24 листопада 2014 р. Справа № 820/14972/14
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Калиновського В.А.
Суддів: Бенедик А.П. , Водолажської Н.С.
за участю секретаря судового засідання Зарицької Т.В.
Позивач - ОСОБА_1
Представник відповідача - Маховицький М.Є.
Представник відповідача - Блудова О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2014р. по справі № 820/14972/14
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства Внутрішніх справ України , Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області
про зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства Внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, в якому просив суд з урахуванням уточнень:
1) зобов'язати МВС України видалити з системи автоматизованого обліку Департамента інформаційно-аналітичного забезпечення МВС України інформацію, а саме: про арешт ОСОБА_1, 1954 року народження прокуратурою м. Харкова за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 206 ч. 2 КК України, кримінальна справа № 9938; про постанову прокуратури м. Харкова від 28.04.1971 року про обрання запобіжного заходу ОСОБА_1, 1954 року народження у вигляді підписки про невиїзд; про арешт ОСОБА_1 1954 року народження 25.10.1974 року прокуратурою Орджонікідзевського района м. Харкова за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 81 КК України, кримінальна справа № 12502; про ухвалу Орджонікідзевського районного суду від 10.02.1975 року, відповідно до якого ОСОБА_1 направлено на примусове лікування до психіатричної лікарні загального типу;
2) зобов'язати Головне управління МВС України в Харківській області видалити з системи автоматизованого звіту управління інформаційно-аналітичного забезпечення ГУ МВС України в Харківській області інформацію, а саме: про арешт ОСОБА_1, 1954 року народження прокуратурою м. Харкова за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 206 ч. 2 КК України, кримінальна справа № 9938; про постанову прокуратури м. Харкова від 28.04.1971 року про обрання запобіжного заходу ОСОБА_1, 1954 року народження у вигляді підписки про невиїзд; про арешт ОСОБА_1 1954 року народження 25.10.1974 року прокуратурою Орджонікідзевського района м. Харкова за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 81 КК України, кримінальна справа № 12502; про ухвалу Орджонікідзевського районного суду від 10.02.1975 року, відповідно до якого ОСОБА_1 направлено на примусове лікування до психіатричної лікарні загального типу;
3) зобов'язати ГУ МВС України в Харківській області видати ОСОБА_1, 1954 року народження довідку про відсутність судимості;
4) визнати протиправними дії ГУ МВСУ в Харківській області відносно неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 з питань надання довідки про відсутність судимості;
5) визнати протиправними дії ГУ МВСУ в Харківській області відносно відмови у вилученні інформації про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 206 КК України, кримінальна справа № 9938; про постанову прокуратури м. Харкова від 28.04.1971 року про заміну міри запобіжного заходу на підписку про невиїзд, про арешт ОСОБА_1 25.10.1974 року прокуратурою Орджонікідзевського району м. Харкова за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 81 КК України, кримінальна справа № 12502.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2014 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області щодо розгляду звернення ОСОБА_1 1954 року народження з питання надання довідки про відсутність судимості; зобов'язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області видати ОСОБА_1 1954 року народження довідку про відсутність судимості. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про зобов'язання Головного управління МВС України в Харківській області видалити з системи автоматизованого звіту управління інформаційно-аналітичного забезпечення ГУ МВС України в Харківській області інформацію, а саме: про арешт ОСОБА_1, 1954 року народження прокуратурою м. Харкова за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 206 ч. 2 КК України, кримінальна справа № 9938; про постанову прокуратури м. Харкова від 28.04.1971 року про обрання запобіжного заходу ОСОБА_1, 1954 року народження у вигляді підписки про невиїзд, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову в цій частині та прийняти нову постанову, якою вказані позовні вимоги задовольнити. Постанову суду першої інстанції в іншій частині залишити без змін.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови в частині відмови у задоволенні вищезазначених вимог, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представники, наполягаючи на законності та обгрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.
Позивач, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті постанови в частині відмови в задоволенні позову, норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити, в іншій частині просив залишити постанову першої інстанції без змін, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, 26.05.2014 року ОСОБА_1П звернувся до ГУМВС України в Харківській області з заявою про надання довідки про відсутність судимості.
Відповідно до довідки ГУМВС України в Харківській області Управління інформаційно-аналітичного забезпечення № 784/26052014/63210 зазначено, що за обліками громадян України, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженець м. Харкова є особою, яку: 04.02.1971 року було заарештовано прокуратурою м. Харкова за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 206 КК України, кримінальна справа № 9938. Постановою прокуратури м. Харкова від 28.04.1971 року запобіжний захід змінено на підписку про невиїзд, керуючись ст. 151, 165 КПК України. Рішення по справі немає; 25.10.1974 року було заарештовано прокуратурою Орджонікідзевського району м. Харкова за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 81 КК України, кримінальна справа № 12502. Ухвалою Орджонікідзевського суду м. Харкова від 10.02.1975 року направлено на примусове лікування в психіатричну лікарню загального типу. Рішення по справі немає.
Судом розглядом встановлено, що відповідно до вироку Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09.06.1971 року по кримінальній справі № 2-162/1971 у відношенні ОСОБА_4 та ОСОБА_5, учасником судового процесу у якості свідка був ОСОБА_1, а також відповідно до листа Комінтернівського районного суду від 05.09.2014 року № 28/2-162/1971 зазначено, що справа № 2-162/1971 знищена у зв'язку з закінченням строку зберігання, інших матеріалів не залишилось.
Також відповідно до листа прокуратури м. Харкова від 19.09.2014 року № 04-34-21703 зазначено, що підтвердити надходження кримінальної справи № 9938 на додаткове розслідування до прокуратури міста Харкова з Комінтернівського районного суду м. Харкова неможливо, у зв'язку з відсутністю відповідних відомостей. Крім того зазначено, що в архіві прокуратури міста кримінальна справа № 9938 як закрита не значиться та відповідно до акту вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду вищевказана справа не знищувалась.
Відповідно до листа Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03.09.2014 року № 20649 зазначено, що відомості про кримінальну справу за 1975 рік по обвинуваченню ОСОБА_1 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 81 КК України не надається можливим, оскільки документи щодо обліку кримінальних справ в 1975 році знищено внаслідок залиття архіву суду в 2002 році. Також, відповідно до відповіді Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 02.07.2014 року № 15736 зазначено, що акт про знищення судових справ внаслідок залиття архіву у 2002 році не складався, у зв'язку з великою кількістю пошкодження справ та документів обліку, які не можливо було ідентифікувати.
Крім того, відповідно до листа прокуратури Орджонікідзевського району м. Харкова від 09.09.2014 року № 04-42-857-13 зазначено, що наглядові провадження по кримінальним справам за 1974 і 1975 рік були знищені.
Також, відповідно до листа Міського психоневрологічного диспансеру № 3 від 10.10.2014 року №6485 ОСОБА_1 за останні 5 років за допомогою до зазначеного медичного закладу не звертався, а згідно листа Харківської обласної клінічної психіатричної лікарні № 3 від 15.10.2014 року № 01-17/7748, ОСОБА_1 на лікування не перебуває.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова з завою про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження за 1975 рік. Так, відповідно до ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15.09.2014 року № 644/6351/14-к (пров. 1-вп/644/1/14), провадження за заявою ОСОБА_1 закрито за недостатністю зібраних матеріалів для точного відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині про зобов'язання Головного управління МВС України в Харківській області видалити з системи автоматизованого звіту управління інформаційно-аналітичного забезпечення ГУ МВС України в Харківській області інформацію, а саме: про арешт ОСОБА_1, 1954 року народження прокуратурою м. Харкова за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 206 ч. 2 КК України, кримінальна справа № 9938; про постанову прокуратури м. Харкова від 28.04.1971 року про обрання запобіжного заходу ОСОБА_1, 1954 року народження у вигляді підписки про невиїзд, суд першої інстанції виходив з того, що зміна інформації в інформаційних підрозділах органів внутрішніх справ суворо регламентована законодавством, а тому самостійна, коригування чи видалення її інформації на розсуд ОВС не передбачена.
Колегія суддів частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 32 Конституції України передбачено, що кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.
Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про інформацію», основними принципами інформаційних відносин є достовірність і повнота інформації.
Також, частиною 1 ст.5 даного Закону передбачено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
У відповідності до ч.2 ст.7 Закону встановлено, що суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Статтею 9 Закону передбачено, що основними видами інформаційної діяльності є створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації.
Реалізація вищезазначених положень щодо об'єкту оперативно-довідкового обліку регулюється Інструкцією про порядок формування, ведення та використання оперативно-довідкового і дактилоскопічного обліку в органах внутрішніх справ та органах (установах) кримінально-виконавчої системи України, затвердженої наказом № 823/188 від 23.08.02 року.
Останнім передбачено об'єкт оперативно-довідкового обліку та порядок постановки, зняття з обліку та надання щодо цього даних.
Відповідно до п.п «в» п 6.1 передбачено, що з метою контролю за надходженням рішень органів слідства, дізнання і судів у кримінальних справах із других примірників алфавітних карток форми 1 і дактилоскопічних карт на заарештованих утворюються контрольні картотеки (окремо по кожному із слідчих ізоляторів). Щодо осіб, притягнутих як обвинувачені без обрання запобіжного заходу - тримання під вартою, контроль здійснюються за єдиними журналами обліку кримінальних справ і осіб, що вчинили злочини.
Пунктом 7.1. передбачено, що з метою забезпечення повноти подання і якості оформлення обліково-реєстраційних документів здійснюється постійний контроль за належною фіксацією в них інформації про об'єкти обліку.
Управління (відділи) оперативної інформації використовують такі форми контролю за повнотою і достовірністю облікових документів: - ведення контрольних картотек на осіб, щодо яких запобіжним заходом обрано взяття під варту (по кожному СІЗО, тюрмі, УВП окремо); приймання від слідчих та дізнавачів правоохоронних органів, перелічених у пункті 4.1, статистичних карток на осіб, які скоїли злочини (форма 2), та на злочини, за вчинення яких особам пред'явлено обвинувачення (форма 4), - здійснюється за наявності алфавітних карток ф.1 (додаток 1) на цих осіб; проведення звірень з обліками зацікавлених служб не рідше одного разу на рік.
З обґрунтувань викладених у позовній заяві вбачається, що останній неодноразово звертався до різних держаних органів та структурних підрозділів відповідача, але питання протиправного переслідування не вирішено.
В ході судового розгляду справи судом першої інстанції достовірно встановлено порушення прав позивача, що виразилось у перебуванні на обліку в УІТ ГУМВС України в Харківській області, як особи відносно якої порушено кримінальне переслідування, однак не вчинено заходів щодо поновлення порушеного права, у відповідності до вимог ст.2 КАСУ, з урахуванням вимог ч.2 ст.11 КАСУ - принципу диспозитивності, що є недопустимим з урахуванням вищезазначених норм.
Так, колегією встановлено, що відносно позивача маються лише дані щодо порушення кримінальної справи, арешт прокуратурою м. Харкова за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 206 КК України та зміну запобіжного заходу на підписку про невиїзд.
На неодноразові звернення позивача до підрозділів Головного управління МВС України в Харківській області, останнім надано відповіді щодо наявної об'єктивної інформації відносно ОСОБА_1, однак жодного рішення щодо звернення не прийнято та не вирішено питання щодо надання довідки про відсутність судимості, хоча останнім зазначалось щодо припинення відносно нього кримінального переслідування та відсутність жодного рішення з боку вказаних осіб.
У відповідності до вищезазначених норм формування об'єкту оперативно-довідкового обліку, контроль за його веденням та наявність достовірної інформації покладається саме на суб'єкта владних повноважень, а тому надання формальної відповіді на звернення позивача є протиправним.
Слід також відзначити, що підставами для поставлення на облік осіб, які засуджені або притягаються до кримінальної відповідальності, оголошені в розшук, затримані за підозрою в занятті бродяжництвом: а) постанова про притягнення як обвинувачуваного; б) вирок суду; в) санкціоновані прокурором протоколи, складені відповідно до статті 426 КПК України; г) постанова про заведення оперативно-розшукової справи; ґ) постанова про затримання особи, яка підозрюється в занятті бродяжництвом.
В оперативно-довідкових картотеках (банках даних) ДІТ при МВС і територіальних УОІ-ВОІ облікові документи зберігаються незалежно від погашення або зняття судимості. В оперативно-довідкових картотеках облікові документи зберігаються постійно:
а) на засуджених за злочини проти основ національної безпеки України, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку;
б) на засуджених до довічного позбавлення волі (у тому числі тих, хто раніше був засуджений до смертної кари);
в) на осіб, померлих у місцях позбавлення волі та під час слідства;
г) на осіб, що стали жертвами політичних репресій.
Як встановлено в ході судового розгляду, з моменту порушення кримінальної справи у відношенні позивача минуло понад 10 років, наглядове провадження по вказаній справі знищено згідно у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
Водночас варто зауважити, що «Інструкцією про порядок формування, ведення та використання оперативно-довідкового і дактилоскопічного обліку в органах внутрішніх справ та органах (установах) кримінально-виконавчої системи України» не визначений термін зберігання інформації, який сплив у спірних відносинах.
Тому, в такому випадку, колегія суддів вважає, що необхідно застосовувати загальні положення Кримінального кодексу (надалі - КК України), якій діє на теперішній час, а саме КК України від 05 квітня 2001 року із змінами та доповненнями
В ст.49 КК України передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:
1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;
2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;
3) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;
5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Як було зазначено вище позивача обвинувачували за ст.206 ч.2 Кримінального Кодексу у редакції 1960 року (надалі - КК України), а саме у скоєнні злісного хуліганства.
Даний вид злочину, Кримінальним кодексом, у редакції 1960 року, та й у новій редакції, відноситься до злочинів середньої тяжкості.
За аналогією кримінального закону можливо стверджувати про те, що у відповідача були підстави для вилучення з оперативно - довідкових картотек облікових документів, відомості щодо притягнення позивача до кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строку їх зберігання.
Слід також відзначити, що відповідно до ст.4 статтею 4 Закону України «Про порядок виїзду з України i в'їзду в Україну громадян України», оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон провадиться: громадянам України, які постійно проживають в Україні і досягли 18-річного віку, - за особистим клопотанням про отримання паспорта або через своїх законних представників до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства. У виняткових випадках (за наявності вимог держави, до якої здійснюється виїзд, чи вимог міжнародної організації, для участі в заходах якої здійснюється виїзд, а також у разі виїзду на постійне проживання за кордон усиновленої іноземцями дитини - громадянина України) паспорт може бути оформлено до досягнення громадянином 18-річного віку.
Особи, які звертаються за отриманням паспорта, сповіщають дані про себе, відомості про сімейний стан і наявність неповнолітніх дітей та утриманців, про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється на період до десяти років з можливістю продовження на такий же термін. Продовження терміну дії паспорта провадиться у порядку, встановленому для оформлення його видачі.
Статтею 6 вказаного Закону України встановлені підстави для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, а саме: громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта у випадках, якщо: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 2) діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання - до виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань; 6) він свідомо сповістив про себе неправдиві відомості - до з'ясування причин і наслідків подання неправдивих відомостей; 7) він підлягає призову на строкову військову службу - до вирішення питання про відстрочку від призову; 8) щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі; 9) він перебуває під адміністративним наглядом міліції - до припинення нагляду. Аналогічні підстави передбачені п. 22 Правилами оформлення i видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон i проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення № 231.
Пунктом 13 Правил оформлення i видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон i проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення № 231 від 31.03.95 р. (зі змінами та доповненнями, в редакції, чинної на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що підставою для оформлення паспорта/проїзного документа чи обґрунтованої відмови у його видачі є рішення, прийняте начальником (або його заступником) відповідного територіального органу або підрозділу, посадовою особою дипломатичного представництва чи консульської установи України в порядку, встановленому відповідно МВС і МЗС.
Відповідно до п.23 вказаних Правил, рішення про відмову у видачі паспорта/проїзного документа приймається за наявності в територіальному органі або підрозділі інформації про існування підстав, зазначених у пункті 22 цих Правил.
Перевірка наявності чи відсутності обставин, що обмежують право громадянина на виїзд за кордон відповідно до підпунктів 3, 4 і 9 пункту 22 Правил (порушеної проти заявника кримінальної справи; судимості за вчинення злочину; перебування заявника під адміністративним наглядом органів внутрішніх справ), здійснюється вказаними територіальними органами та територіальними підрозділами через відповідні управління (відділи) інформаційних технологій ГУМВС, УМВС. Відповідна інформація підрозділу інформаційних технологій береться до уваги протягом місяця з моменту її надання та долучається до заяви-анкети.
Відносно осіб, засуджених за вчинення злочину, працівники служби громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб уживають заходів для з'ясування факту відбування покарання або звільнення від нього.
Мотиви відмови у видачі громадянинові України паспорта/проїзного документа доводяться до відома заявника в письмовій формі.
Враховуючи, що відповідно до п.3 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України i в'їзду в Україну громадян України» (в редакції, що діє на час виникнення спірних правовідносин) підставою може слугувати саме факт обрання запобіжного заходу, який підтверджений відповідним процесуальним документом, передбаченим КПК України, а не сама наявність інформації про існування таких підстав та враховуючи приписи Закону України "Про інформацію", відповідно до якого офіційна інформація державних органів повинна відповідати дійсності, колегія суддів приходить до висновку про відсутність обставин, на які посилався відповідач, які, в свою чергу, позбавляють позивача реалізувати своє право на отримання паспорту для виїзду за кордон.
Тому, з метою поновлення прав позивача, керуючись приписами ст. 58 Конституції України, п.23 Положення про Міністерство внутрішніх справ України", затвердженого Указом Президента України, від 06.04.2011 № 383/2011, колегія суддів вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області видалити із системи автоматизованого обліку управління інформаційно-аналітичного забезпечення ГУ МВС України в Харківській області інформацію про зміну міри запобіжного заходу ОСОБА_1, 1954 року народження, на підписку про невиїзд, згідно постанови прокуратури м. Харкова від 28.04.1971 року.
Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2014 року по справі №820/14972/14 в частині відмови в задоволенні позову про видалення із системи автоматизованого обліку управління інформаційно-аналітичного забезпечення ГУ МВС України в Харківській області інформації про обрання запобіжного заходу прийнята з порушенням норм чинного процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому підлягає скасуванню, з прийняттям в цій частині нової постанови про задоволення зазначених позовних вимог .
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2014р. по справі № 820/14972/14 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про видалення із системи автоматизованого обліку управління інформаційно-аналітичного забезпечення ГУ МВС України в Харківській області інформації про обрання запобіжного заходу.
Прийняти в цій частині нову постанову, якою зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області видалити із системи автоматизованого обліку управління інформаційно-аналітичного забезпечення ГУ МВС України в Харківській області інформацію про зміну міри запобіжного заходу ОСОБА_1, 1954 року народження, на підписку про невиїзд, згідно постанови прокуратури м. Харкова від 28.04.1971 року.
В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2014 р. по справі №820/14972/14 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.
Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Водолажська Н.С.
Повний текст постанови виготовлений 01.12.2014 р.