Справа № 445/1922/14 Головуючий у 1 інстанції: Постигач Б.А.
Провадження № 22-ц/783/6864/14 Доповідач в 2-й інстанції: Бермес І. В.
Категорія:59
21 листопада 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого: Бермеса І.В.
суддів: Мусіної Т.Г., Савуляка Р.В.
за участі секретаря: Брикайло М.В.
без участі сторін
розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою відділу державної виконавчої служби Золочівського районного управління юстиції Львівської області на ухвалу Золочівського районного суду Львівської області від 08 вересня 2014 року у справі за поданням відділу ДВС Золочівського РУЮ Львівської області про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України, -
встановила:
Ухвалою Золочівського районного суду Львівської області від 08 вересня 2014 року в задоволенні подання відділу ДВС Золочівського РУЮ Львівської області про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України - відмовлено.
Ухвалу суду оскаржив відділ державної виконавчої служби Золочівського районного управління юстиції Львівської області.
В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є необґрунтованим та незаконним, таким, що неповно відображає обставини справи. Вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального права. Не враховано, що підставою для тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України є ухилення боржника від виконання рішення. Просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою обмежити у праві виїзду за межі України громадянина України ОСОБА_2
В засідання апеляційного суду сторони не з'явились і крім того від апелянта поступило клопотання про розгляд справи у відсутності його представника, а тому судова колегія за необхідне у відповідності з вимогами ст.305 ЦПК України проводити розгляд справи у їх відсутності та у відповідності до вимог ст.197 ЦПК України розглядає справу без фіксування судового засідання технічними засобами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 312 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив ухвалу з додержанням норм права.
Статтями 10, 60 ЦПК України, встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
З матеріалів справи встановлено, що відповідно до виконавчого листа №445/1100/13-ц Золочівського районного суду Львівської області, виданого 18.07.2013 року, вирішено стягувати з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 та дочки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 в розмірі по 400 грн. щомісячно, починаючи з 16.06.2013 року.
Постановою державного виконавця від 06.08.2013 р. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №445/1100/13-ц від 18.07.2013 року та надано боржнику строк на добровільне виконання постанови: сплачувати аліменти до 29 числа кожного місяця, квитанції про сплату пред'являти до державного виконавця.
Звертаючись до суду із поданням про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України державний виконавець зазначив, що такого слід обмежити у праві виїзду за кордон, оскільки він має намір ухилитися від виконання покладених на нього зобов'язань, шляхом виїзду за кордон, однак не надав доказів такого.
Відмовляючи в задоволенні подання, суд вказав, що не представлено доказів про те, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх зобов'язань.
Судова колегія погоджується з такими висновками суду з врахуванням наступного.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно свою власну. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Також ст.12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Згідно ст.313 ЦК України фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Відповідно до п.18 ч.2 ст.11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням.
Відповідно до ст. 377-1 ЦПК України, питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.
Відповідно до положень п. 18 ч.3 ст.11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець має право звертатись до суду за встановленням тимчасового обмеження боржника - фізичної особи у виїзді за межі України у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням.
Обов'язок доведення ухилення боржника від виконання рішення лежить на державному виконавцеві, який звернувся з поданням до суду.
З матеріалів справи вбачається, що до подання не долучено доказів, які б свідчили про ухилення боржника від виконання рішення суду.
Встановлено, що в матеріалах справи відсутні дані про те, що ОСОБА_2 повідомлявся про те, що постановою державного виконавця від 06.08.2013 р. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №445/1100/13-ц від 18.07.2013 року.
Наявність у нього заборгованості по аліментах, в сумі 2400 гривень, яка ним оспорюється, не свідчить про його ухилення від виконання зобов"язань покладених на нього судовим рішенням, а відтак, не може бути підставою для обмеження його у праві виїзду за межі України.
Інших доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання зобов"язань покладених на нього судовим рішенням як - от: безпідставне нез"явлення на виклик до державного виконавця, вчинення дій які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення, виїзд за межі України, що призвело до виникнення заборгованості і.т.і. державним виконавцем не представлено, а судом не здобуто.
Не представлені такі докази і в засідання судової колегії.
За таких обставин, з урахуванням положень ст.ст. 10, 11, 57-60 ЦПК України, вимог щодо законності і обґрунтованості судового рішення, суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні подання державного виконавця про обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України, правильно застосував норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують. Підстав для задоволення скарги та скасування ухвали суду колегія суддів не вбачає.
Керуючись п.1 ч.2 ст.307, п.1 ч.1 ст.312, п.4.ч.1 ст.314, ст.ст. 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила :
Апеляційну скаргу відділу державної виконавчої служби Золочівського районного управління юстиції Львівської області - відхилити.
Ухвалу Золочівського районного суду Львівської області від 08 вересня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвали законної сили.
Головуючий: Бермес І.В.
Судді: Мусіна Т.Г.
Савуляк Р.В.