Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"20" листопада 2014 р.Справа № 922/4138/14
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.
розглянувши матеріали справи
за позовомКомунального підприємства "Рубіжанське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Рубіжанської міської ради, м. Рубіжне
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Зоря", м. Рубіжне
про зобов'язання укласти договір
за участю представників:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
Позивач, Комунальне підприємство "Рубіжанське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Рубіжанської міської ради, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Зоря" (надалі - Відповідач) укласти з Позивачем договір №302 на послуги водовідведення. Також просить суд покласти на Відповідача судовий збір.
Представник Позивача у судове засідання не з'явився. Надав до суду доповнення до позовних вимог, а також у наданому факсом клопотанні повідомляє, що немає можливості бути присутнім у судовому засіданні, позовні вимоги підтримує та просить розглядати справу без участі представника Позивача. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представник Відповідача у судове засідання не з'явився, у наданому електронною поштою запереченні проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні та розглядати справу без участі уповноваженого представника. Також електронною поштою надав додаткові документи, які суд долучає до матеріалів справи. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.
Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19.02.2013 р. та затвердженої наказом Державної удової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28, а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").
Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Відповідач на території м. Рубіжне здійснює діяльність з централізованого водовідведення, тобто господарську діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом та у відповідності до вищевказаного Закону є Виробником комунальної послуги з централізованого водовідведення.
Позивач - юридична особа, що створена за рішенням Рубіжанської міської ради від 24 липня 2002 р. та надає послуги централізованого водопостачання та водовідведення фізичним та юридичним особам міста Рубіжне на підстав Ліцензії на централізоване водопостачання та водовідведення Серії АЕ № 199639 виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг. Таким чином, у відповідності Закону України «Про житлово-комунальні послуги» Позивач є Виконавцем послуг з централізованого водовідведення у м. Рубіжне.
Позивачем 16.07.2014 р. на адресу Відповідача було направлено проект договору № № 302 на послуги водовідведення у двох оригінальних примірниках, про що свідчить відмітка в прийнятті, зазначена на супроводжувальному листі № 20/3057 від 16.07.2014 року (вх. № 1533 від 16.07.2014 року).
28.08.2014року Позивач повторно звернувся до Відповідача з листом № 20/3276 від 26.08.2014 року, з проханням повернути договір з протокол розбіжностей до договору, або повернути його без підписання для можливості вирішення питання у судовому порядку.
01.09.2014 року на адресу Позивача від Відповідача надійшов лист № 209-5074 від 29.08.2014 року, у якому останній відмовився від укладання вищевказаного договору, пояснивши свою відмову економічно неприйнятними тарифами, незважаючи на те, що тариф на централізоване водовідведення для ТОВ «НВП «Зоря» встановлений Рішенням виконавчого комітету Рубіжанської міської ради № 207 від 05.04.2011 року.
Відповідач здійснює свою господарську діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямованого на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність та має на меті досягнення економічних і соціальних результатів з метою одержання прибутку.
З метою забезпечення виробничих потужностей та побутових потреб робітників, Відповідач здійснює видобуток питних підземних вод (спеціальний дозвіл на користування надрами від 10.07.2012 р. № 5602 виданий Державною службою геології та надр України на ділянці Кудряшівського (Боровеньківського) водозабору).
Після необхідної обробки частина видобутої води спрямовується на забезпечення виробництва та побутові потреби робітників підприємства та, враховуючи залишки видобутої води, на централізоване водопостачання (ліцензія серія АА № 149628 від 10.03.2011 р.) як на об'єкти, що знаходяться в оперативному управлінні Відповідача (згідно договорів оренди майна) так і реалізується Комунальному підприємству «Рубіжанське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Рубіжанської міської ради тобто Позивачу. Відносини між двома суб'єктами господарювання були закріплені у договорах від 05.04.2011 р. № 432 на отпуск питної води та від 05.04.2011 р. № 433 на послуги водовідведенні (очищення господарсько-побутових стоку).
В подальшому, з метою уточнення взаємовідносин щодо водопостачання об'єктів, що належать до сфери господарювання Відповідача, та водовідведення стоків з них, вони були припинені та 01.01.2013 р. між Позивачем та Відповідачем був підписаний договір № 1921 на послуги по водопостачанню та водовідведенню.
Основною метою цього договору було врегулювання господарських відносин, які стосуються певних об'єктів Відповідача. Тобто розмежувати обсяги води, що подаються ТОВ НВП "Зоря" на свої об'єкти та обсяги води, які реалізуються Позивачу. Відносин до тарифів, за якими Позивач реалізує свої послуги іншім суб'єктам, Відповідач не має. Весь комплекс робіт і виробничих витрат на підйом питної води, її обробку з метою доведення її до санітарних норм, прокачування по трубопроводах, які належать на певних ділянках як Відповідачу так і Позивачеві, здійснюється силами та засобами Відповідача. Яких-небудь оперативних затрат при цьому (сплата електроенергії, ремонт насосів та інше) Позивач не несе (окрім роботи аварійної служби та заміна трубопроводу, що знаходиться на балансі Позивача).
05.05.2014 р. на адресу Відповідача надійшов лист за підписом директора КП "РВУВКГ" у якому вказано, що згідно ст.1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" Позивач вважається таким, що надає Відповідачеві з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення та ТОВ НВП "Зоря" повинна оплачувати надані Позивачем послуги згідно тарифів встановлених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг № 73 від 31.01.2014 р.
07.07.2014 року на адресу Відповідача надійшла заява про розірвання договору № 1921 з 01.01.2015 року (вих. № 20/2064 від 03.07.2014 року). З метою затвердження для ТОВ НВП "Зоря" тарифів на водопостачання питної води та водовідведення на адресу Голови Державної інспекції України з контролю за цінами 06.06.2014 року (вих.№ 247-3815) Відповідачем була спрямована відповідна заява з документами, які економічно обґрунтовують планові витрати на ці види діяльності.
04.08.2014 року за вих.№247-4652 на адресу заступника міського Голови були надіслана заява з документами на встановлення тарифів для Відповідача на водопостачання питної води та водовідведення. Як зазначає Відповідач, відповідь не надійшла, рішення виконкомом по тарифах не прийнято.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників Позивача та Відповідача, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що у задоволенні позовних вимог Позивача слід відмовити у повному обсязі, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюються або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Згідно статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно ч. 3 ст.179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або місцевого самоврядування.
За змістом наведених норм права передумовою для зміни умов договору є наявність взаємної згоди сторін.
Суд зазначає, що відсутні правові підстави для задоволення позову про зобов'язання укласти договір про надання послуг з водовідведення на підставі ст. 16 ЦК України, оскільки такий спосіб захисту цивільних прав, як зобов'язання споживача укласти з виконавцем договір про надання послуг з водопостачання, не передбачений нормами ЦК України, а відмова Відповідача від укладення такого договору є формою реалізації ними своїх прав.
Таким чином, вбачається застосування норм матеріального права - ст. ст. 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. ст. 16, 203 ЦК України.
Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 1875 - IV від 24 червня 2004 року) визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акта спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.
Разом з тим ст. 4 Закону № 1875-ІV від 24 червня 2004 року передбачає, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг, крім цього Закону, базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.
ЦК України у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст. ст. 642 - 643 ЦК України.
Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. ст. 6, 627, ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.
Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Зазначені положення узгоджуються з нормами ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.
Водночас ч. 1 ст. 19 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Статті 20, 21 цього Закону визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 20 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року передбачений обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов'язок відповідає зустрічному обов'язку виконавця, визначеному п. 3 ч. 2 ст. 21 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
З аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст. ст. 19 - 21 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року, вбачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627, 630 ЦК України та ст. ст. 19, 20 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року.
Разом з тим виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (ст. ст. 3, 6, 12 - 15, 20 ЦК України, ст. ст. 3-5 ЦПК України) можна дійти висновку про те, що в разі невизнання споживачем права виробника, (виконавця) послуг на укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, який відповідає вимогам типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.
Вищезазначена позиції викладена в Постанові Верховного Суду України 10 жовтня 2012 року про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс».
За вищевикладеною правовою позицією, відповідно до ст. 111-28 ГПК України, Верховний Суд України зазначив, що свобода договору, закріплена у ст. ст. 6, 627 ЦК України, яка полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, при виборі контрагентів та при погодженні умов договору, не є безмежною.
У тих випадках, коли актом цивільного законодавства передбачена обов'язковість положень цього акту для сторін договору, сторони не вправі відступити від їх положень (ч. 3 ст. 6 ЦК України). Так, ст. ст. 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачають обов'язок споживача житлово-комунальних послуг укласти письмовий договір з виконавцем послуг на основі типового договору.
Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій».
З аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст. ст. 19 - 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» убачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627, 630 ЦК України та ст. ст. 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
У разі такої відмови, виходячи з положень ст. ст. 3,6,12 - 15, 20, 630, 640, 642, 643 ЦК України виконавець послуг вправі звернутись до суду за захистом свого права, яке підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 6 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.
Оскільки суд обрав спосіб захисту не передбачений ст. 16 ЦК України (про зобов'язання укласти договір), Верховний Суд України скасував судове рішення та направив справу на новий касаційний розгляд.
Отже на підставі наступного суд не вбачає підстав щодо задоволення позовних вимог про зобов'язання укласти договір, що порушує норми чинного законодавства, а отже суд відмовляє у задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.
Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією з основних засад судочинства.
За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами у порядку передбаченому ст. 75 ГПК України.
Відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, у разі відмови у задоволенні позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються на Позивача, оскільки спір доведено до суду не з вини Відповідача.
На підставі статей 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 3, 6, 11, 15, 16, 20, 203, 208, 215, 509, 510, 525 - 527, 610, 626-647 Цивільного кодексу України, статтями 179, 180 Господарського кодексу України, керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В позові відмовити повністю.
Повне рішення складено 25.11.2014 р.
Суддя І.П. Жигалкін