Справа № 459/872/14 Головуючий у 1 інстанції: Мелешко С.І.
Провадження № 22-ц/783/6694/14 Доповідач в 2-й інстанції: Шашкіна С. А.
Категорія:32
20 листопада 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого судді: Шашкіної С.А.
Суддів: Богонюка М.Я.,Ванівського О.М.
При секретарі: Цар М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Червонограді на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 19 вересня 2014 року,-
Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 19 вересня 2014 року позов ОСОБА_2 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Червонограді Львівської області про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків задоволено частково.
Стягнуто з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Червонограді Львівської області на користь ОСОБА_2 9 000 гривень моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків.
В решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду оскаржило Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Червонограді Львівської області. В апеляційній скарзі посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, при неповно з'ясованих обставинах справи. Вказує, що рішення суду було постановлено без врахування вимог положень, що діяли на дату встановлення вперше відсотків втрати професійної працездатності позивачу та без жодних підтверджуючих доказів факту моральних страждань останнього у зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві у відповідності до вимог законодавства. Крім того, позивачем не наведено жодних доказів моральних страждань у зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві у відповідності до вимог законодавства. Також ним не доведено, які саме додаткові зусилля ним прикладаються для організації свого життя та які умови його порушені в результаті професійного захворювання. Зазначає, що встановлене трудове каліцтво не впливає на неможливість позивача займатись іншими справами, а сама довідка МСЕК про відсоток стійкої втрати працездатності є підставою для розрахунку і відшкодування потерпілому матеріальної шкоди - частини втраченого заробітку і аж ніяк не свідчить про глибину і довготривалість страждань, порушення життєвих зв'язків, тощо. Просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким у позові відмовити повністю.
Заслухавши суддю - доповідача, вислухавши пояснення представника відповідача на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах, передбачених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до відхилення виходячи з таких підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, зазначений законами України.
На підставі ст.ст. 11, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням осіб, в межах заявлених ними вимог на підставі доказів, кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).
Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 працював на підприємствах вугільної промисловості, що стверджується копією трудової книжки виданою на його ім'я, а саме: з 30.08.1977 року по 10.11.1977 року - підземний крипільник (шахта № 6 «ВМ»); з 09.06.1980 року по 05.07.1982 року - підземний крипільник (шахта № 10 «ВМ»); 06.07.1982 року по 14.07.1983 року - підземний гірничий майстер (шахта № 10 «ВМ»); з 15.07.1983 року по 03.11.1989 року - гірничий майстер, підземний прохідник (шахта № 10 «ВМ»); 29.10.1991 року- 15.03.1992 року - підземний прохідник (шахта № 10 «ВМ»); 04.08.1992 року - 01.03.1995 року - підземний прохідник (шахта № 10 «ВМ»); 06.04.1995 року по 22.12.1995 року - підземний прохідник (Мале промислове виробниче підприємство «Карпати» Закарпатська область Іршавський район); 15.01.1996 року - 16.12.1996 року - підземний прохідник (Мале промислове виробниче підприємство «Карпати» Закарпатська область Іршавський район); 15.01.1997 року по 01.10.1997 року - підземний прохідник (Мале промислове виробниче підприємство «Карпати» Закарпатська область Іршавський район); 17.11.1997 року по 02.03.1998 року - підземний прохідник (шахта № 10 «ВМ»); 06.03.1998 року по 24.06.2004 року - підземний гірничий майстер (шахта № 9 «ВМ»).
24.06.2004 року ОСОБА_2 був звільнений з роботи на підставі п.2 ст.40 КЗпП України, зокрема, за станом здоров'я.
За час виконання своїх посадових обов'язків позивач, внаслідок погіршення стану здоров'я, неодноразово звертався за отриманням медичної допомоги до медичних закладів.
Актом розслідування професійного захворювання від 07.09.2004 року встановлено,що професійне захворювання у ОСОБА_2 виникло внаслідок запиленості повітря робочої зони, несприятливих факторів мікроклімату, невиконання норм і правил охорони праці , гігієнічних регламентів та нормативів.
Як вбачається із повідомлення районної спеціалізованої профпатологічної МСЕК № 8 від 19.02.2014 року ОСОБА_2,1957 року народження був оглянутий Обласною МСЕК №3 22.09.2004 року, де йому встановлено 45 % втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням та встановлено ІІІ групу інвалідності.
У зв'язку із погіршенням стану здоров'я ОСОБА_2 неодноразово звертався за медичною допомогою з діагнозами - силікоз І ступеня; інтерстиціальна форма; хронічний бронхіт; емфізема легень ДН -ІІ.
Відповідно до ст.ст. 1, 3, 21, 43, 46 Конституції України, Україна, як соціальна держава, зміст і спрямованість якої визначають права і свободи людини та їх гарантії, проголосили право громадян на належні, безпечні і здорові умови праці, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника тощо. Право на соціальний захист гарантується, зокрема, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Окремим видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, згідно з абзацом п'ятим частини першої ст. 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, є страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України «Про охорону праці», державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Згідно з ч. 1 ст. 9 цього Закону відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Укладаючи з роботодавцем угоду про обов'язкове страхування від нещасного випадку, страховик (Фонд соціального страхування від нещасних випадків) тим самим бере на себе зобов'язання надати застрахованим особам передбачені Законом соціальні послуги та виплати.
На час виникнення спірних правовідносин діяли як ч.3 ст. 34 Закону України від 23.09.1999р. №1105-ХІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», так і ст.9 Закону України «Про охорону праці» (в ред. Закону від 21.11.2002р. №229-ІV), згідно з якою відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров»я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до наведеного вище Закону України.
Це підтверджується також роз'ясненням Конституційного Суду України, наданим у рішенні від 27.01.2004 року №1-рп/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення ч.3 ст. 34 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності». Представник відповідача в суді апеляційної інстанції не заперечила, що саме Фонд зобов'язаний відшкодувати позивачу, завдану йому у зв'язку з втратою частини професійної працездатності, шкоду.
Згідно з п.п. «є» п.1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»(в редакції чинній на час спірних правовідносин) передбачено надання позивачу соціальних послуг і виплат, у тому числі відшкодування моральної шкоди при наявності факту її заподіяння потерпілому.
Надаючи соціальні послуги застрахованим та здійснюючи страхові виплати грошових сум, Фонд соціального страхування від нещасних випадків здійснює забезпечення соціального захисту громадян у разі тимчасової, стійкої або повної втрати працездатності.
Встановлення Законом обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодовувати моральну шкоду є засобом реалізації потерпілим гарантованого державою усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку та професійного захворювання.
Згідно із ч.4 ст. 14 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», до професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Відмова потерпілому у праві на отримання грошової компенсації за моральну шкоду від Фонду соціального страхування від нещасних випадків залежно від ступеня втрати професійної працездатності має обмежувальний характер.
Зважаючи на наведене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно поклав обов'язок відшкодувати моральну шкоду на відповідача - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Червонограді Львівської області, яка спричинена внаслідок професійного захворювання.
З роз'яснень Пленуму Верховного Суду України у своїй постанові № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (із змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року № 5) вбачається, що моральна шкода може складатися, зокрема, у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного способу життя, при настанні інших негативних наслідків.
З роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року №5) вбачається, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визнає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Отже, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається саме судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Вирішуючи спір, судом дано належну оцінку доказам про ступінь спричинених позивачу моральних страждань, які після встановлення МСЕК факту стійкої втрати працездатності мають тривалий характер. Суд виважено підійшов до визначення розміру відшкодування, навів у рішенні достатньо мотивів, в тому числі врахував роз'яснення Пленуму Верховного Суду України дані в постанові №4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та прийшов до вірного висновку, що з врахуванням глибини моральних страждань отриманих позивачем внаслідок трудового каліцтва, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості з відповідача в користь позивача слід частково задовольнити заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення 45 000 гривень та визначив моральну шкоду у розмірі 9 000 гривень.
Мотиви апеляційної скарги в частині неправильного визначення судом розміру відшкодування шкоди є безпідставними і не підтверджені жодними належними та допустимими доказами у справі.
Рішення відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для її задоволення немає.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Червонограді відхилити.
Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 19 вересня 2014 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий :
Судді: