Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"27" листопада 2014 р.Справа № 922/3908/14
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
при секретарі судового засідання Лобові Р.М.
розглянувши справу
за позовом Корпорація "Трансекспо Систем Менеджмент Груп", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція", м. Харків
про стягнення коштів в розмірі
за участю представників сторін:
Представник позивача - не з"явився.
Представник відповідача - Любич В.О., дов. від 18.04.2014 року.
Позивач -Корпорація "Трансекспо Систем Менеджмент Груп", м. Київ, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція", м. Харків, в якому просить суд стягнути на свою користь суму заборгованості в розмірі 29791,11 грн., з яких: 24342,94 грн. - основна заборгованість, 1778,03 грн. - пеня, 3059,90 грн. - інфляційні витрати, 610,24 грн. - 3% річних. Дана заборгованість нарахована позивачем внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору підряду №110511-5 від 06.06.2011р., укладеного між сторонами даного спору.
Ухвалою господарського суду від 15.09.2014 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 30.09.2014р. о 10:45 год.
Ухвалою господарського суду від 12.11.2014р. продовжено строк розгляду даного спору за межами двомісячного строку, до 27 листопада 2014 року.
У призначене судове засідання 27.11.2014р. представник позивача не з'явився, через канцелярію суду надав клопотання (вх. № 42431), в якому позов підтримав та просив суд розглядати справу за відсутності представника позивача. Надане клопотання долучено судом до матеріалів справи.
Представник відповідача у судовому засіданні 27.11.2014р. проти позову заперечував, через канцелярію суду надав додаткові пояснення (вх. № 42330), які судом досліджені та долучені до матеріалів справи.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно ст. 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін під час розгляду справи, всебічно і повно дослідивши матеріали справи та додатково подані на вимогу суду докази, суд встановив наступне.
Як свідчать матеріали справи, між Корпорацією «Трансекспо Систем Менеджмент Груп» (позивач, підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція» (відповідач, замовник) укладено договір підряду № 110511-5 від 06 червня 2011 року (надалі - Договір), згідно п. 1.1. якого, позивач зобов'язується своїми силами і засобами, або за допомогою третіх осіб, на замовлення замовника виконати будівельно-монтажні роботи на будівництві торгівельно-офісного центру з адміністративними приміщеннями та підземним паркінгом за адресою: м. Харків, вул. Трінклера, кут пр. Правди, а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи і оплатити їх вартість відповідно до умов договору.
Оплата за договором № 110511-5 від 06 червня 2011 року здійснюється наступним чином:
Відповідно до п.п. 2.2.1. договору, протягом (п'яти) банківських днів з моменту підписання договору замовник перераховує підряднику передоплату у розмірі 80% від вартості договору, вказаної в п.2.1. Договору, що складає 1003474,35 грн. (один мільйон три тисячі чотириста сімдесят чотири гривні 20 коп.) з урахуванням ГІДВ 20% з метою закупівлі матеріалів.
Згідно з п.п. 2.2.2. договору, подальші розрахунки проводяться замовником шляхом переказу підрядникові коштів протягом 5 банківських днів з дня підписання сторонами Актів здачі-приймання виконаних робіт.
Відповідно до умов договору, позивач зобов'язався виконати дані роботи, а відповідач прийняти виконані роботи та оплатити їх вартість (п.п. 3.3.4., 3.4.1).
Загальна вартість робіт, згідно договору складає - 1254342,94 грн.
Відповідно до п. 2.3. договору, гарантійний фонд встановлюється у розмірі 5% від ціни договору та оформлюється шляхом щомісячного утримання замовником 5% вартості фактично виконаних робіт з урахуванням ПДВ.
Пунктом 2.4. встановлено, що замовник перераховує підряднику 50% суми гарантійного фонду після підписання актів приймання-передачі виконаних робіт та отримання замовником відповідного рахунку - фактури від підрядника.
Згідно з п. 2.6. договору, перерахування замовником на рахунок підрядника решти коштів гарантійного фонду в розмірі 50% здійснюється:
а) протягом 30 календарних днів з моменту закінчення гарантійного строку експлуатації, вказаного у статті 5 договору, та отримання замовником від підрядника відповідного рахунку-фактури, або
б) протягом 30 календарних днів після надання підрядником замовнику банківської гарантії на суму решти коштів гарантійного фонду від банку, акцептованого замовником, з текстом та у формі, погодженій із замовником.
Згідно п.5.1. підрядник гарантує якість виконаних робіт протягом 12 місяців з дня підписання Акту приймання-передачі виконаних робіт.
Пунктом 6.2. договору передбачений обов'язок замовника сплатити підряднику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період, від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше ніж 3% від ціни робіт.
Як свідчать матеріали справи, згідно з довідкою про вартість виконаних підрядних робіт та Актів приймання виконаних будівельний робіт за жовтень 2011р., грудень 2011р., позивачем виконані будівельні роботи на загальну суму 1254342,94 грн., з яких гарантійний фонд - 62717, 15 грн.
Таким чином, позивач виконав взяті на себе зобов'язання за договором підряду від 06.06.2011р., укладеного між сторонами спору.
Як зазначив позивач, відповідачем усі роботи було прийнято і відповідно до умов договору відповідач оплатив вартість виконаних робіт у встановлені умовами договору строки, в сумі 1230000,00 грн.
Проте, на момент подачі позовної заяви відповідач не виконав свої зобов'язання по оплаті гарантійного фонду.
Позивач звернувся до відповідача з претензією №1 від 05.07.2013р., в якій просив сплатити існуючу заборгованість в сумі 24342,94 грн., і встановив термін оплати боргу в 5-ти денний термін з моменту отримання претензії.
Однак, відповідачем вимога позивача була проігнорована, та залишок коштів за будівельні роботи за договором підряду від 06.06.2011р. залишився не сплаченим.
Враховуючи невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором підряду від 06.06.2011р., позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить стягнути на свою користь: суму основного боргу в розмірі 24342,94 грн., пеню в розмірі 1778,03 грн., інфляційні втрати в розмірі 3059,90 грн., 3% річних в розмірі 610,24 грн.
На час розгляду справи, матеріали справи не містять доказів сплати зазначеної суми заборгованості відповідачем в добровільному порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Статтею 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним
Законність змісту правочину означає його відповідність вимогам законодавства.
Судом визначено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду.
До відносин за договорами будівельного підряду застосовуються положення параграфів 1 та 3 глави 61 Цивільного кодексу та погоджені сторонами положення відповідних договорів.
Відповідно до ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно ст. 839 ЦК України, підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. Підрядник відповідає за неналежну якість наданих ним матеріалу і устаткування, а також за надання матеріалу або устаткування, обтяженого правами третіх осіб.
Зазначений договір, в силу ст. ст. 173-175 ГК України, є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.
Частиною 5 статті 884 ЦК України встановлено, що договором будівельного підряду може бути встановлено право замовника сплатити передбачену договором частину ціни робіт, визначеної у кошторисі, після закінчення гарантійного строку.
З аналізу зазначеної правової норми передбачено, що її вимоги не є імперативними, а можуть бути встановлені стонами договору за їх погодженням в якості забезпечення їх гарантії.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 884 ЦК України підрядник гарантує досягнення об'єктом будівництва визначених у проектно-кошторисній документації показників і можливість експлуатації об'єкта відповідно до договору протягом гарантійного строку, якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Гарантійний строк становить десять років від дня прийняття об'єкта замовником, якщо більший гарантійний строк не встановлений договором або законом.
В пункті 5.1 договору підряду сторони договору погодили, що підрядник гарантує якість робіт протягом 12 місяців з дня підписання Акту приймання об'єкту в експлуатацію.
Судом встановлено, що пунктами 2.3, 2.4, 2.5 та 2.6 договору сторони погодили право відповідача (замовника) після здійснення оплати, утримувати у себе 50% Гарантійного фонду на умовах ст.5 договору, тобто, протягом гарантійного терміну, який складає 12 місяців з дня підписання Акту приймання об'єкту в експлуатацію.
Таке право замовника відповідає положенням пункту 37 загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2005р. N 668, яким передбачено, що сторони на власний розсуд можуть погодити у договорі право замовника під час проведення розрахунків за виконані роботи утримувати частину коштів. Зазначені кошти використовуються для забезпечення виконання договірних зобов'язань підрядника. У договорі підряду сторони визначають порядок використання та повернення підряднику утриманих коштів. За згодою сторін частина цих коштів може бути повернена після закінчення робіт та їх прийняття замовником, друга частина - після закінчення гарантійного строку якості робіт (експлуатації об'єкта будівництва) чи протягом цього строку (у разі відсутності недоліків).
Таким чином, саме право замовника утримувати під час проведення розрахунків за виконані роботи кошти гарантійного фонду є диспозитивним, не передбачене жодною імперативною нормою чинного законодавства та здійснюється виключно у випадку погодження сторонами відповідної умови у договорі.
Право утримання коштів гарантійного фонду за своєю правовою природою є додатковою гарантією забезпечення виконання договірних зобов'язань підрядника.
Суд доходить висновку, що пункт 2.5 договору підряду встановлює строк користування позивачем додатковими гарантіями (правом утримання коштів гарантійного фонду) порівняно з імперативно передбаченим законодавством комплексом прав замовника.
У разі виявлення протягом гарантійного строку недоліків замовник повинен заявити про них підрядникові в розумний строк після їх виявлення (ч. 4ст. 884 ЦК України).
Відповідно до статті 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Згідно з частиною 4 статті 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
За приписами статті 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Відповідно до статті 861 ЦК України підрядник зобов'язаний передати замовникові разом з результатом роботи інформацію щодо експлуатації або іншого використання предмета договору підряду, якщо це передбачено договором або якщо без такої інформації використання результату роботи для цілей, визначених договором, є неможливим.
Отже, укладений між сторонами договір підряду, підписані на його підставі акти приймання-передачі виконаних робіт без розбіжностей та зауважень, є належними підставами для виникнення у позивача грошових зобов'язань зі сплати у повному обсязі сум, визначених договором та узгоджених актами приймання-передачі виконаних робіт.
Судом встановлено, що факт приймання-передачі підрядником замовнику виконаних робіт (щодо заповнення дверних прийомів дверима протипожежними металевими) підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2011р., грудень 2011р. (форми КБ-2в) та довідками про вартість виконаних підрядних робіт (форми КБ-3) за вказаний період.
Актом готовності об'єкта до експлуатації N 1 від 02.12.2011 р. та сертифікатом Інспекції ДАБК у Харківської області серії ХК N 16511093163 від 06.12.2011р. підтверджено виконання робіт по будівництву багатофункціонального торгівельно-офісного центру з готелем, адміністративними приміщеннями та підземним паркінгом по пр. Правди, 2 (вул. Трінклера, ріг просп. Правди) в м. Харкові (нове будівництво) у відповідності із стандартами та будівельними нормами.
Даними документами підтверджено виконання робіт за договором підряду N 110511-5 від 06.06.2011р. у відповідності із стандартами та будівельними нормами.
Згідно із ст. 859 ЦК України, якщо договором або законом передбачено надання підрядником замовникові гарантії якості роботи, підрядник зобов'язаний передати замовникові результат роботи, який має відповідати вимогам статті 857 цього Кодексу протягом усього гарантійного строку.
Гарантія якості роботи поширюється на все, що становить результат роботи, якщо інше не встановлено договором підряду.
Відповідно до ст. 860 ЦК України, перебіг гарантійного строку починається з моменту, коли виконана робота була прийнята або мала бути прийнята замовником, якщо інше не встановлено договором підряду.
До обчислення гарантійного строку за договором підряду застосовуються положення статті 676 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 103 Загальних умов укладання та виконання договорів підряду у капітальному будівництві, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005р. № 668, існує вимога, визначена ДСТУ України «Конструкції будинків та споруд. Двері металеві та протипожежні. Загальні технічні умови» ДСТУ Б В.2.6.-77:2009, затверджених Наказом Мінрегіонбуду України від 20.01.2009р. № 10 щодо гарантійного строку будівельно-монтажних робіт, який не може зменшуватись за домовленістю сторін.
Відповідно до п.11.2 вищевказаного стандарту, гарантійний термін складає два роки з моменту введення дверей в експлуатацію. Виробник потягом дії гарантійного терміну приймає на себе зобов'язання безкоштовно усувати всі недоліки, які виникли з його вини.
П. 11.3 вказаного стандарту встановлено, що гарантійний термін експлуатації дверей становить не менше 5 років.
З аналізу зазначених пунктів стандарту вбачається, що слід застосовувати до спірних правовідносин п.11.2 стандарту щодо дворічного гарантійного терміну на роботи, пов'язані з заповненням дверних прийомів дверима протипожежними металевими, оскільки даний пункт стандарту узгоджується з вимогами ч.ч.1-4 ст. 884 ЦК України, якою встановлено гарантії підрядника щодо виконаних їм робіт у повному обсязі, якість виконання робіт відповідно до проектної документації, своєчасне усунення недоліків і дефектів, виявлених у процесі будівництва, приймання робіт і в період гарантійного терміну експлуатації, а також його нормальне функціонування, але за умови правильної експлуатації забудовником побудованих об'єктів.
Частиною 1 ст. 11 Закону України "Про будівельні норми" встановлено, що застосування будівельних норм або їх окремих положень є обов'язковим для всіх суб'єктів господарювання незалежно від форми власності, які провадять будівельну, містобудівну, архітектурну діяльність та забезпечують виготовлення продукції будівельного призначення. Міжнародні, регіональні та національні (державні) будівельні норми, правила, стандарти інших держав застосовуються в Україні відповідно до міжнародних договорів України, обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд вважає, також неспроможними твердження відповідача про те, що гарантійний термін експлуатації на роботи, пов'язані з заповненням дверних прийомів дверима протипожежними металевими, повинен бути, в порядку ч. 1 ст. 884 ЦК України встановлений, не менше, ніж, як 10 років, як для гарантійного строку експлуатації об'єкту, оскільки позивач виконував здійснював підрядні роботи по будівництву не об'єкту в цілому, а тільки частину робіт по заповненню дверних прийомів дверима протипожежними металевими в об'єкті будівництва.
Строк, зі спливом якого сторони пов'язують виникнення у замовника (відповідача) обов'язку щодо перерахування генпідряднику (позивачу) решти гарантійного фонду в розмірі 50%, названий, погоджений сторонами у пункті 2.6 договору, або, протягом 30 календарних днів з моменту закінчення гарантійного строку експлуатації, вказаного у статті 5 договору (протягом 12 місяців з дня підписання акту приймання об'єкту в експлуатацію), та отримання замовником від підрядника відповідного рахунку фактури, або, протягом 30 календарних днів після надання підрядником замовнику банківської гарантії на суму решти коштів гарантійного фонду від банку, акцептованого замовником, з текстом та у формі, погодженій із замовником.
З матеріалів справи вбачається, що об'єкт - багатофункціональний торгівельно-офісний центр з готелем, адміністративними приміщеннями та підземним паркінгом по пр. Правди, 2 (вул. Трінклера, ріг просп. Правди) в м. Харкові (нове будівництво) був прийнятий в експлуатацію 06.12.2011р., тобто, строк, який сторони пов'язують з подією щодо перерахування решти коштів (50%) гарантійного фонду згідно з пунктом 2.6 договору підряду (2 роки у відповідності до п. 11.2 ДСТУ Б В.2.6-77:2009) закінчився 06.12.2013р.
На момент прийняття рішення по справі у матеріалах справи відсутні будь-які докази подальшого погашення заборгованості у добровільному порядку.
Таким чином, відповідач порушив свої зобов'язання за договором щодо проведення повного та своєчасного розрахунку із позивачем за виконані останнім роботи.
Статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, що передбачено ст. 525 ЦК України.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач порушив умови укладеного з позивачем договору підряду та вимоги статті 526 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За таких обставин суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 24342,94 грн. заборгованості за виконані роботи обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в межах заявлених вимог.
Також, позивачем пред'явлено до стягнення з відповідача пеню за несвоєчасну сплату заборгованості щодо повернення залишкових коштів гарантійного фонду.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк термін.
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 611 ЦК України одним із наслідків порушення зобов'язання названо сплату боржником неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України від 22.11.1996р. № 543/96 - ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 цього ж закону встановлено, що розмір пені, погоджений сторонами у договорі, не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 6.2. договору передбачений обов'язок замовника сплатити підряднику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період, від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше ніж 3% від ціни робіт.
З наданого позивачем розрахунку ціни позову вбачається, що відповідач просить суд стягнути пеню у розмірі 1778,03 грн., нараховану відповідно до п. 6.2. договору, за період з 29.01.2013р. по 28.07.2013р.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, з урахуванням положень ст. 549 ЦК України, судом встановлено, що розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача, не суперечить положенням чинного законодавства, визначений позивачем вірно, з урахуванням чого, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.
Також позивачем пред'явлено до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 610,24 грн. та індекс інфляції у розмірі 3059,90 грн.
В силу положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, за весь час прострочення в їх сплаті.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та індексу інфляції, суд доходить висновку, що даний розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства, нарахований вірно, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.
Суд оцінює критично та відхиляє доводи відповідача про те, що з огляду на положення п. 2.6 укладеного між сторонами Договору підряду, оплата решти гарантійного фонду, мала здійснюватися відповідачем лише після виставлення позивачем рахунку, через що нарахування суми гарантійного фонду, пред'явленого позивачем до стягнення, є безпідставним. Суд наголошує, що погодження в договорі порядку оплати послуг на підставі рахунків на оплату, не звільняє відповідача від обов'язку сплатити борг з дотриманням встановленого порядку, навіть у разі невиставлення рахунку, з огляду на те, що рахунок містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, тому наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку здійснити оплату залишку гарантійного фонду (50%) за договором. Суд зазначає, що саме така позиція із вказаного питання була неодноразово висловлена Вищим господарським судом України (зокрема, в постановах від 20.05.2010р. у справі № 18/321 та від 12.01.2011 р. у справі № 19/9-10-76).
Згідно з частиною другою статті 43 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги, викладені в позові, обґрунтовані, доведені, в зв'язку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір покладається на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 3, 6, 11, 16, 204, 212, 509, 525, 526, 530, 598, 599, 610-612, 625-629, 676, 837, 839, 854, 859, 860, 861, 875, 882, 884, Цивільного кодексу України, статтями 20, 173, 174, 175, 179, 193, 230, 232 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 54, 65, 69, 82-85 господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" (61106, м. Харків, пр. Московський, 283, код ЄДРПОУ 21191412) на користь Корпорації "ТСМ Груп" (03680, м. Київ, вул. Ямська, 72, код ЄДРПОУ 37034171) суму заборгованості в розмірі 29791,11 грн., (з яких: 24342,94 грн. - основна заборгованість, 1778,03 грн. - пеня, 3059,90 грн. - інфляційні втрати, 610,24 - 3% річних), суму судового збору в розмірі 1827,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 02.12.2014 р.
Суддя Р.М. Аюпова
справа № 922/3908/14