Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" листопада 2014 р.Справа № 922/4390/14
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
при секретарі судового засідання Гонтарем А.Д.
розглянувши справу
за позовом Державного підприємства "Северодонецька теплоелектроцентраль" (м. Северодонецьк, Луганська обл.)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м. Северодонецьк, Луганська обл.)
про стягнення 19795,72 грн.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився
Позивач, Державне підприємство "Северодонецька теплоелектроцентраль", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на свою користь заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді №526 від 01.12.2008 р. Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума заборгованості становить 19795,72 грн., з яких 12079,12 грн. - сума боргу за договором; 5955,22 грн. - сума пені; 438,59 грн. - 3% річних; 1322,79 грн. - інфляційні нарахування. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання передбачені договором про постачання теплової енергії в гарячій воді №526 від 01.12.2008 р. щодо своєчасної оплати за одержану теплову енергію у вигляді гарячій воді. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.
Представник позивача в судове засідання 25.11.2014 р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив. Про час і місце слухання справи був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про дату, час та місце наступного судового засідання суду у справі №922/4390/14 від 18.11.2014 р., яке долучене судом до матеріалів справи.
Відповідач у призначене судове засідання 25.11.2014 р. не з'явився, ухвала про порушення провадження у справі від 09.10.2014 р., що була направлена відповідачеві рекомендованим листом за його поштовою адресою, вказаною в позовній заяві, яка також співпадає з адресою вказаною у спеціалізованому витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №19413207 від 08.10.2014 р., повернулись до господарського суду з довідкою Укрпошти про закінчення терміну зберігання.
Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України N 01-8/1228, 02.06.2006 року "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
01.12.2008 року Державне підприємство "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" (енергопостачальна організація), та фізична особа- підприємець ОСОБА_1 (споживач), уклали договір № 526 про постачання теплової енергії в гарячій воді.
Відповідно до розділу 1 договору енергопостачальна організація взяла на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.
Згідно з п. 10.1 договору, цей договір набуває чинності з 01.12.2008 року і діє до 01.12.2009 року, і відповідно до п. 10.2 договору строк його дії щорічно автоматично пролонгувався на кожний наступний рік.
Відповідно до п. 2.1 договору теплова енергія постачається споживачу у вигляді гарячої води на потреби опалення в період опалювального сезону у приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 69,60 м2.
З матеріалів справи вбачається, що нежитлове приміщення відповідача розташоване на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2. Зазначений житловий будинок обладнаний системою централізованого опалення, яка в свою чергу гідравлічно та теплотехнічно об'єднана з системою опалення нежитлового приміщення відповідача, що разом становить єдину систему централізованого опалення багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 Технічної можливості відключення окремих приміщень від централізованого опалення у даному житловому будинку не передбачено.
Приміщення відповідача приладом обліку теплової енергії не обладнано.
Згідно з п. 5.1 договору облік споживання теплової енергії проводиться за приладами обліку, а у разі їх відсутності - розрахунковим способом.
Розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 6.2 договору).
Відповідно до п. 6.1 договору, розрахунки за спожиту теплову енергію, здійснюються за рахунками, виписаними на підставі показань приладів обліку теплової енергії або розрахунковим способом, виключно в грошовій формі відповідно до діючих тарифів за розрахунковий період (місяць), встановлених виконавчим комітетом Сєвєродонецької міської ради.
Позивач у опалювальних сезонах 2011-2012 років: у лютому, березні, квітні 2012 року, 2012-2013 років: у березні 2013 року, 2013-2014 років: у січні, лютому 2014 року поставив теплової енергії у вигляді гарячої води на опалення нежитлового приміщення відповідача на загальну суму 14079,12 грн.
Вартість 1 Гкал. теплової енергії, що поставлялась відповідачу складала:
- з 01.10.2011 р. по 31.03.2012 р. (тариф для потреб інших споживачів) - 904,55 грн. (без ПДВ) відповідно до наказу по підприємству від 30.09.2011р. № 200/1 "Про введення тарифу на теплову енергію, що відпускається бюджетним організаціям та іншим споживачам", прийнятого на підставі постанови НКРРКП України від 30.09.2011р. № 131 "Про встановлення тарифів на теплову енергію ДП "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль";
- з 01.04.2012 р. по 31.12.2013 р. (тариф для потреб інших споживачів) - 970,02 грн. (без ПДВ) відповідно до наказу по підприємству від 21.03.2012 р. № 70 "Про введення тарифу на теплову енергію, що відпускається бюджетним організаціям та іншим споживачам", прийнятого на підставі постанови НКРРКП України від 16.03.2012 р. № 136 "Про встановлення тарифів на теплову енергію ДП "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль";
- з 01.01.2014 р. по 31.03.2014 р. (тариф для потреб інших споживачів) - 900,67 грн. (без ПДВ) відповідно до наказу по підприємству від 14.01.2014 р. № 8 "Про введення тарифу на теплову енергію, що відпускається бюджетним організаціям та іншим споживачам", прийнятого на підставі постанови НКРРКП України від 31.12.2013р. № 485 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для бюджетних установ та інших споживачів (крім населення) ДП "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль".
Судом встановлено, що в порушення умов договору та вимог чинного законодавства, відповідач свої зобов'язання по проведенню оплати виконав частково, а саме відповідачем було сплачено 2000,00 грн. до звернення позивача з позовною заявою до суду.
Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією з основних засад судочинства.
Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.
Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюються або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Згідно статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з абз. З ст. 1 Закону України "Про електроенергетику", енергія - електрична чи теплова енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики, є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.
Відповідно до ст.ст. 1, 19 Закону України "Про теплопостачання", теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Вироблена теплова енергія постачається споживачу згідно з договором купівлі-продажу.
Регулювання відносин у сфері теплопостачання має певні особливості, викликані такими об'єктивними умовами функціонування систем теплопостачання, як, крім іншого, наявністю поділу господарської діяльності у сфері теплопостачання на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії; централізованим теплопостачанням споживачів від теплоелектроцентралей і котелень, які входять до об'єднаної енергетичної системи України - ст. 5 Закону України «Про теплопостачання».
За змістом ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" споживачем теплової енергії визнається особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Відповідно до ч.6 ст.19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Згідно з ч.1 ст. 275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і підігріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору не допускається.
Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Матеріалами справи підтверджено, що після відкриття провадження у справі відповідачем було сплачено на користь позивача грошові кошти у розмірі 2539,88 грн., що підтверджується копією банківської виписки по особовому рахунку позивача. Але оплата за всю отриману теплову енергію відповідачем здійснено не було.
Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 господарський суд припиняє провадження у справі, якщо: позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.
Суд, розглянувши заяву представника позивача про відмову в позові в сумі 2539,88 грн., а також у зв'язку з частковою сплатою відповідачем боргу у сумі 2539,88 грн., вважає за необхідне провадження у справі припинити в цій частині відповідно до п. 4 ст. 80 ГПК України.
Враховуючи вказані обставини та приймаючи до уваги вимоги ст. 526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача коштів в розмірі 9539,24 грн. правомірна та обґрунтована, тому підлягає задоволенню.
Згідно зі ст.ст.193, 198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.
Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною першою ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК, можливе за наявності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Пунктом 7.2.3 договору встановлено, що споживачу за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію нараховується пеня за 1 рік у розмірі 1 % від належної до сплати суми за кожен день прострочення.
За змістом Закону від 22 листопада 1996 р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначений у договорі розмір пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня (постанова Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 р. у справі № 3-114гс11; постанова Верховного Суду України від 7 листопада 2011 р. у справі № 3-121гс11).
Позивачем зроблений розрахунок пені в розмірі 5955,22 грн., оскільки надані розрахунки не відповідають вимогам чинного законодавства, тому нарахована сума пені підлягає стягненню з відповідача частково - в розмірі 445,66 грн. В іншій частині стягнення пені слід відмовити.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем зроблений розрахунок 3% річних в розмірі 438,59 грн., оскільки надані розрахунки не відповідають вимогам чинного законодавства, тому нарахована сума 3% річних підлягає стягненню з відповідача частково - в розмірі 438,22 грн. В іншій частині стягнення 3% річних слід відмовити.
Також позивачем зроблений розрахунок суми інфляційних втрат в розмірі 1322,79 грн., оскільки надані розрахунки не відповідають вимогам чинного законодавства, тому нарахована сума інфляційних втрат підлягає стягненню з відповідача частково - в розмірі 1321,47 грн. В іншій частині стягнення інфляційних нарахувань слід відмовити.
Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1827,00 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, п. 4 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (93400, АДРЕСА_1; ідент. номер НОМЕР_1) на користь Державного підприємства "Северодонецька теплоелектроцентраль" (93403, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк-3, ідент. код 00131050; р/р №2600221609 а АБ "Укргазбанк", МФО 320478, код ОКПО 00131050) заборгованість за договором в розмірі 9539,24 грн., пеню в розмірі 445,66 грн., 3% річних в розмірі 438,22 грн., інфляційних в розмірі 1321,47 грн. та судовий збір в розмірі 1827,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 2539,88 грн. провадження у справі припинити.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 01.12.2014 р.
Суддя Г.І. Сальнікова