдала під час роботи в Медико-санітарній частині Державної прикордонної служби України м. Ізмаїл, яка є окремою юридичною особою і не перебуває у підпорядкуванні військової частини НОМЕР_1 . Крім того, позовна заява подана до суду з пропуском строку звернення до суду. Згідно положень ст. 132 КЗпП України відповідальність працівника обмежується розміром середнього заробітку. Також позивач не надає доказів в підтвердження своїх тверджень щодо того, що ОСОБА_2 не відпрацювала весь обумовлений договором час, внаслідок чого безпідставно отримала заробітну плату.
Вислухавши представника позивача, представників відповідачів, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог ст.ст. 10, 11, 59, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В судовому засіданні встановлено, що актом Ізмаїльської об'єднаної Державної фінансової інспекції від 01.06.2013 року №850-16/77 позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності медико-санітарної частини Державної прикордонної служби України м.Ізмаїл за період з 01.01.2012 року по 01.03.2013 року ОСОБА_1 необґрунтовано виплачена заробітна плата на загальну суму 11705,98 грн. (за 2012 рік 10399 грн. та за січень-лютий 2013 року 1306,98 грн.) та зайво сплачений єдиний соціальний внесок на суму 427,08 грн. (за 2012 рік 374,37 грн. та за січень-лютий 2013 року 52,71 грн.) ОСОБА_2 необґрунтовано виплачена заробітна плата на загальну суму 12954,54 грн. (за 2012 рік 10957,66 грн. та за січень-лютий 2013 року 1994,88 грн.) та зайво сплачений єдиний соціальний внесок на суму 457,12 грн. (за 2012 рік 394,47 грн. та за січень-лютий 2013 року 62,65 грн.) (а.с. 6-8).
Даний акт отриманий посадовими особами військової частини НОМЕР_1 01.06.2013 року.
Частиною 3 ст. 233 КЗпП України передбачено, що для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року з послідуючими змінами «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлені ст. 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.
Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Представник позивача, відповідно до позовної заяви від 01.08.2014 року, та в судовому засіданні в суді не ставив питання про поновлення строку для звернення до суду, в судовому засіданні не надав поважних причин пропуску строку звернення до суду, встановленого ст. 233 КЗпП України, отже строк звернення з вимогами до суду закінчився 01.06.2014 року.
Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, перевіривши належність, допустимість та взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що спірні правовідносини, які виникли між сторонами є трудовим спором, а позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного трудового права з пропуском річного строку, встановленого ст. 233 КЗпП України, питання про поновлення строку на пред'явлення позову останнім перед судом не ставилося.
Строк для звернення військової частини НОМЕР_1 з позовом пропущено без поважних причин. Вказана обставина є самостійною підставою для відмови в позові.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення грошової суми необхідно відмовити в зв'язку з пропуском без поважних причин строку звернення до суду.
Керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-61, 88, 209, 212-215,218 ЦПК України, ст. 233 КЗпП України, суд, -
В задоволенні позову військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення грошової суми - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя Т.П.Пащенко