26.11.2014 року Справа № 904/6305/14
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чус О.В. - (доповідача),
суддів: Березкіної О.В., Дарміна М.О.
Секретар судового засідання: Литвин А.П.
За участю представників сторін:
відповідач: ОСОБА_1 фізична особа-підприємець, паспорт НОМЕР_1 від 10.10.14;
представник позивача в судове засідання не явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Руно" Національної академії аграрних наук України" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.09.2014 року у справі № 904/6305/14
за позовом Державного підприємства "Дослідне господарство "Руно" Національної академії аграрних наук України", с. Затишне, Криничанський район, Дніпропетровська область
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1
про визнання договору недійсним,
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.09.2014 року у справі № 904/6305/14 (суддя Рудовська І.А.) в задоволенні позову відмовлено.
Рішення господарського суду обґрунтовано тим, що зміст договору свідчить про те, що при укладенні договору, сторонами було дотримано всі передбачені законодавством істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними як обов'язкові умови договору. Вказаний договір не суперечить вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, особи, які вчинили правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочин спрямовано на настання правових наслідків.
Не погодившись з рішенням господарського суду з апеляційною скаргою до Дніпропетровського апеляційного господарського суду звернувся позивач, в якій просить зазначене рішення суду скасувати, прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Вважає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального права. В апеляційній скарзі позивач зазначає, що посилання суду першої інстанції на те, що зміст договору не суперечить вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, не може слугувати підставою для висновку, що оспорюваний правочин не вчинено з порушенням норм закону. Виконання позивачем умов договору та зобов'язань за договором свідчить про те, що вказаний правочин є вчиненим, що має значення для визнання його наслідків недійсними (у вигляді реституції), однак не для визнання правочину недійсним. Скаржником зауважено, що оскільки не застосування сторонами в момент укладення договору процедури закупівель, свідчить про те, що вказаний правочин за своїм змістом суперечить ст..40 ЗУ "Про здійснення державних закупівель", ст.ст.759,760 ЦК України, є очевидним, що зазначений правочин підлягає визнанню недійсним відповідно до ст.ст.203,215 ЦК України. Крім того скаржником зазначено, що судом при застосування строку позовної давності не було досліджено причини пропуску строку та їх поважність.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить суд залишити рішення господарського суду без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник позивача в судове засідання не явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
Враховуючи те, що наявні у справі докази дозволяють розглянути скаргу по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути спір за відсутністю представника позивача.
Заслухавши пояснення відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи та перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.07.2011 року між Державним підприємством "Дослідне господарство "Руно" Національної академії аграрних наук України" (замовник) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (виконавець) укладений Договір про надання послуг по збиранню врожаю № 1/07-11.
Відповідно до п.1.1. вказаного договору виконавець зобов'язується за завданням замовника надати за плату послуги по збиранню врожаю замовника, а замовник зобов'язується оплатити зазначені послуги.
Згідно до п. 1.2. Договору виконавець бере на себе зобов'язання щодо виконання наступних робіт власною технікою: збирання врожаю зернозбиральними комбайнами, кількість, га 689,8, ціна 231 083,00 грн.
Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками. Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1. цього Договору та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (п.п. 6.1., 6.2. Договору).
Відповідно до п. 2.2. ст. 2 статуту позивача (далі - Статуту), "Господарство є державним сільськогосподарським статутним суб'єктом підприємницької діяльності що здійснює дослідну, господарську і комерційну діяльність з метою досягнення позитивних економічних результатів та одержання прибутку."
Відповідно до п. 1.3. статуту позивача ДП "Дослідне господарство "Руно" Національної академії аграрних наук України безпосередньо підпорядковане Національній академії аграрних наук України як органу управління державним майном, закріпленим за господарством.
Статтею 3 статуту визначено, що господарство є державним підприємством, що діє на основі державної форми власності, як самостійний суб'єкт підприємницької діяльності та здійснює свою діяльність на основі і відповідно до чинного законодавства України, зокрема, згідно з Законами України "Про наукову та науково-технічну діяльність", "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу", Цивільним та Господарським кодексами України, Статутом Академії та її постановами, наказами, розпорядженнями та цим Статутом.
Положеннями ч. 1 ст. 74 Господарського кодексу України передбачено, що державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти встановлені Законом України "Про здійснення державних закупівель".
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про здійснення державних закупівель" державні кошти - кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, кошти Національного банку України, державних цільових фондів, Пенсійного фонду України, кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування, кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, кошти, передбачені Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", кошти установ чи організацій, утворених у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями чи органами місцевого самоврядування, кошти державних та місцевих фондів, кошти державного оборонного замовлення, кошти державного замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб, кошти державного матеріального резерву, кошти Аграрного фонду, кошти Фонду соціального захисту інвалідів, кошти, які надаються замовникам під гарантії Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування за кредитами, позиками, які надаються іноземними державами, банками, міжнародними фінансовими організаціями або на умовах співфінансування разом з іноземними державами, банками, міжнародними фінансовими організаціями, кошти підприємств та їх об'єднань.
Відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про здійснення державних закупівель" підприємства - підприємства, утворені в установленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування та уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов'язань і здійснення платежів, у тому числі державні, казенні, комунальні підприємства, а також господарські товариства, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, їх дочірні підприємства, а також підприємства, господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків належить державним, у тому числі казенним, комунальним підприємствам та господарським товариствам, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, об'єднання таких підприємств (господарських товариств).
Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель", останній застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт і послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень, а робіт - 300 тисяч гривень.
Згідно п. 23 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про здійснення державних закупівель" послуги - будь-який предмет закупівлі (крім товарів і робіт), включаючи транспортні послуги, освоєння технологій, наукові дослідження, науково-дослідні або дослідно-конструкторські розробки, медичне та побутове обслуговування, лізинг, найм (оренду), а також фінансові та консультаційні послуги, поточний ремонт.
Отже, укладаючи оскаржуваний договір, позивач (замовник), який є державним підприємством, повинен був дотриматись приписів вказаного Закону.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, предметом спірного договору є надання послуг по збиранню врожаю замовника, розмір оплати за надані послуги - 231 083,00 грн., строк дії договору сторонами встановлено з моменту його підписання і до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (п.1.1, п.1.2, п.6.1, п.6.2 договору). Тобто, сторони уклали договір, який передбачає надання послуг за державні кошти з вартістю предмета закупівлі в розмірі 231 083,00 грн.
За таких обставин, колегія суддів, враховуючи положення ч. 1 ст. 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель", приходить висновку, що в даному випадку необхідно було проводити встановлену Законом процедуру закупівлі послуг за державні кошти, оскільки вартість предмета закупівлі перевищує 100 тисяч гривень.
Отже, позивачем як розпорядником державних коштів в супереч покладеного на нього Законом обов'язку проводити державні закупівлі, відповідні процедури закупівлі не проводились. Крім того, факт недотримання процедури державної закупівлі відповідач не заперечує.
Відповідно до ч. 5 ст. 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" забороняється укладання договорів, які передбачають витрачання державних коштів, та/або оплата замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом.
Частиною 4. ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" закріплено, що забороняється укладання договорів, які передбачають витрачання державних коштів до/без проведення процедур закупівель, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що, зокрема, не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
Положеннями ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України закріплено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно абз. 2 ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
На момент укладення договору про надання послуг по збиранню врожаю № 1/07-11 від 15.07.2011 року позивачем, як розпорядником державних коштів, не було дотримано вимог ч. 1 ст. 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель", а саме, не дотримано процедури закупівлі послуг за державні кошти. Пряма заборона на вчинення таких дій, обумовлена ч. 5 ст. 2, ч. 4. ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", є підставою для визнання його недійсним.
Посилання суду першої інстанції на ті обставини, що зміст правочину не суперечить законодавству, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі; спірний договір укладено у письмовій формі, підписано уповноваженими особами та завірено печатками сторін, у відповідності до законодавства; правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, є необґрунтованими з огляду на те, що чинне законодавство пов'язує недійсність правочину саме з недотримання вимог закону, у даному випадку Закону України "Про здійснення державних закупівель", в момент його вчинення.
Визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину.
Згідно положень ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Оскільки при розгляді справи в суді першої інстанції відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності, необхідно зазначити наступне.
Відповідно до п.2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішення господарських спорів", за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Відповідно до п.2.3. вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).
Так договір № 1/07-11 укладений 15.07.2011 р., отже строк, у межах якого позивач міг звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу сплив 15.07.2014р. З огляду на те, що позивач звернувся із позовною заявою до суду 20.08.2014 р., ним пропущено строк позовної давності. Доказів щодо наявності поважних причин пропуску строку позовної давності позивачем не надано.
Враховуючи, що строк, у межах якого Державного підприємства "Дослідне господарство "Руно" Національної академії аграрних наук України" могло звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, сплив, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності.
За таких обставин, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин, що призвело до прийняття неправильного рішення. Зазначене, відповідно до ст. 104 ГПК України, є підставою для скасування рішення господарського суду. У зв'язку з цим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Руно" Національної академії аграрних наук України" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.09.2014 року у справі №904/6305/14 скасувати.
У позові відмовити.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено 01.12.2014 року
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя М.О. Дармін
Суддя О.В. Березкіна