01.12.2014 р. Справа № 914/3322/14
За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Тернопільська область смт. Підволочиськ
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролайф корми», Львівська область с.Давидів
Про стягнення 70 242, 07 грн.
В судове засідання з'явились:
від позивача: ОСОБА_2 - представник
від відповідача: не з'явився
Суддя Березяк Н.Є.
Секретар судового засідання Кравець О.І.
Суть спору: Подано позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролайф корми» про стягнення 70 242, 07 грн.
Ухвалою суду від 18.09.2014 р. було порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 29.09.2014 р.
В судовому засіданні 29.09.2014 року судом було оглянуто оригінали документів, які в належно завірених копіях долучені до матеріалів справи.
Причини відкладення розгляду справи було викладено в попередніх ухвалах господарського суду Львівської області.
Позивачем на адресу суду 14.11.2014 року подано заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх. 5404/14) у зв'язку з частковою сплатою заборгованості в процесі розгляду справи. Дана заява прийнята судом до розгляду.
Представник позивача в судовому засіданні 01.12.2014 року зменшенні позовні вимоги підтримав, просив задоволити з мотивів наведених в позовній заяві, матеріалах справи та поясненнях наданих в судовому засіданні.
Відповідач в судове засідання 01.12.2014 року явки повноважного представника не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. За таких обставин суд вважає, що справа у відповідності до вимог ст. 75 ГПК України, може бути розглянута за відсутності відповідача.
В судовому засіданні 01.12.2014 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Суд заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:
11 червня 2014 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агролайф корми» (надалі Покупець) був укладений договір поставки № 62-06/2014, згідно умов якого постачальник зобов'язується поставити у встановлені терміни Покупцеві товар, що відповідає вимогам ГОСТ 27149-95 (надалі товар), який він зобов'язується прийняти і сплатити за нього обумовлену грошову суму.
Відповідно до п 1.2 Договору, найменування товару, якість, кількість, ціна одиниці і загальна ціна товару, а також умови і терміни передачі Товару вказуються в Договорі, видаткових накладних або специфікаціях, які є невід'ємними частиною даного договору.
На виконання умов договору Постачальник поставив Покупцю товар, а саме макуху соєву в кількості 37 460,00 кг. на загальну суму 264 093,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № ГП-0000122 від 12 червня 2014 року, підписану повноважними представниками та завірену печатками сторін.
Згідно п. п. 6.1., 6.3 Договору, оплата товару здійснюється в безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника, вказаний в цьому Договорі. Датою оплати товару є дата надходження коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. Покупець здійснює попередню оплату товару в розмірі 100 % суми, вказаної у виставленому рахунку. За взаємною згодою сторін Постачальник має право провести відвантаження Товару без попередньої оплати при цьому Покупець гарантує (гарантійним листом) здійснити оплату товару протягом трьох банківських днів з моменту підписання видаткової накладної.
Однак, Покупець свої договірні зобов'язання в частині оплати за поставлений товар виконав частково в сумі 204 000,00 грн., заборгувавши позивачу на момент подачі позову до суду 60 093,00 грн.
18.07.2014 року Постачальником на адресу Покупця надсилалась вимога - претензія № 1/07-2014 з вимогою сплатити заборгованість основного боргу в сумі 60 093,00 грн. Дана претензія залишена без відповіді та виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем нараховані три відсотки річних в розмірі 390,19 грн. та інфляційні втрати в розмірі 843,71 грн. Крім цього, відповідно до п. 7.2 Договору позивачем нарахована пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ яка складає 2 905,87 грн., а також просить стягнути 6 009,30 грн. штрафу у розмірі 10 % від суми заборгованості.
Однак, у зв'язку з частковою сплатою в процесі розгляду справи Відповідачем заборгованості в сумі 10 000,00 грн., Позивач зменшив розмір позовних вимог в частині стягнення основної суми заборгованості та просить стягнути 50 093,00 грн. основного боргу. В частині стягнення інших нарахувань без змін.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача суд прийшов до висновку, що зменшенні позовні вимоги підлягають до задоволення.
При прийнятті рішення, суд виходив з наступного:
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки № 62-06/2014 від 11.06.2014 року, позивач здійснив відповідачу поставку товару, а саме макуху соєву в кількості 37 460,00 кг. на загальну суму 264 093,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № ГП-0000122 від 12 червня 2014 року, підписану повноважними представниками та завірену печатками сторін (а.с.17).
Як вбачається із позовних вимог та матеріалів справи, свої договірні зобов'язання в частині оплати відповідач виконав частково, порушивши умови п. п. 6.1, 6.3 Договору та заборгувавши позивачу на момент подання позову 60 093,00 грн. за поставлений товар.
18.07.2014 року Постачальником на адресу Покупця надсилалась вимога - претензія № 1/07-2014 з вимогою сплатити заборгованість основного боргу в сумі 60 093,00 грн. Дана претензія залишена без відповіді та виконання.
Однак, в процесі розгляду справи Відповідачем Позивачу погашено заборгованість в сумі 10 000,00 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи банківськими виписками. Даний факт призвів до подачі Позивачем заяви про зменшення позовних вимог в частинні стягнення основної суми заборгованості до 50 093,00 грн., яка судом прийнята, а заборгованість в сумі 50 093,00 грн. обгрунтована та підлягає до стягнення.
Положенням ст.610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частинами 1-3 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків..
Згідно із ч. 1 ст. 220 Господарського кодексу України боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п. 7.2 Договору, за прострочення оплати товару або за порушення умов розстрочення чи відстрочення платежу за поставлений товар, кожен день прострочення грошового зобов'язання оплачується пенею в розмірі подвійної річної облікової ставки НБУ від суми боргу. В разі якщо прострочення триває понад тридцять календарних днів, з тридцять першого дня нараховується штраф у розмірі десяти відсотків від суми заборгованості.
За несвоєчасне виконання договірних зобов'язань, позивачем нарахована пеня в розмірі 2 905,87 грн. та штраф в розмірі 6 009,30 грн., які підлягають до стягнення.
Нормами ст. 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а саме: сплата суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми.
За несвоєчасне виконання договірних зобов'язань позивачем нараховані інфляційні втрати в розмірі 843,71 грн. та три відсотки річних в розмірі 390,19 грн., які підлягають до стягнення.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідач доказів повної оплати боргу з пред'явленням платіжних доручень станом на день розгляду справи не подав, а відтак суд вважає, що зменшенні позовні вимоги обґрунтовані та підлягають до задоволення.
Судові витрати слід віднести на відповідача в порядку ст. 49 ГПК України.
Керуючись 3,4,41,42,43,44;45,46,12,32,33,34,35,36,43,49,75,82,84,85 ГПК України, суд,-
1. Позовні вимоги задоволити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролайф корми» (81151, Львівська область, Пустомитівський район, с. Давидів, вул. Львівська, 2а, код ЄДРПОУ 36874925) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) - 50 093,00 грн. - основного боргу, 843,71 грн. - інфляційних втрат, 390,19 грн. - трьох відсотків річних, 2 905,87 грн. - пені, 6 009,30 грн. - штрафу та 1 827,00 грн. - судового збору.
3. Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів до Львівського апеляційного господарського суду.
Наказ видати у відповідності до ст. 116 ГПК України.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 02.12.2014 року.
Суддя Березяк Н.Є.