27.11.2014 р. Справа № 914/3385/14
Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:
за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Мурена» (м. Львів)
до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта» (м. Львів)
про:стягнення 22523 грн. 43 коп. (з яких: 14413,00 грн. - основний борг; 1277,44 грн. - пеня; 3604,20 грн. - штраф; 1702,85 грн. - 20% річних; 1525,94 грн. - інфляційні)
Суддя: Цікало А. І.
При секретарі: Герасименко В. С.
Представники:
Позивача:Оксенюк У. А. - представник (довіреність від 27.10.2014 р. № 76)
Відповідача:не з'явився
23.09.2014 р. до господарського суду Львівської області за вх. № 3497 поступила позовна заява від Товариства з обмеженою відповідальністю «Мурена» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта» про стягнення 22523 грн. 43 коп. (з яких: 14413,00 грн. - основний борг; 1277,44 грн. - пеня; 3604,20 грн. - штраф; 1702,85 грн. - 20% річних; 1525,94 грн. - інфляційні).
Ухвалою суду від 24.09.2014 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та справу призначено до розгляду на 11.11.2014 р.
23.10.2014 р. до суду за вх. № 45404/14 від позивача поступила заява про уточнення підстав позову. До зазначеної заяви долучено копію видаткової накладної від 28.11.2013 р. № 173, копію податкової накладної від 28.11.2013 р., копію довіреності на отримання цінностей від 28.11.2013 р. № 2811/1, копію виписки банку від 09.12.2013 р., копію виписки банку від 20.01.2014 р., копію виписки банку від 06.02.2014 р. та докази направлення відповідачу копії заяви про уточнення підстави позову з додатками (поштова квитанція (фіксальний чек) та опис вкладення у лист).
07.11.2014 р. до суду за вх. № 47841/14 від позивача поступив розрахунок позовних вимог.
07.11.2014 р. до суду за вх. № 47843/14 від позивача поступили оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, для огляду в судовому засіданні, а саме: договір поставки від 14.11.2012 р. № 22, довіреність на отримання цінностей від 28.11.2013 р. № 2811/1, видаткова накладна від 28.11.2013 р. № 173, податкова накладна від 28.11.2013 р., виписка банку від 09.12.2013 р., довіреність на отримання цінностей серії ЯМО № 672068 від 06.12.2013 р., видаткова накладна від 06.12.2013 р. № 44, податкова накладна від 06.12.2013 р., виписка банку від 20.01.2014 р. та виписка банку від 06.02.2014 р., а також документи для долучення до матеріалів справи, а саме: акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.10.2014 р., довідка про відсутність обставин, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 62 або п. 2 ч. 1 ст. 81 ГПК України та довідка з ЄДРЮОФОП від 01.10.2014 р. № 19382846 щодо відповідача.
Ухвалою суду від 11.11.2014 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 27.11.2014 р.
Позивач вимоги суду виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.
24.11.2014 р. до суду за вх. № 50860/14 від позивача поступила заява про долучення до матеріали справи документів. До зазначеної заяви долучено довідку з ЄДРЮОФОП щодо позивача, копію довідки з ЄДРПОУ щодо позивача, копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи позивача та обґрунтування позовних вимог.
Представник позивача позов підтримав повністю, просив суд задоволити позовні вимоги з підстав наведених у заявах та поясненнях.
Відповідач вимоги суду не виконав, відзив на позовну заяву не представив, проти позову не заперечив, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був належно, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (долучено до матеріалів справи). Причин неявки повноважного представника в судове засідання суду не повідомив.
Згідно з підпунктом 3.9.2 підпункту 3.9 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 р. № 18 (із змінами та доповненнями), у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи те, що позивачем надано достатньо матеріалів для розгляду спору по суті, відповідач відзив на позов не представив, проти позову не заперечив, не забезпечив явку свого повноважного представника в судове засідання, не представив доказів сплати заборгованості, не скористався наданим йому правом на участь у судовому процесі, з метою недопущення затягування розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи, відповідно до ст. 75 ГПК України, у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши документи і матеріали, подані до суду, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:
14.11.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мурена» (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оланта» (відповідач) укладено договір поставки № 22 (надалі - Договір; оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи).
Відповідно до п. 1.1. Договору, постачальник (позивач) зобов'язується поставити підібрані покупцем (відповідачем) товари згідно його замовлення в кількості, асортименті, за цінами, на суму, що зазначені у видаткових накладних постачальника (надалі - Товар), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити поставлені товари в порядку та у строки, передбачені договором.
Згідно п. 1.3. Договору, загальна сума договору складається із сум, вказаних у видаткових накладних, виданих на підставі договору.
На виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 36413 грн. 00 коп., що підтверджується видатковою накладною від 28.11.2014 р. № 173 на суму 18392 грн. 00 коп., довіреністю на отримання цінностей від 28.11.2013р. № 2811/1, видатковою накладною від 06.12.2013 р. № 44 на суму 18021 грн. 00 коп., довіреністю на отримання цінностей від 06.12.2013 р. серії ЯМО № 672068 (оригінали видаткових накладних та довіреностей на отримання цінностей оглянуто в судовому засіданні, копії долучено до матеріалів справи).
Зауважень щодо якості та кількості товару від відповідача на адресу позивача не поступало.
Відповідно до п. 4.5. Договору, оплата за поставлений товар здійснюється протягом п'яти банківських днів з дня отримання товарів за договором у випадку, коли оплата здійснюється з відстроченням платежу.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач частково здійснив оплату за отриманий товар, а саме: 06.12.2013 р. відповідач перерахував позивачу 15000 грн. 00 коп., як часткову оплату за отриманий товар по видатковій накладній від 28.11.2013 р. № 173, а також 17.01.2014 р. на суму 2000 грн. 00 коп. та 05.02.2014 р. на суму 5000 грн. 00 коп. відповідач частково платив позивачу вартість товару, отриманого по видатковій накладній від 06.12.2013 р. № 44.
Порушуючи умови Договору, відповідач не здійснив повної оплати за отриманий товар, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем на суму 14413 грн. 00 коп. Зазначена сума заборгованості підтверджується також актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.10.2014 р., котрий підписаний сторонами без зауважень (оригінал акту оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи).
За неналежне виконання відповідачем умов Договору щодо оплати вартості товару, позивачем правомірно, відповідно до ст. 625 ЦК України та параграфу 5 Договору, нараховано 1277,44 грн. - пені, 3604,20 грн. - штрафу, 1702,85 грн. - 20% річних та 1525,94 грн. - інфляційних.
Перевіривши розрахунок пені, штрафу, інфляційних та 20% річних, суд дійшов висновку, що такий розрахунок є правильний, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 1277,44 грн. - пені, 3604,20 грн. - штрафу, 1702,85 грн. - 20% річних та 1525,94 грн. - інфляційних підлягає задоволенню.
Станом на день розгляду справи, відповідач доказів погашення заборгованості не представив.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного:
Відповідно до ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Згідно ч. 4 ст. 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Відповідно до ст. 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.
Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Згідно ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.
Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Згідно з ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Договором поставки від 14.11.2012 р. № 22 передбачено забезпечення виконання зобов'язань відповідача по оплаті вартості отриманого товару у виді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу (п.5.1. Договору) та у вигляді штрафу у розмірі двадцяти відсотків від суми простроченого платежу (п. 5.2. Договору).
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У підпункті 2.5. пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 р. № 14 (із змінами та доповненнями) зазначено, що приписом частини шостої статті 232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.
Договором поставки від 14.11.2012 р. № 22 встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за договором припиняється через три роки від дні, коли зобов'язання мали бути виконані (п. 5.4. Договору).
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Договором поставки від 14.11.2012 р. № 22 встановлено, що у випадку несвоєчасної оплати грошових сум за договором, покупець зобов'язаний на вимогу постачальника сплатити на користь останнього суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу, а також двадцять відсотків річних від простроченої суми за весь час заборгованості (п. 5.5. Договору).
Відповідно до підпунктів 4.1. та 4.2. пункту 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 р. № 14 (із змінами та доповненнями) сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.
Відповідно до ст. 22 ГПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
На час розгляду справи, відповідач проти позову не заперечив, доказів оплати боргу не представив.
Враховуючи те, що позивачем представлено достатньо об'єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості не представив, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мурена» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта» про стягнення 22523 грн. 43 коп. (з яких: 14413,00 грн. - основний борг; 1277,44 грн. - пеня; 3604,20 грн. - штраф; 1702,85 грн. - 20% річних; 1525,94 грн. - інфляційні) обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 1218 грн.
Відповідно до підпункту 1) пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.
За подання позовної заяви, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1827 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням від 19.09.2014 р. № 1785 (долучено до матеріалів справи).
Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 2 ст. 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.
Судовий збір, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача оскільки спір виник з його вини.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 8, 13, 42, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 3, 11, 202, 204, 509, 510, 526, 530, 546, 549, 610, 625, 626, 627, 629, 655, 692, 712 ЦК України, ст. ст. 174, 179, 193, 230, 232 ГК України, ст. ст. 4, 43, 45 , 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мурена» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта» про стягнення 22523 грн. 43 коп. (з яких: 14413,00 грн. - основний борг; 1277,44 грн. - пеня; 3604,20 грн. - штраф; 1702,85 грн. - 20% річних; 1525,94 грн. - інфляційні) - задоволити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оланта» (вул. Тернопільська, буд. 42, м. Львів, 79034; код ЄДРПОУ 30650355) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мурена» (вул. Опришківська, буд. 5, м. Львів, 79024; код ЄДРПОУ 32408170) 22523 грн. 43 коп. (з яких: 14413,00 грн. - основний борг; 1277,44 грн. - пеня; 3604,20 грн. - штраф; 1702,85 грн. - 20% річних; 1525,94 грн. - інфляційні) та 1827 грн. 00 коп. сплаченого судового збору.
3. Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 02 грудня 2014 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Цікало А.І.