Справа №493/910/14-ц
Провадження № 2/493/300/14
16.04.2014
Балтський районний суд Одеської області в складі :
головуючого-судді БОДАШКО Л.І.,
при секретарі ТИХОНОВІЙ Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Балта Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на магазин,
Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати угоду купівлі-продажу магазину, укладену між нею та відповідачем ОСОБА_2, дійсною, такою, що відбулася, та визнати за нею право власності на магазин (на схематичному плані позначено літ. А) загальною площею 281,4 кв. м. з прибудовою (на плані літ. Б), ганком №1, розташованого на земельній ділянці площею 1834 кв. м. по АДРЕСА_1, який раніше на праві приватної власності належав ОСОБА_3, стверджуючи, що 11.03.2014 року вона уклала з відповідачем ОСОБА_2, який на підставі довіреності від 21.02.2013 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, реєстр №459, діяв від імені ОСОБА_3, угоду купівлі-продажу вище вказаного магазину, згідно якої сплатила відповідачу ОСОБА_2 гроші у сумі 24000 грн., а відповідач передав їй правовстановлюючі документи, технічний паспорт на магазин, сам магазин, пообіцяв з'явитися до нотаріальної контори для оформлення угоди купівлі-продажу, але до теперішнього часу відповідач ухиляється від належного оформлення угоди, до нотаріальної контори не з'являється.
Вказані вище обставини позбавили позивача права володіти, користуватися, розпоряджатися придбаним нерухомим майном, з приводу чого вона змушена звернутися до суду з позовом, надала суду заяву, в якій свої заявлені вимоги підтримала в повному обсязі, просить розглянути справу без її участі.
Відповідач до судового засідання не з'явився, але надіслав на адресу суду заяву, в якій позов визнав у повному обсязі, підтвердив викладені в позові обставини, в тому числі і те, що наміру оформити угоду належним чином у нотаріуса не має, просить справу розглянути за його відсутності.
Розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 на праві приватної власності згідно рішення Балтського районного суду Одеської області від 06.02.2012 року належав магазин, розташований на земельній ділянці площею 1834 кв. м. по АДРЕСА_1, що 21.02.2013 року ОСОБА_3 склала довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, реєстр №459, в якій доручила ОСОБА_2 розпоряджатися належним їй на праві приватної власності магазином, що 11.03.2014 року позивач уклала з відповідачем ОСОБА_2 угоду купівлі-продажу вище вказаного магазину, згідно якого відповідач продав, а позивач придбала магазин за 24000 грн. і по акту прийому-передачі від 11.03.2014 року відповідач передав, а позивач прийняла магазин, що відповідно до розписки відповідач отримав від позивача вище вказану суму грошей і взяв на себе зобов'язання оформити угоду належним чином у нотаріальній конторі.
Згідно рекомендацій, викладених у п.13 Постанови пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін. При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.
Судом з'ясовано, що відповідно до ст. 657 ЦК України (із змінами, внесеними згідно із Законами № 1878-VI (1878-17) від 11.02.2010, № 2756- VI (2756-17) від 02.12.2010) договір купівлі-продажу житлового будинку або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а відповідно до ст. 640 ЦК України, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
В судовому засіданні встановлено, що відповідач ухилився від нотаріального посвідчення договору, про що повідомив у клопотанні про розгляд справи без його присутності, де вказав, що наміру з'явитися до нотаріуса для посвідчення договору у нього немає, тому втрачена можливість посвідчення вище вказаного договору у нотаріуса, а також встановлено, що інших підстав нікчемності правочину в даному випадку немає.
За таких обставин суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин між сторонами вимог ч.2 ст.220 ЦК України, оскільки сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, відбулося повне виконання умов договору, але відповідач ухилився від його нотаріального посвідчення, тому суд може визнати дійсним договір купівлі-продажу, укладений 11.03.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Що стосується визнання права власності на нерухоме майно, то як встановлено ч.3 ст.334 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Згідно ч.1 ст.120 ЗК України, у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю, або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю, або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Відповідно до ч.2 ст.377 ЦК України розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).
Таким чином, вище зазначені норми законів приводять суд до висновку про те, що земельна ділянка, на якій розташований вище вказаний магазин, повинна перебувати у власності відчужувача цього магазину і лише в цьому випадку власник земельної ділянки зобов'язаний отримувати її кадастровий номер, тобто позивач повинна була бути власником земельної ділянки, на якій розміщений магазин. Позивач власником земельної ділянки, на якій розташований магазин, не є, а тому, на думку суду, не повинна вживати заходів до отримання кадастрового номеру, що її право користування на земельну ділянку переходить разом із правом власності на магазин.
На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 220, 334, 377, 640, 657 ЦК України, ст. 120 ЗК України, ст. ст.10, 11, 209, 214, 215, 223 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
Визнати дійсною і такою, що відбулася угоду купівлі-продажу магазину, розташованого на земельній ділянці площею 1834 кв. м. по АДРЕСА_1, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на магазин (на схематичному плані позначено літ. А) загальною площею 281,4 кв. м. з прибудовою (на плані літ. Б), ганком №1, розташованого на земельній ділянці площею 1834 кв. м. по АДРЕСА_1, який раніше на праві приватної власності належав ОСОБА_3.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції в 10-денний строк з дня проголошення рішення.