"24" червня 2009 р.
Справа № 16/39-09-1303
Господарський суд Одеської області
У складі судді -Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань -Скоробурх Т.В.
За участю представників сторін:
Від позивача: Шевченко Ю.І. за довіреністю № 5 від 16.03.2009р., Гафар І.О. за довіреністю № 1 від 16.03.09р.
Від відповідача: Десятова Н.А. за довіреністю № 12 від 15.01.2009р
Розглянувши у відкритому судовому засіданні (з оголошенням перерви згідно ст.77 ГПК України) справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Одеський завод керамічних виробів” до регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області про визнання права власності, -
Товариство з обмеженою відповідальністю „Одеський завод керамічних виробів” (далі по тексту ТОВ „Одеський завод керамічних виробів”) звернулось до господарського суду Одеської області з позовними вимогами до регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області про визнання права власності на нерухоме майно, а саме: котельню під літ. „М”, загальною площею 442,2 кв.м., яка розташована на земельній ділянці по вул. Багрицького, 12 А, та будівлю спорткомплексу під літ. „Б”, загальною площею 806 кв.м., яка розташована на земельній ділянці по вул. Багрицького, 12 А, згідно з технічним паспортом від 20.02.2007р. Свої вимоги позивач обґрунтовує правомірністю набуття ним права власності на дані об'єкти нерухомості, як правонаступником Організації орендарів Орендного підприємства „Одеський завод керамічних виробів”, яким зазначені об'єкти були отримані у складі цілісного майнового комплексу на підставі договору купівлі-продажу державного майна, укладеного 26.11.1993р.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області у своїх поясненнях, наданих у відзиві на позов, позовні вимоги визнає частково та просить суд відмовити позивачу у задоволені позову в частині визнання права власності на нерухоме майно -будівлю спорткомплексу під літерою „Б”, загальною площею 806 кв.м., яка розташована на земельній ділянці по вул. Багрицького, 12 А, не заперечуючи при цьому проти визнання права власності позивача на котельню під літерою „М”, загальною площею 442,2 кв.м., яка розташована на земельній ділянці по вул. Багрицького, 12 А, за умови незмінності профілю використання спірної котельної та підписання позивачем договору зберігання. В обґрунтування своєї позиції по справі відповідач наголошує на не включенні спорткомплексу як об'єкта соціально-побутового призначення до переліку об'єктів, які увійшли до статутного фонду товариства в процесі приватизації, що, за його думкою, є підставою для визнання за спірним майном статусу державного.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, суд встановив наступне.
Наказом Фонду державного майна України за №55-р від 04.11.1993р. “Про затвердження плану приватизації орендного підприємства „Одеський завод керамічних виробів” було затверджено план приватизації зазначеного об'єкту.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно плану приватизації орендного підприємства „Одеський завод керамічних виробів” вартість об'єкта приватизації станом на 01.08.1993р. була визначена у сумі 713651 тисяч карбованців, із зазначенням вартості основних фондів у сумі 557047 тис. крб. При цьому, до складу майнового комплексу увійшов у тому числі паросиловий цех. Крім того, до переліку об'єктів соціально-побутового призначення, які підлягали безоплатній передачі організації орендарів, увійшов спорткомплекс.
На підставі наказу начальника регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області №368 від 24.11.1993р. “Про укладення договору купівлі-продажу з організацією орендарів, створеною трудовим колективом орендного підприємства „Одеський завод керамічних виробів” між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (Продавець) та організацією орендарів орендного підприємства „Одеський завод керамічних виробів” (Покупець) 26.11.1993р. було укладено договір купівлі-продажу державного майна, згідно якого, на умовах договору відповідач продав, а організація придбала державне майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства „Одеський завод керамічних виробів”, яке розташоване за юридичною адресою: м. Одеса, вул.. Багрицького, 12а на земельній ділянці площею 34300 кв. м.
Відповідно до умов вказаного договору та акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу, затвердженого начальником регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області 12.10.1993 року, вартість відчужуваного майна була визначена у розмірі 525494000 карбованців.
За умовами п. 1.2 договору сторонами визнавалося, що право власності на відчужуване майно перейшло до Покупця на підставі наказу начальника регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області №368 від 24.11.1993р. “Про укладення договору купівлі-продажу з організацією орендарів, створеною трудовим колективом орендного підприємства „Одеський завод керамічних виробів” з дня його видання.
Відповідно до п. 2.1 цього договору сторонами було передбачено обов'язок Покупця внести 525494000 крб. за придбаний об'єкт протягом 3 календарних днів з моменту переходу до нього права власності. При цьому, плата за об'єкт приватизації вноситься на підставі договору купівлі-продажу та приватизаційних платіжних доручень відповідного зразку. Положеннями п. 2.2 договору було визначено порядок здійснення розрахунків за об'єкт приватизації.
На виконання наведених умов договору організацією орендарів вартість об'єкту була сплачена за рахунок власних коштів у сумі - 251444000 карбованців та приватизаційних сертифікатів на суму 27405000 карбованців, про що свідчать наявні у матеріалах справи приватизаційні платіжні доручення за №№ 27-31 /а.с. 66-71/.
Як вбачається з акту передачі проданого майна від 04.04.1994 року, відповідачем було передано Покупцю цілісний майновий комплекс з усіма будівлями та спорудами, розташованими на земельній ділянці по вул.. Багрицького, 12 А, площею 3,43 га. Одночасно, організації орендарів видано свідоцтво № 43 про право власності на цілісний майновий комплекс.
В подальшому, членами організації орендарів орендного підприємства „Одеський завод керамічних виробів” на базі викупленого державного майна та власного майна організації було створено ТОВ „Одеський завод керамічних виробів”. Як вбачається з статуту ТОВ „Одеський завод керамічних виробів”, в редакції 2004р., Товариство є правонаступником суб'єкта підприємницької діяльності - орендного підприємства „Одеській завод керамічних виробів”.
Відповідно до положень статті 34 Закону України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 року N 887-XII, в редакції яка була чинною на момент створення ТОВ “Одеський завод керамічних виробів” ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства провадяться за рішенням власника, а у випадках, передбачених цим Законом, за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражного суду. При перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства.
Приведена законодавча норма знайшла своє підтвердження і в положеннях законодавства, які є чинними на момент розгляду по суті даної справи.
Згідно ст. 108 Цивільного кодексу України, перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.
Виходячи з наведених приписів закону, суд доходить висновку про те, що ТОВ „Одеській завод керамічних виробів” дійсно є правонаступником організації орендарів орендного підприємства „Одеський завод керамічних виробів” та в порядку правонаступництва до позивача перейшли всі майнові права орендного підприємства, у тому числі право власності на цілісний майновий комплекс, який розташований за адресою: м. Одеса, вул.. Багрицького, 12а на земельній ділянці площею 34300 кв. м.
З метою переоформлення правовстановлюючих документів на нерухоме майно, яке увійшло до вказаного цілісного майнового комплексу, позивач звернувся до регіонального відділення з проханням надати затверджений відповідачем перелік нерухомого майна цілісного майнового комплексу, переданого у власність організації орендарів орендного підприємства „Одеський завод керамічних виробів” згідно із договором купівлі-продажу від 26.11.1993 року.
Як вбачається з переліку майна, наданого відповідачем / додаток до листа № 1/70 від 11.01.2008 року, а.с. 36/ до нерухомого майна цілісного майнового комплексу за адресою: м. Одеса, вул. Багрицького, 12 А, не було включено будівлю паросилового цеху та будівлю спорткомплексу.
Слід зазначити, що як вбачається з пояснень представника позивача та технічної документації на майновий комплекс, виготовленої КП „ОМБТІ та РОН”, паросиловий цех є котельнею, позначеною у технічному паспорті під літ. „М”. Зазначений факт не заперечується власне і відповідачем.
Листом за № 7 від 22.01.2008р. позивач звернувся до відповідача з проханням надати роз'яснення відносно невключення паросилового цеху (котельня) до переліку нерухомого майна, яке належить до зазначеного цілісного майнового комплексу. В свою чергу, листом за вих. № 1/679 від 20.02.2008 року відповідач повідомив, що паросиловий цех (котельню) буде включено до переліку об'єктів лише після підписання позивачем проекту договору зберігання державного майна: житлових будинків та відповідного акта прийому-передачі.
Крім того, листом за № 8 від 22.01.2008р. ТОВ „Одеський завод керамічних виробів” звернулося з проханням надати роз'яснення щодо невключення будівлі спорткомплексу до переліку нерухомого майна, яке належить до зазначеного цілісного майнового комплексу. Однак, як вбачається з листа за вих. № 1/689 від 21.02.2008 року, відповідачем було відмовлено у включенні цього об'єкту до переліку з посиланням на те, що безоплатна передача об'єктів соціально-побутового призначення не обумовлює собою передачу права власності.
Посилаючись на наведені дії відповідача, якими фактично оспорюється право власності ТОВ „Одеський завод керамічних виробів” на котельню під літ. „М”, загальною площею 442,2 кв.м. та будівлю спорткомплексу під літ. „Б”, загальною площею 806 кв.м., які розташовані по вул. Багрицького, 12 А, останнє звернулося до господарського суду Одеської області з даними позовними вимогами.
В свою чергу, регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області відповідно до відзиву на позов, заперечує проти вимог позивача щодо визнання за ним права власності на нерухоме майно -будівлю спорткомплексу під літерою „Б”, загальною площею 806 кв.м., яка розташована по вул. Багрицького, 12 А, при цьому, відповідач не заперечуює проти визнання права власності позивача на котельню під літерою „М”, загальною площею 442,2 кв.м. по вул. Багрицького, 12 А, за умови незмінності профілю використання спірної котельної та підписання позивачем договору зберігання.
Враховуючи наведену позицію відповідача з приводу заявленого позову, суд вважає за доцільне надати, передусім, правову оцінку позовним вимогам в частині визнання права власності на будівлю спорткомплесу та запереченням відповідача з приводу даних позовних вимог.
Так, в обґрунтування своєї позиції відповідач наголошує на тому, що будівля спорткомплексу була передана організації орендарів лише у користування, як об'єкт соціально-побутового призначення, та до теперішнього часу зберігає стутус державного майна. Крім того, відповідач зауважує, що безоплатна передача спірного об'єкту соціально-побутового призначення не є способом його приватизації. При цьому, відповідач посилається на приписи ч. 2 ст. 24 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” від 4 березня 1992 року N 2163-XII, в редакцій чинній на час здійснення приватизації, якими, на його думку, передбачалася передача об'єктів соціально-побутового призначення лише у користування підприємствам, а також на приписи ч. 2 ст. 12 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” від 6 березня 1992 року N 2171-XII, відповідно до яких безоплатна передача у власність будівель (споруд, приміщень) не допускається. Крім того, відповідач на підтвердження своїх доводів наголошує на тому, що відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” в редакції Закону України N 1724-III від 18.05.2000р. у разі неможливості утримання за рахунок коштів місцевого бюджету об'єктів соціально-побутового призначення, створених за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) підприємства, що приватизується, а також за наявності згоди відкритого акціонерного товариства, створеного у процесі приватизації та корпоратизації на базі вказаного підприємства, зазначені об'єкти можуть передаватися у порядку, що встановлюється Фондом державного майна України у безстрокове безоплатне користування такому товариству за умови їх цільового використання та належного утримання і без права продажу. Подальша приватизація таких об'єктів здійснюється відповідно до закону.
Зважаючи на наведені доводи відповідача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
По-перше, при вирішенні даної справи повинні застосовуватися положення законодавства, чинні на час проведення приватизації Одеського заводу керамічних виробів. Наведені міркування суду підтверджуються і позицією Вищого господарського суду України, викладеною у п. 1.4 листа від 25.04.2001 р. N 01-8/500 “Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів законодавства про приватизацію державного майна”, згідно з якою до відносин приватизації застосовується законодавство, чинне на момент виникнення цих відносин.
Таким чином, посилання відповідача на положення ч. 2 ст. 24 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” в редакції Закону України N 1724-III від 18.05.2000р. є безпідставиними, оскільки на час проведення приватизації вищезазначеного об'єкту змін, внесених Законом України N 1724-III від 18.05.2000р., не інсувало, та дана стаття діяла в зовсім іншій редакції. При цьому, слід зауважити, що, з юридичної точки зору, є некоректним тлумачення та застосування приписів попередньої редакції законодавчої норми, виходячи з наступних змін, внесених до нєї, оскільки змінена редакція норми можє встановлювати інший порядок регулювання одних і тих самих правовідносин або регулювати зовсім іншні правовідносини в певній сфері.
По-друге, як вбачається з преамбули та ч. 1 ст. 2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” від 6 березня 1992 року N 2171-XII в редакції, яка була чинна на час здійснення приватизації заводу, цим законом встановлювався правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу. При цьому, було визначено, що об'єктами малої приватизації є цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, в тому числі об'єкти незавершеного будівництва, балансова вартість основних фондів яких не повинна перевищувати 20 мільйонів карбованців за станом на 1 травня 1992 року (після їх індексації).
Однак, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу, затвердженого начальником регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області 12.10.1993 року, вартість відчужуваного майна на час приватизації складала 525494000 карбованців, що значно перевищувало допустимий розмір балансової вартості основних фондів визначений у ч.1 ст. 2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” від 6 березня 1992 року N 2171-XII в редакції, яка була чинна на час здійснення приватизації заводу.
Таким чином, суд доходить висновку, що приписи ч. 2 ст. 12 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” від 6 березня 1992 року N 2171-XII, на які посилається відповідач, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягають, оскільки положення даного Закону не розповсюджуються на механізм приватизації Одеського заводу керамічних виробів.
По-третє, помилковими є доводи відповідача про те, що Покупець не набув права власності на спірний об'єкт спорткомплексу, з посиланням на те, що вартість цілісного майнового комплексу, що приватизувався, була зменшена на вартість майна соціально-побутового призначення, у тому числі і вартість спорткомплексу, та передача майна соціально-побутового призначення не передбачає перехід права власності на нього. З цього приводу суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 ст. 24 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” від 4 березня 1992 року N 2163-XII, в редакцій чинній на час здійснення приватизації, товариству покупців, створеному працівниками підприємства згідно з статтею 8 цього Закону, яке стало власником свого підприємства в результаті викупу підприємства, купівлі його на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна. Ці пільги поширюються на викуп державного майна орендними підприємствами.
Лише Законом України від 19.02.1997 р. N 89/97-ВР „Про внесення змін до Закону України „Про приватизацію майна державних підприємств” була прийнята нова редакція названого Закону та змінене правове положення об'єктів соціально-культурного призначення підприємств, що приватизуються, шляхом визначення можливості їх безоплатної передачі господарському товариству за умови їх цільового використання та без права продажу.
Однак, в даному випадку приватизація відбулася до 1997 року. На законодавчому рівні до набрання чинності Законом України від 19.02.1997 р. N 89/97-ВР „Про внесення змін до Закону України „Про приватизацію майна державних підприємств” при приватизації майна надавалась пільга для організації орендарів, яке стало власником свого підприємства, і тому такі об'єкти переходили у власність такої організації.
Наведені висновки суду підтверджуються і матеріалами судової практики, зокрема, постановою Вищого господарського суду від 26.01.2006р. по справі N 44/185-05 господарського суду Харківської області за позовом Закритого акціонерного товариства "Харківське дослідно-конструкторське бюро автоматики "Хімавтоматика" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області про визнання права власності.
За переконанням суду, відсутність у наведеній по тексту рішення вище законодавчої нормі Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” від 4 березня 1992 року N 2163-XII -статті 24 - в редакцій чинній на час здійснення приватизації, чіткого визначення про безоплатну передачу при приватизації об'єктів соціально-побутового призначення у власність, не дозволяє тлумачити наведену норму з точки зору внесених в подальшому змін, якими передача у власність була заборонена. В протилежному випадку втрачає сенс надання пільг підприємствам при приватизації, які були передбачені наведеним Законом. Слід зазначити, що в редакції Закону України 1997 року даною статтею пільги вже передбачені не були.
На думку суду, в тому і полягав зміст наданої Законом пільги для підприємств, які були приватизовані до 1997 року, що об'єкти соціально-побутового призначення передавалися у власність безоплатно. Крім того, правова позиція суду з цього питання підтверджується і самими документами, які були складені в процесі приватизації Одеського заводу керамічних виробів. Так, згідно з планом приватизації, затвердженим начальником регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області 24.11.1993р., будівля спорткомплексу увійшла поряд з іншими об'єктами до переліку об'єктів, які передаються безоплатно, при цьому, право власності на інші об'єкти відповідачем не оспорюється. Крім того, спірний спорткомплекс не увійшов до переліку об'єктів, для яких встановлений особливий режим приватизації. Більш того, згідно акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу, затвердженого начальником регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області 12.10.1993р. спорткомплекс до об'єктів, які не підлягають приватизації не увійшов, що в тому числі, свідчить про неправомірність доводів відповідача з приводу передачі спірного об'єкту лише у користування, так як передача лише у користування і свідчить про відсутність у суб'єкта права на приватизацію. Не було ніяких умов з цього приводу обумовлено сторонами і при підписанні договору купівлі-продажу від 26.11.1993р. і при укладанні акту передачі проданого майна від 04.04.1994р.
Не підлягають, у тому числі, в даному випадку, і застосуванню листи Фонду державного майна України № 30/678 від 18.08.1998р., № 25/789 від 27.10.1998р., № 25/329 від 19.04.1999р., № 10-25-2822 від 06.03.2003р., надані відповідачем на підтвердження своїх доводів, з огляду на наступне. Зазначені документи не є нормативно-правовими актами та не мають обов'язкової сили та, окрім іншого, видані після внесення Законом України від 19.02.1997 р. N 89/97-ВР „Про внесення змін до Закону України „Про приватизацію майна державних підприємств” змін до статті 24.
Що стосується вимог позивача в частині визнання за ним права власності на будівлю котельної, яка відображена в приватизаційних документах як паросиловий цех, суд зазначає наступне.
По-перше: відповідачем факт віднесення цього об'єкту до переліку майна, яке було придбано на праві власності у процесі приватизації правопопередником позивача не заперечується. По-друге: даний об'єкт відображений у всіх приватизаційних документах позивача, як майно, яке підлягає приватизації. Наведене дозволяє суду зробити висновок про неправомірність не включення відповідачем цього об'єкту до переліку майна, яке було приватизовано у 1993 році правопопередником позивача. При цьому, судом критично оцінюються твердження відповідача про необхідність укладення з ним договору зберігання житлових будинків, так як дане питання взагалі не стосується ані предмету спору по даній справі ані правовідносинам сторін, які склалися в процесі приватизації спірних об'єктів.
Відповідно до ст. 21 Закону України „Про власність” 7 лютого 1991 року N 697-XII, чинного на час приватизації, підставами виникнення колективної власності є, зокрема, викуп колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатна передача майна державного підприємства у власність трудового колективу. Правові, економічні та організаційні основи приватизації підприємств загальнодержавної власності визначені Законом України „Про приватизацію майна державних підприємств”.
Як вбачається із приписів ст. 15 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” від 4 березня 1992 року N 2163-XII, в редакцій чинній на час здійснення приватизації, одним із способів приватизації є викуп майна державного підприємства, зданого в оренду. При цьому, згідно зі ст. 27 цього Закону при приватизації майна державного підприємства як цілісного майнового комплексу шляхом його викупу між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу.
Як було зазначено по тексту рішення вище між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (Продавець) та організацією орендарів орендного підприємства „Одеський завод керамічних виробів” (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу державного майна, згідно якого, на умовах договору відповідач продав, а організація придбала державне майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства „Одеський завод керамічних виробів”, яке розташоване за юридичною адресою: м. Одеса, вул.. Багрицького, 12а на земельній ділянці площею 34300 кв. м.
У відповідності до пункту 2.4 Положення про застосування способів приватизації майна державних підприємств, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 04.02.1993 р. N 56, чинного на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що до покупця, який придбав шляхом викупу цілісний майновий комплекс, переходить право володіння, користування і розпорядження цим об'єктом з дати видання органом приватизації наказу про приватизацію об'єкта.
За умовами п. 1.2 договору сторонами визнавалося, що право власності на відчужуване майно перейшло до Покупця на підставі наказу начальника регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області №368 від 24.11.1993р. “Про укладення договору купівлі-продажу з організацією орендарів, створеною трудовим колективом орендного підприємства „Одеський завод керамічних виробів” з дня його видання.
Таким чином, у відповідності з діючим на час приватизації законодавством, в результаті приватизації організацією орендарів, створеною трудовим колективом орендного підприємства „Одеський завод керамічних виробів”, правонаступником якої є позивач, було набуто право власності на спірне майно - приміщення спорткомплексу та паросилового цеху (котельні).
За переконанням суду, враховуючи вищенаведені висновки про те, що відповідно до вимог діючого в період проведення приватизації законодавства будівлю спорткомплексу було безоплатно передано у власність орендному підприємству, в якості пільги, включення спірних об'єктів до плану приватизації, затвердженого наказом Фонду державного майна України за №55-р від 04.11.1993р. “Про затвердження плану приватизації орендного підприємства „Одеський завод керамічних виробів” та знаходження спірних об'єктів на балансі ТОВ „Одеський завод керамічних виробів” до нинішнього часу, утримання весь період часу даних об'єктів позивачем та його попередником, надають суду всі правові підстави для задоволення вимог позивача про визнання за ним права власності на спірні об'єкти.
Відповідно до положень ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно до положень ст.392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Таким чином, на думку суду, ТОВ „Одеський завод керамічних виробів” у встановленому законом порядку було набуто право власності на котельню під літ. „М”, загальною площею 442,2 кв.м., та будівлю спорткомплексу під літ. „Б”, загальною площею 806 кв.м., які розташовані на земельній ділянці по вул. Багрицького, 12 А.
Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ТОВ „Одеський завод керамічних виробів” та, враховуючи ті обставини, що визнання за юридичною особою права власності на придбане на підставах правонаступництва майно в судовому порядку не суперечить вимогам чинного ГПК України, наявності підстав для їх задоволення відповідно до ст.ст. 328, 392 ЦК України в редакції Закону України від 16.01.2003р. №435-ІV (з послідуючими змінами та доповненнями).
Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає законним та правомірним задовольнити позов ТОВ „Одеський завод керамічних виробів” у повному обсязі шляхом визнання за ним права власності на будівлю котельної, позначену в технічному паспорті під літ. „М”, загальною площею 442,2 кв.м., та будівлю спорткомплексу, позначену в технічному паспорті під літ. „Б”, загальною площею 806 кв.м., які розташовані на земельній ділянці по вул. Багрицького, 12 А.
Судові витрати по держмиту, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу розподіляться згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 108, 328, 392 ЦК України, ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати право власності товариства з обмеженою відповідальністю „Одеський завод керамічних виробів” (65017, м. Одеса, вул.. Багрицького, 12А, код ЄДРПОУ 03004808) на будівлю котельної, позначену в технічному паспорті під літ.„М”, загальною площею 442,2 кв.м., яка розташована в м. Одесі по вул. Багрицького, 12 А.
3. Визнати право власності товариства з обмеженою відповідальністю „Одеський завод керамічних виробів” (65017, м. Одеса, вул.. Багрицького, 12А, код ЄДРПОУ 03004808) на будівлю спорткомплексу, позначену в технічному паспорті під літ. „Б”, загальною площею 806 кв.м., яка розташована в м. Одесі по вул. Багрицького, 12 А.
4. Стягнути з регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області (65125, Одеса, вул.. Велика Арнаутська, 15, код ЄДРПОУ 20984091) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Одеський завод керамічних виробів” (65017, м. Одеса, вул.. Багрицького, 12А, код ЄДРПОУ 03004808) 1877 грн.00 коп. / одна тисяча вісімсот сімдесят сім грн.00 коп./ - держмита; 118 грн. /сто вісімнадцять грн.00 коп./ - витрати на ІТЗ судового процесу.
Наказ видати.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.
Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення підписане 08.07.2009р.
Суддя Желєзна С.П.