Справа № 346/3706/14-ц
26 листопада 2014 року м. Коломия
Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області у складі:
головуючого судді Обідняк В.Д.
за участі секретаря Горох Г.М.
позивачки ОСОБА_1
представник позивачки ОСОБА_2
представника відповідача Семенюк О.Л. Бежук С.М.
розгляднувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломия цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Коломиярайпостач" про стягнення заробітної плати не виплаченої при звільненні,
позивачка звернулась до суду з даним позовом, який підтримала в судовому засіданні та пояснила, що вона з 12.10.1990 року працювала в Коломийському районному підприємстві матеріально-технічного забезпечення райагропостач, яке вподальшому реорганізовано в Товариство з обмеженою відповідальністю "Коломиярайпостач".
16 січня 2012 року наказом директора ТзОВ "Коломиярайппостач" № 12-1 її звільнено з посади інженера -технолога на підставі ст. 36 ч. 1 КЗпП України.
Згідно довідок від 30.01.2012 року виданих ТзОВ "Коломиярайпостач" товариством не виплачувалась їй заробітна плата починаючи з травня 2005 року по день звільнення.
При звільненні 16.01.2012 року та видачі їй трудової книжки відповідачем не було проведено з нею розрахунок по заборгованості за заробітну плату і такий розрахунок не проведено по даний час. Неодноразові звернення до представника відповідача щодо проведення з нею повного розрахунку залишились без задоволення.
Визначити точну суму заборгованості на даний ча вона не може у зв'язку із відмовою відповідача надати інформацію про розмір нарахованої та невиплаченої заробітної плати. Однак. вважає, що вона не може бути нижчою від встановленої законом мінімальної заробітної плати, а отже становить не менше 49 385,8 грн. Крім того з часу її звільнення і по час звернення до суду заборгованість відповідача по заробітній платі становить 33 766,16 грн., а всього відповідач заборгував перед нею заробітну плату в сумі 83151,96 грн.
Вважає, що оскільки з 2005 року вона внаслідок незаконних дій відповідача була позбавлена єдиного самостійного засобу для існування і фактично перебувала на утриманні членів своєї сім'ї, що принижувало її гідність, змушувало її у всьому себе обмежувати, не зважаючи на те, що була працюючою людиною то їй заподіяна моральна шкода, яку вона оцінює у 10 000 грн., що відповідає вимогам розумності і справедливості.
Просить стягнути з ТзОВ "Коломиярайпостач" кошти в сумі 83 151,96 грн. невиплаченої заробітної плати та 10 000 грн. моральної шкоди.
Представник відповідача в судовому засіданні щодо позову заперечив та пояснив, що позивачкою пропущено строк звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України, яка передбачає, що працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня коли, він дізнався чи повинен був дізнатись про порушення свого права, а у справах про звільнення у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
З вимог позовної заяви вбачається, що заробітна плата не виплачувалась позивачці з 2005 року, що свідчить про те, що остання дізналась про порушення свого права ще у 2005 році. Крім того, вважає, що підтвердженням пропуском позивачкою строку звернення до суду є й те, що у 2012 році позивачка вже зверталась до суду з аналогічною позовною заявою, яку залишено без розгляду у зв'язку із неявкою ОСОБА_1 на судові засідання.
Крім того, з травня 2005 року позивачка фактично припинила трудові відносини з ТзОВ "Коломиярайпостач", а тому немає підстав для нарахування та виплати їй заробітної плати. Так, позивачка звернулась до Семенюка О.Л., як директора ТзОВ "Коломиярайпостач" у січні 2012 року з проханням видачі довідки про заробітну плату та звільнення у січні 2012 року, які необхідні їй для подачі документів на оформлення пенсії. Він, як керівник підприємства видав довідку про заробітну плату в якій зазначено останній робочий місяць квітень 2005 року. Так як позивачка має у власності 1,5 процента акцій Товариства то він, як директор на прохання позивачки видав наказ про звільнення її з роботи з 16 січня 2012 року за ст.36 ч.1 КЗпП України, хоча вона була звільнена з травня 2005 року попереднім директором і зтого часу жодного разу не виходила на роботу. Відповідно до наказу був зроблений запис у трудовій книжці. Дані документи позивачка подала на оформлення пенсії. Дане прохання він задовольнив та видав позивачці довідки про заробітну плату за період її роботи для обчислення пенсії з 1990 року по 2005 рік. З вимогою про розрахунок позивачка не зверталась протягом травня 2005 року по 19.12.2012 року, а саме день коли вона вперше звернулась до суду з даною вимогою, але через її неявку в судові засідання позов 18 червня 2013 року залишений без розгляду. Просить суд в позові відмовити.
Суд вважає, що позов безпідставний та не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Стаття 233 КЗпП України передбачає, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя - ст. 237-1 КЗпП України.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 12.10.1990 року працювала в Коломийському районному підприємстві матеріально-технічного забезпечення райагропостач, яке вподальшому реорганізовано в Товариство з обмеженою відповідальністю "Коломиярайпостач" /далі Товариство/.
Як, вбачається з пояснень свідка ОСОБА_5, яка працювала в період 2005 року головним бухгалтором у Товаристві то позивачка у кінці квітня 2005 року була звільнена з роботи за власним бажанням про, що був виданий наказ попереднім директором Товариства ОСОБА_6, який вона /свідок/ бачила особисто і з того часу позивачка на роботу не виходила жодного дня по грудень 2005 року тобто на той час коли свідок, ще працювала в Товаристві. У грудні 2005 року свідок звільнилась з роботи через припинення Товариством господарської діяльності і в Товаристві згідно штатного розпису залишився один працівник в особі директора ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
Суд дані показання свідка вважає достовірними та правдивими, оскільки вони відповідають інформації наданої Управлінням Пенсійного фонду України в м.Коломия та Коломийському районі про те, що ОСОБА_1 з травня 2005 року по січень 2012 року в Товаристві не працювала і їй не нараховувалась заробітна плата, а також копіями довідок про заробітну плату виданих ОСОБА_1, які позивачка подача у Пенсійний фонд для нарахування пенсії./справа 0909/6549/12.
Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно ст.1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Згідно Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 року №889 пп "д" п.1.3 ст.1 цього Закону під заробітною платою розуміються доходи нараховані /виплачені, надані/ внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця, незалежно від того, чи є такий працедавець резидентом або нереиедентом.
Отже, термін "заробітна плата" підкреслюється те, що грошова винагорода виплачується за витрачену працю, за роботу, яка виконана, а також за результативність праці.
Судом встановлено, що позивачка з травня 2005 року по січень 2012 року тобто з часу звільнення її попереднім директором в Товаристві не працювала так як з нею був припинений трудовий договір. Про те, що позивачка не працювала в Товаристві підтверджується показаннями самої позивачки, яка в попередніх судових засіданнях, які проводились у справі 0909/6549/12 стверджувала, що протягом травня 2005 року по січень 2012 року декілька разів заходила на територію Товариства, а пізніше в судовому засіданні змінила їх, пояснюючи, що виходила на роботу один- два рази в місяць на декілька годин прибирати територію по вказівці попереднього директора ОСОБА_6 При діючому директору Семенюку О.Л. з 2009 року вона на роботу не виходила і він їй будь-яких вказівок щодо виходу на роботу не давав.
Отже, суд прийшов до переконання, що позивачка не працювала з травня 2005 року по січень 2012 року в Товаристві, не виконувала жодної оплачуваної роботи по трудовому договору, а тому не може вимагати винагороди тобто заробітної плати за виконаною нею роботу, а запис у трудовій книжці про звільнення з роботи не відповідає зібраним по справі доказам.
Як, вбачається із пояснень представника відповідача в особі діючого директора Семенюка О.Л. то позивачка в Товаристві не працювала з травня 2005 року так як була звільнена попереднім директором, який цього підтвердити не може у зв"язку із смертю, а документів станом на 2005 рік про звільнення працівників і в тому числі позивачку в Товаристві не збереглися. Запис у трудовій книжці про її звільнення проведено на прохання позивачки у з"язку з досягненням нею пенсійного віку та її запевненням, що до Товариства вона не має жодних претензій.
Посилання позивачки на те, що з нею розірвано трудовий договір 16 січня 2012 року і це є підставою для виплати заборгованої заробітної плати в період з травня 2005 року по день звільнення суд до уваги не бере, оскільки тільки сам запис у трудовій книжці не може служити підставою для нарахування заробітної плати, а законодавством не передбачено виплату заробітної плати за відсутність на робочому місці, відсутність штатної одиниці у штатному розписі і інші підстави, які дають особі право на отримання заробітної плати.
Встановлене судом підтверджено оглянутою у судовому засіданні цивільною справою 0909/6549/12 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Коломиярайпостач", штатним розписом станом на 2010-2012 роки з якого видно, що у Товаристві одна штатна одиниця в особі директора, копією наказу та іншими перевіреними в суді доказами.
На підставі ст.ст. 47, 232 КЗпП України та керуючись ст.ст. 213-215 ЦПК України суд,-
в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Коломиярайпостач" про стягнення заробітної плати не виплаченої при звільненні - відмовити за безпідставністю.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області, протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Обідняк В. Д.