ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-30/6572-2012 20.11.14
За позовом Комунального підприємства «Даницьке» Даницької сільської ради
до Приватного підприємства «УкрБєлімпекс»
про стягнення 24 810,88 грн.
Головуючий суддя Ващенко Т.М.
Суддя Гумега О.В.
Суддя Полякова К.В.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Куделя В.П. представник за довіреністю № 1/с від 11.06.2012 р.
Комунальне підприємство «Даницьке» Даницької сільської ради звернулось з позовом до Приватного підприємства «УкрБєлімпекс» про стягнення 24 985,37 грн.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, у Приватного підприємства «УкрБєлімпекс» перед позивачем виникла заборгованість по сплаті орендної плати (з вересня по грудень 2009 року в розмірі 2 500,00 грн., з січня по грудень 2010 року в розмірі 6 634,00 грн., з січня по серпень 2011 року в розмірі 10 000,00 грн.), що зумовило нарахування пені, 3% річних та збитків від інфляції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-306572-2012 та призначено справу до розгляду на 26.06.2012 р.
26.06.2012 р. представником позивача через відділ діловодства суду подано заяву про уточнення позовних вимог відповідно до якої позивач просить суд стягнути з Приватного підприємства «УкрБєлімпекс» 24 810,88 грн., з яких 19 134,00 грн. сума боргу, що виникла через несплату орендної плати, пеня у розмірі 4 542,04 грн., індекс інфляції у сумі 772,81 грн., 3 % річних у сумі 362,03 грн.
Вказану заяву судом розцінено як заяву про зменшення розміру позовних вимог та прийнято судом, внаслідок чого має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.
Ухвалами Господарського суду міста Києва розгляд справи неодноразово відкладався, було продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів.
Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2012 р. було призначено колегіальний розгляд справи № 5011-30/6472-2012.
10.07.2012 р. представником відповідача в судовому засіданні було подано відзив на позов, в якому він проти позову заперечує, вважає позовні вимоги про стягнення орендної плати необґрунтованими, оскільки договір оренди було розірвано.
В судовому засіданні 31.07.2012 р. позивачем було подано письмові пояснення по справі.
В судовому засіданні 11.10.2012 р. відповідачем було подано суду письмові пояснення та клопотання про залучення доказів.
У зв'язку з тим, що під час вирішення спору було встановлено невідповідність та суперечливість наведених позивачем та відповідачем одних і тих обставин, доказів на які вони посилаються, як на підставу своїх заперечень та обґрунтувань, ухвалою господарського суду міста Києва від 08.11.2012 р. за ініціативою суду провадження у справі на підставі ст. 79 ГПК України було зупинено, матеріали справи направлено до прокуратури міста Чернігова для вирішення питання щодо порушення кримінальної справи та проведення розслідування за наведеними фактами.
За результатами розгляду матеріалів прокуратурою м. Чернігова відомості було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42012260010000051 від 14.12.2012 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.
За результатами розслідування, 31.05.2013 р. кримінальне провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПУ України у зв'язку з відсутністю складу правопорушення.
Листом від 30.04.2014 р. № 834вспр14 прокуратура Ріпкинського району Чернігівської області надіслала суду копію постанови про закриття кримінального провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2014 р. провадження у справі № 5011-30/6572-2012 було поновлено та призначено справу до розгляду.
Ухвалами Господарського суду міста Києва розгляд справи неодноразово відкладався.
При цьому, 03.07.2014 р. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.
Представник позивача в судове засідання 20.11.2014 р. не з'явився, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
В судовому засіданні 20.11.2014 р. представник відповідача подав письмові пояснення по справі та проти позову заперечував.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
В зв'язку з тим, що неявка позивача не перешкоджає вирішенню спору, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 5011-30/6572-2012.
В судовому засіданні 20.11.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01.09.09. між позивачем (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) було укладено Договір оренди нерухомості № б/н (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) позивач передав відповідачу в тимчасове користування нерухоме майно, а саме: майстерню загальною площею 1 200,0 кв.м, що розташована за адресою: вул. Польова, 1, с. Даничі Ріпкинського району Чернігівської області.
На виконання умов Договору між сторонами було підписано акт № б/н від 01.09.09. приймання-передачі майна за Договором.
Положеннями п. 4.1 Договору сторони погодили строк оренди, який становить два роки з моменту прийняття об'єкту оренди згідно акта здачі-приймання.
Пунктом 5.1 договору визначено, що розмір орендної плати за весь об'єкт оренди, площею 625 м кв., в цілому складає 1 250,0 грн. за місяць.
Орендна плата сплачується готівкою щомісячно не пізніше 10 числа наступного місяця (п. 5.2 Договору).
Позивач вказує, що відповідач не сплатив орендну плату за Договором за період з вересня 2009 року по серпень 2011 року в розмірі 19 134,00 грн., посилаючись на те, що вказаний факт встановлено актом КРУ в Чернігівській області Контрольно-ревізійного відділу в Ріпкинському районі № 16-25/28 від 20.09.11.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором оренди.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Суд відзначає, що фактично єдиним обґрунтуванням позовних вимог є акт ревізії № 16-25/28 від 20.09.11. фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.04. по 31.08.11., складений Контрольно-ревізійним відділом в Ріпкинському районі Контрольно-ревізійного управління в Чернігівській області.
Жодних інших доказів на підтвердження наявної у відповідача заборгованості за період з вересня 2009 року по серпень 2011 року в розмірі 19 134,00 грн. позивачем не подано.
Приписами ст. 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Тобто зазначена стаття не містить такої підстави звільнення від доказування, як вимога Головного контрольно-ревізійного управління України про усунення виявлених ревізією порушень фінансової дисципліни.
Таким чином, підстав для посилання в якості обґрунтування позовних вимог на акт ревізії фінансово-господарської діяльності позивача як на акти індивідуальної дії, в розумінні ст. 35 Господарського процесуального кодексу України відсутні.
До того ж, акт ревізії взагалі не може бути доказами, в розумінні ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, та правовою підставою для стягнення грошових коштів.
Отже, висновки контрольно-ревізійного органу викладені в зазначеному акті, суд не бере до уваги, оскільки вони не підтверджені належними доказами.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості (на вказаному наголошено в постанові Вищого господарського суду України від 28.02.13. у справі № 5011-30/6320-2012).
Судом враховано, що доведення належними засобами доказування певних обставин по справі, ГПК України покладається саме на особу, яка на ці обставини посилається (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові № 30/5009/2733/11 від 02.04.12.).
Відповідно до ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (ст. 1 вказаного Закону).
Разом з тим, в обґрунтування свої позовних вимог позивачем не було подано жодних первинних бухгалтерських документів, які б підтвердили наявність у відповідача заборгованості по сплаті орендної плати за період пред'явлений до стягнення та доказів на підтвердження її розміру, як-то обліково-сальдові відомості, облікові картки рахунку.
При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Крім того, судом враховано наступне.
За даними позивача, відповідачем було сплачено 10 866,00 грн. орендної плати за Договором у відповідності до прибуткових касових ордерів:
- № 32 від 09.11.09. на суму 1 000,00 грн.;
- № 37 від 08.12.09. на суму 1 500,00 грн.;
- № 1 від 11.01.10. на суму 1 250,00 грн.;
- № 8 від 02.03.10. на суму 400,00 грн.;
- № 9 від 11.03.10. на суму 1 250,00 грн.;
- № 12 від 07.04.10. на суму 400,00 грн.;
- № 13 від 13.04.10. на суму 1 500,00 грн.;
- № 15 від 21.04.10. на суму 50,00 грн.;
- № 16 від 12.05.10. на суму 1 250,00 грн.;
- № 20 від 16.06.10. на суму 1 250,0, грн.;
- № 22 від 13.07.10. на суму 1 016,00 грн.
Разом з тим, за даними відповідача, на противагу відомостей позивача, ним було сплачено орендної плати за Договором у відповідності до:
- квитанції до прибуткового касового ордера № 32 від 09.11.09. 1 250,00 грн., а не 1000,00 грн. як на те посилається позивач;
- квитанції до прибуткового касового ордера № 37 від 08.12.09. 1 250,00 грн., а не 1500,00 грн. як на те посилається позивач;
- квитанції до прибуткового касового ордера № 8 від 09.03.10. 1 250,00 грн., а не 400,00 грн. як на те посилається позивач;
Додатково відповідачем надано завірені написом «з оригіналом згідно» 11.08.11. та печаткою позивача копії:
- прибутковий касовий ордер № 27 від 15.09.10. та квитанція до нього на суму 1 110,00 грн.;
- прибутковий касовий ордер № 28 від 14.10.10. та квитанція до нього на суму 140,00 грн.
Отже, за даними відповідача, ним було сплачено 12 966,00 грн. орендної плати за Договором.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, вказує на те, що відповідачем позивачу була направлена пропозиція про розірвання Договору, та отримано відповідь від позивача про те, що Орендодавець погоджується з розірванням Договору з 01.09.10.
На підтвердження вказаного відповідачем надано суду оригінал пропозиції відповідача про розірвання Договору з 01.09.10., яка містить напис від руки «отримав особисто директор КП «Даницьке» Вдовенко Н.В. 30.05.10.».
Згідно з наявним в матеріалах справи оригіналом відповіді № б/н від 15.06.10. на пропозицію, позивач погодився з пропозицію відповідача розірвати спірний Договір оренди з 01.09.10.
Крім того, відповідачем було надано суду нотаріально засвідчену заяву Вдовенко Н.В. від 01.10.12. Даною заявою Вдовенко Н.В. підтвердив, що ним, як директором КП "Даницьке" було укладено Договір оренди, ним же здійснено напис про отримання пропозиції про розірвання Договору та засвідчено своїм підписом. Також 15.06.2010 р. надано відповідь погодження розірвати договір оренди з 01.09.10.
Під час розгляду справи позивач заперечував проти доводів відповідача про розірвання Договору та вказував на те, що зазначені вище пропозиція та відповідь є підробленими, як є підробленим акт повернення приміщення за Договором з оренди.
Судом враховано, що у відповідності до постанови від 31.05.13. про закриття кримінального провадження по факту підробки підпису директора КП «Даницьке» Даницької сільської ради в листі-відповіді від 15.06.10., акті приймання-передачі нерухомого майна від 30.08.10. та прибуткових касових ордерах і квитанціях про сплату орендної плати за Договором оренди, в ході досудового розслідування факт підроблення документів не підтвердився.
Згідно пункту 3 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Згідно п. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до п. 7.5 Договору, Орендар має право розірвати договір оренди, попередив Орендодавця у письмовій формі у строк не менше ніж за 4 місяці.
Стаття 188 Господарського кодексу України визначає порядок зміни та розірвання господарських договорів, зокрема в п. 2 зазначено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Таким чином, пропозицією від 28.05.10. відповідач повідомив позивача про розірвання Договору з 01.09.10., а позивач погодився з пропозицію відповідача у відповідності до відповіді № б/н від 15.06.10.
Таким чином, Договір є розірваним з 01.09.10.
Щодо твердження відповідача про повернення ним орендованого приміщення за актом приймання-передачі від 30.08.10., який надано суду виключно в копії, суд відзначає, що ним прийнято до уваги пояснення представників сторін та наявні в матеріалах справи докази, які підтверджують факт існування між сторонами правовідносин по Договору оренди від 01.09.09., однак зазначає про неможливість надання правової оцінки акту приймання-передачі нерухомого майна (з оренди) від 30.08.10., оскільки вимоги суду про зобов'язання сторін надати оригінал вказаного акту сторонами не виконано, відповідач вказав на те, що оригінал в нього відсутній, а позивач наголошував на підробці вказаного акту, а в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази існування такого акту.
Крім того, за приписами процесуального законодавства судове рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом, які підлягають оцінці у їх сукупності, адже жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
За приписами статті 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
При цьому, подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості.
Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Згідно з приписами статті 34 названого Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до стаття 36 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади, якщо вона є посадовою особою, та з прикладенням печатки, за її наявності.
Якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала.
У разі неподання оригіналів документів на вимогу суду справа розглядається за наявними доказами, оцінка яких здійснюється відповідно до вимог статей 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з п 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала. Для перевірки достовірності поданих суду документів може бути призначено судову експертизу.
У зв'язку з цим ксерокопія акту приймання-передачі нерухомого майна від 30.08.10., яка міститься в матеріалах справи, не може бути прийнята судом до уваги.
З огляду на все викладене вище в сукупності, та на те, що матеріали справи не містять акту приймання-передачі спірного майна за договором з оренди, та докази того, протягом якого часу відповідач фактично перебував в орендованому ним приміщенні (до 30.08.14. чи довше), в суду відсутня можливість встановити, за який період відповідач мав сплачувати орендну плату за Договором та чи наявна в нього заборгованість і в якому саме розмірі.
Відповідно до ч. 1 ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.
Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.
З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Разом з тим, звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначає, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.
Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
При цьому, господарський суд зазначає, що під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
З наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення невизнання або оспорювання.
Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи - позивача у справі.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем належними засобами доказування не доведено суду порушення з боку відповідача законних та охоронюваних інтересів позивача, оскільки не доведено наявності у відповідача заборгованості перед позивачем, її розміру, та періоду для стягнення такої заборгованості.
Враховуючи все викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено 25.11.14.
Головуючий суддя Ващенко Т.М.
Суддя Гумега О.В.
Суддя Полякова К.В.