Справа № 445/1398/14 Головуючий у 1 інстанції: Постигач Б.А.
Провадження № 22-ц/783/6583/14 Доповідач в 2-й інстанції: Павлишин О. Ф.
Категорія: 48
04 листопада 2014 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :
головуючого - Павлишина О.Ф.,
суддів - Мікуш Ю.Р., Ніткевича А.В.,
з участю секретаря Гацій І.І.,
з участю представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, ОСОБА_4, її представника ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 1 вересня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визначення місця проживання дитини,-
Оскаржуваним рішенням суду відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визначення місця проживання дитини.
Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 В апеляційній скарзі стверджує про порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що згідно з поясненнями неповнолітнього сина ОСОБА_6, мати на нього кричить та б»є його, а це свідчить про її неналежну поведінку. Вважає, що судом безпідставно відмовлено у допиті в якості свідка старшого сина сторін ОСОБА_7, який проживає разом з позивачем. Зазначає, що судом залишений поза увагою факт, що малолітня дитина виявила бажання проживати з батьком, що мало бути враховано при вирішенні питання про визначення її місця проживання. Вважає, що передаючи малолітню дитину на виховання матері, яка не працює, а відтак немає самостійного заробітку, судом фактично було проігноровано імперативні приписи ч.2 ст.161 СК України. Посилається на те, що позивач працює, отримує стабільний дохід на відміну від відповідачки, якій була припинена виплата соціальної допомоги. Наголошує на тому, що саме неможливість матері надавати малолітньому синові ОСОБА_6 матеріальну допомогу, без якої неможливий повноцінний розвиток дитини, а також бажання сина жити разом з батьком, стали підставою для звернення позивача до суду. Вважає висновок органу опіки та піклування упередженим. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на підтримання апеляційної скарги, що аналогічні її доводам, пояснення ОСОБА_4, її представника ОСОБА_5 про заперечення доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити.
Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду відповідає вказаним вимогам в повному обсязі.
Матеріалами справи встановлені наступні обставини.
ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували в шлюбі з 1.09.1995 року.
Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 1 серпня 2013 року шлюб між сторонами розірвано. (а.с.4)
Від шлюбу сторони мають трьох дітей: ОСОБА_5, 1997 року народження, ОСОБА_8, 2000 року народження, та ОСОБА_11, 2010 року народження. (а.с.4-5)
Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 7 лютого 2014 року з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 стягнуто аліменти на утримання синів - ОСОБА_8 та ОСОБА_11, в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з 3.12.2013 року і до досягнення дітьми повноліття. (справа №445/2558/13-ц, а.с.25-26)
Також матеріалами справи встановлено, та не заперечується сторонами, що старший син ОСОБА_5 проживає разом з позивачем.
Позивач працює у Львівській філії ТД «Карпатські мінеральні води» на посаді водія автотранспортних засобів, що стверджується довідкою від 27.05.2014 року. (а.с.6)
З характеристик місця роботи та місця проживання вбачається, що позивач характеризується позитивно.
Згідно з довідкою Підгородецької сільсьої ради Бродівського району Львівської області від 4.02.2014 року позивач зареєстрований та проживає у будинку загальною площею 80 кв.м. за адресою: с.Підгірці Бродівського району, вул.Сонячна,6. (а.с.7)
Крім нього за вказаною адресою зареєстровані батьки позивача, а також проживає без реєстрації з грудня 2012 року син ОСОБА_5 (а.с.7,8)
Відповідачка працює провідним інженером Золочівського районного виробничого відділу Львівської регіональної філії ДП «Центр земельного кадастру», та проживає за адресою: АДРЕСА_1. (а.с.8, 9)
Згідно з наказом начальника філії від 3.09.2013 року відповідачка перебуває у відпустці для догляду за дитиною з 3.09.2013 року по 14.08.2014 року. (а.с.9)
Відповідно до висновку комісії Золочівської районної державної адміністрації Львівської області від 20 серпня 2014 року №1, затвердженого розпорядження голови адміністрації, вирішено визначити місце проживання дитини ОСОБА_8 за місцем проживання матері ОСОБА_4 в АДРЕСА_1, і ОСОБА_4 взято під соціальний супровід. (а.с.38-39)
Статтею 160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років , визначається за згодою батьків.
Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з ч.ч. 5,6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що доцільним є проживання дитини з матір»ю, що не позбавляє батька дитини права на спілкування з дитиною та участь у її вихованні.
Висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та доказам, що містяться в матеріалах справи.
Посилання апелянта на те, що доцільно передати сина на виховання батька, колегією судів не приймається до уваги у зв»язку з наступним.
Відповідно до ст.ст.3,18 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ст.ст. 141,153 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли це право обмежене законом. Дитина, яка розлучена з одним із батьків чи обома батьками, має право регулярно підтримувати особисті стосунки й прямі контакти з обома батьками, крім випадків, коли це суперечить найвищим інтересам дитини.
Відповідно до пункту 6 Декларації прав дитини, затвердженої Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, визначено, що дитина для повного і гармонійного розвитку його особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і під відповідальністю своїх батьків і в усякому разі в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, окрім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлученою зі своєю матір'ю.
А відтак, суд першої інстанції, визначивши місце проживання дитини з матір»ю, вірно виходив з відсутності виключних обставин, які б викликали необхідність розлучення дитини з матір'ю, та з найвищих інтересів дитини.
Доводи апелянта про те, що батько дитини більш відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов»язків по вихованню сина, ніж мати, що є підставою для визначення місця проживання дитини саме з ним, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять про це переконливих доказів.
Колегією суддів береться до уваги, що будь-яких доказів відносно того, що мати не може належним чином доглядати за дитиною, усунулася від виконання своїх батьківських обов'язків, чи своєю поведінкою заплямувала свою репутацію, суду надано не було.
Колегією суддів також враховується, відповідно до ч.3 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою, та відтак, оскільки на час розгляду справи за апеляційною скаргою неповнолітньому ОСОБА_8 виповнилося 14 років, то він отримав право самостійно визначати своє місце проживання.
Таким чином, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи і нормам матеріального права.
Доводи апеляційної скарги не свідчать про порушення судом норм матеріального і процесуального права, про неправильність висновків суду, такі не грунтуються на матеріалах справи та спростовуються дослідженими доказами.
В зв"язку з наведеним колегія суддів вважає, що суд, дослідивши докази та давши їм належну оцінку, ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову, що відповідає вимогам закону, а тому нема підстав для його скасування.
Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 313-315 ЦПК України, колегія суддів ,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 1 вересня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий: Павлишин О.Ф.
Судді: Мікуш Ю.Р.
Ніткевич А.В.