"25" листопада 2014 р.Справа № 916/3679/14
Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань Князєвій К.Р.
За участю представників сторін:
Від позивача: не з'явився;
Від відповідачів:
- товариства з обмеженою відповідальністю „Спільне підприємство „Аквавінтекс": Носенко І.П. за довіреністю від 21.03.2014р.
- приватного малого підприємства „Лоцмен": Малофеєв Ю.М. за довіреністю від 01.08.2014р.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський Акціонерний Банк" до товариства з обмеженою відповідальністю „Спільне підприємство „Аквавінтекс", приватного малого підприємства „Лоцмен" про визнання договору недійсним, -
Публічне акціонерне товариство „Всеукраїнський Акціонерний Банк" (далі по тексту - ПАТ „Всеукраїнський Акціонерний Банк") звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Спільне підприємство „Аквавінтекс" (далі по тексту - ТОВ „Аквавінтекс"), приватного малого підприємства „Лоцмен" (далі по тексту - ПМП „Лоцмен") про визнання недійсним укладеного між відповідачами по справі договору оренди нежитлового приміщення № 01/12-11 від 01.12.2011р. Позовні вимоги обґрунтовані фактом необхідності визнання вищезазначеного договору недійсним як такого, що був укладений без наміру створення обумовлених ним правових наслідків та направлений на штучне створення кредиторської заборгованості „Аквавінтекс" з метою ухилення останнього від виконання власних грошових зобов'язань перед позивачем за кредитним договором.
Під час розгляду даної справи позивачем було заявлено клопотання про призначення по даній справі економічної експертизи, на вирішення якої запропоновано поставити питання про доцільність укладення спірного договору, а саме: чи достатньо власних приміщень ТОВ „Аквавінтекс" для зберігання виробленої продукції; наявність відповідного штату робітників для обслуговування орендованого приміщення; наявність документів у ТОВ „Аквавінтекс" щодо відвантаження власної продукції на орендоване приміщення; наявність видаткових та товарно-транспортних накладних по пересуванню вино-коньячної продукції між складами (власними та орендованими). Проведення вказаної експертизи ПАТ „Всеукраїнський Акціонерний Банк" просив доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.
Крім того, позивачем було заявлене клопотання про витребування у ТОВ „Аквавінтекс" низки документів, а саме: підтверджуючих відвантаження продукції на приміщення, орендоване за договором оренди нежитлового приміщення № 01/12-11 від 01.12.2011р.; видаткових та товарно-транспортних накладних з пересування продукції між складами (власними та орендованими); переліку працівників, які здійснюють приймання продукції на орендованих за спірним договором складах.
Також ПАТ „Всеукраїнський Акціонерний Банк" просило суд в порядку ст. 30 ГПК України викликати директора ТОВ „Аквавінтекс" Дзюбан Едуарда Вікторовича в судове засідання для надання пояснень з приводу укладення ним від імені даного товариства оспорюваного договору.
За переконанням ПАТ „Всеукраїнський Акціонерний Банк", пояснення керівника ТОВ „Аквавінтекс", дослідження запропонованих до витребування документів та висновок судової експертизи дозволять підтвердити обставини, які свідчать про фіктивність оспорюваної угоди. Однак судом було відмовлено у задоволенні всіх вищезазначених клопотань з обставин, які будуть зазначені нижче по тексту рішення.
При цьому, представник позивача не з'явився в судове засідання, призначене на 25.12.2014р., незважаючи на належне повідомлення про час та місце судового розгляду, та про причини неявки суд не повідомив.
Відповідачі повністю заперечують проти задоволення позову через його безпідставність та необгрунтованість.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.
01.12.2011р. між ПМП „Лоцмен" (Орендодавець) та ТОВ „Аквавінтекс" (Орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 01/12-11, у відповідності до умов п.п. 1.1, 1.2, 1.4, 1.5 якого Орендодавець зобов'язався передати Орендарю в користування частину приміщення площею 1000 кв.м., що розташоване за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул. 50 років ВЛКСМ, 2А. Строк оренди приміщення сторонами визначено з 01.12.2011р. по 31.12.2012р. На підставі додаткової угоди від 28.12.2012р. сторонами було пролонговано строк дії договору до 31.10.2013р.
Як свідчать матеріали справи, а саме акт приймання-передачі від 01.12.2011р., на виконання умов договору оренди нежитлового приміщення № 01/12-11 від 01.12.2011р.ПМП „Лоцмен" було передано у користування ТОВ „Аквавінтекс" складське приміщення площею 1000 кв.м., розташоване за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул. 50 років ВЛКСМ, 2а. Складське приміщення було прийняте Орендарем без будь-яких зауважень.
Згідно з п. 2.5 договору оренди нежилого приміщення № 01/12-11 від 01.12.2011р. (з урахуванням додаткових угод) Орендодавець зобов'язується щомісячно не пізніше 10 числа наступного місяця за періодом платежу вносити плату користування приміщенням із рахунку оплати - 150 грн. за 1 кв.м., в тому числі ПДВ. В орендну плату входять експлуатаційні видатки, електроенергія, опалення, охорона орендованого приміщення. При цьому, за вересень 2012 року сторонами був погоджений розмір орендної плати в сумі 105 000,00 грн., за жовтень 2012 року - в сумі 120 000 грн..
При цьому, згідно з додатковою угодою від 27.05.2013р. сторонами було погоджено припинення з 31.05.2013р. дії договору оренди нежилого приміщення № 01/12-11 від 01.12.2011р., у зв'язку з чим, на підставі акту приймання-передачі ТОВ „Аквавінтекс" повернуло ПМП „Лоцмен" орендоване приміщення.
Як свідчать матеріали справи, на підставі рішення господарського суду Одеської області від 28.04.2014р. по справі № 916/1193/14 було присуджено до стягнення із ТОВ „Аквавінтекс" на користь ПМП „Лоцмен" зокрема заборгованість із орендної плати за договором оренди нежитлового приміщення № 01/12-11 від 01.12.2011р. за період з січня 2013 року по жовтень 2013 року включно в сумі 698 000,00 грн.
Не погодившись із даним рішенням суду, ПАТ „Всеукраїнський Акціонерний Банк", яке не було стороною по справі № 916/1193/14, подало апеляційну скаргу на вищезазначений судовий акт. Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 16.09.2014р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 06.11.2014р., апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ „Всеукраїнський Акціонерний Банк" на рішення господарського суду Одеської області від 28.04.2014р. по справі № 916/1193/14 було припинене на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки права скаржника, який не був ані стороною по справі, ані стороною договорів, на підставі яких виникли правовідносини між ПМП „Лоцмен" та ТОВ „Аквавінтекс", оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про його права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися. Тобто, апеляційним судом був встановлений факт відсутності правового зв'язку між ПАТ „Всеукраїнський Акціонерний Банк" і сторонами по справі № 916/1193/14.
Незважаючи на викладене, позивач наголошує на тому, що договір оренди нежитлового приміщення № 01/12-11 від 01.12.2011р. був вчинений відповідачами з метою ухилення ТОВ „Аквавінтекс" від виконання власних грошових зобов'язань перед позивачем за кредитним договором № 196 від 31.03.2010р. шляхом перерахування грошових коштів ТОВ „Аквавінтекс" на користь ПМП „Лоцмен" в якості оплати в рахунок погашення штучно створеної заборгованості, наслідком чого є неможливість звернення стягнення на кошти даного відповідача. У зв'язку з викладеним, позивач вважає, що спірний правочин є таким, що вчинений відповідачами без наміру створення обумовлених ним правових наслідків, тобто є фіктивним правочином, та порушує права ПАТ „Всеукраїнський Акціонерний Банк" як кредитора ТОВ „Аквавінтекс". Викладені обставини зумовили звернення позивача до суду із даним позовом.
Вирішуючи питання про відповідність спірного договору вимогам закону, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 215 України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
При цьому, положеннями ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
У п.п. 2.1, 2.9, 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.
З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.
У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
В свою чергу, як свідчать матеріали справи та було встановлено господарським судом Одеської області у рішенні від 28.04.2014р. по справі № 916/1193/14, наслідком вчинення спірного договору є надання ТОВ „Аквавінтекс" права користування складськими приміщенями. Враховуючи, що обидві сторони оспорюваної угоди є суб'єктами підприємництва, господарський суд вважає за необхідне звернутись до наступних положень закону.
Відповідно до ст. 84 ЦК України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.
Положеннями ст.ст. 3, 5 ГК України передбачено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять зокрема економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва.
Статтею 6 ГК України встановлено, що загальними принципами господарювання в Україні є зокрема: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України.
В силу положень ст.ст. 42 - 44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Підприємництво здійснюється на основі зокрема: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
При цьому, згідно зі ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Проаналізувавши вищенаведені положення закону господарський суд вважає за необхідне зазначити, що при укладенні договору оренди нежитлового приміщення № 01/12-11 від 01.12.2011р. відповідачі по справі здійснювали власну господарську діяльність, свобода якої гарантується законом та, в тому числі, укладається в можливості вільного вибору контрагентів, умов договору та способів їх виконання. При цьому, жодна юридична особа не може бути обмежена у можливості здійснення господарської діяльності, оскільки згідно зі ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.
З викладених обставин, судом відхиляються посилання ПАТ „Всеукраїнський Акціонерний Банк" на встановлені для ТОВ „Аквавінтекс" умовами кредитного договору № 196 від 31.03.2010р. обмеження, оскільки ці обмеження, незалежно від їх змісту, носять характер цивільних договірних зобов'язань, наявність яких (договірних зобов'язань) не може обмежувати цивільну правоздатність юридичної особи.
Суд зауважує, що право на судовий захист, гарантоване в тому числі ст. 1 ГПК України, пов'язується із наявністю факту порушення прав, в той час як відсутність порушеного права особи унеможливлює його судовий захист. В той же час, позивачем не доведено суду факту порушення його прав у зв'язку із укладенням оспорюваної угоди, оскільки твердження про вчинення цього правочину для безпідставного витрачання коштів ТОВ „Аквавінтекс" на оплату штучно створеної заборгованості з метою унеможливлення звернення стягнення на майно даного відповідача в рахунок погашення вимог перед позивачем базуються виключно на припущеннях ПАТ „Всеукраїнський Акціонерний Банк".
Звертаючись до суду із вищезазначеними клопотаннями про виклик директора ТОВ „Аквавінтекс" в судове засідання для надання пояснень, про витребування доказів та про призначення судової експертизи, позивач спирався на припущення і недоведені твердження, що є порушенням вимог ст.ст.32,33,34 ГПК України, у зв'язку з чим, судом і було відмовлено у задоволенні вищезазначених клопотань.
Більш того, слід зазначити, що твердження позивача про фіктивність спірного договору, перш за все, спростовуються встановленими рішенням господарського суду Одеської області від 28.04.2014р. по справі № 916/1193/14 обставинами щодо реального вчинення відповідачами дій, направлених на виконання договору оренди нежитлового приміщення № 01/12-11 від 01.12.2011р., а саме передачею майна в користування ТОВ „Аквавінтекс" за відповідними актами приймання-передачі та стягненням ПМП „Лоцмен" заборгованості з орендної плати в судовому порядку. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний, що вбачається із змісту ст. 234 ЦК України та зазначено в п. 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (з наступними змінами та доповненнями).
Таким чином, у суду відсутні будь-які правові підстави для визнання недійсним оспорюваного договору, оскільки це суперечить гарантованим законом засадам здійснення господарської діяльності та оскільки позивачем не доведено як факту порушення його прав у зв'язку із вчиненням спірного правочину, так і фіктивності останнього. З викладених обставин позов ПАТ „Всеукраїнський Акціонерний Банк" задоволенню не підлягає.
Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необґрунтованості заявлених ПАТ „Всеукраїнський Акціонерний Банк" позовних вимог та відсутності правових підстав для їх задоволення відповідно до ст.ст. 84, 91, 203, 215, 234 ЦК України, ст.ст. 3, 5, 6, 42 - 44 ГК України
Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 84, 91, 203, 215, 234 ЦК України, ст.ст. 3, 5, 6, 42 - 44 ГК України, ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -
1. В позові відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.
Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Повний текст рішення підписано 01.12.2014р.
Суддя С.П. Желєзна