27 листопада 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Іваненко Ю.Г., Євграфової Є.П., Журавель В.І.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: Рокитнівська селищна рада Рокитнівського району Рівненської області, Реєстраційна служба Рокитнівського районного управління юстиції, приватний нотаріус Рокитнівського районного нотаріального округу ОСОБА_8, про визнання договорів недійсними, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_9 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 8 серпня 2014 року
У березні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, посилаючись на те, що укладення зазначених договорів здійснено відповідачами за межами цивільної дієздатності. Відповідач ОСОБА_5, недобросовісно скористалася своїм процесуальним правом, при наявності судового спору щодо земельної ділянки, уклала договір дарування з дочкою ОСОБА_6, яка в свою чергу уклала договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки з братом ОСОБА_7 Однак, в судовому засіданні встановлено, що при укладенні договору купівлі-продажу грошові кошти не передавались. Коло осіб, між якими укладалися правочини, є близькими родичами: мати подарувала дочці, дочка - брату. Тобто, земельна ділянка з володіння сім'ї ОСОБА_7 не вийшла.
Крім того, станом на 17 січня 2014 року вже існувало рішення апеляційного суду Рівненської області, за яким договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений ОСОБА_5 та Рокитнівською селищною радою є нікчемним та застосовано наслідки нікчемності, відповідач ОСОБА_5 не повідомила сторони та нотаріуса про припинення її права на земельну ділянку, що спонукало укладення договору купівлі-продажу цієї ж земельної ділянки.
Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 23 травня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0245 га, кадастровий № 5625055100:01:001:0402, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Рокитнівського районного нотаріального округу ОСОБА_10 16 травня 2013 року, реєстрований № 645.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0245 га, кадастровий номер 5625055100:01:001:0402, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та посвідчений приватним нотаріусом Рокитнівського районного нотаріального округу ОСОБА_10 17 січня 2014 року, реєстрований № 61.
Застосовано наслідки недійсності шляхом повернення земельної ділянки площею 0,0245 га, кадастровий номер 5625055100:01:001:0402, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у попередній стан.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 8 серпня 2014 року рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 23 травня 2014 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_9 просив скасувати рішення апеляційного суду Рівненської області від 8 серпня 2014 року, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення апеляційного суду Рівненської області від 08 серпня 2014 року, оскільки воно законне та обґрунтоване, так як реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже, важливою умовою звернення з віндикаційним позовом (стаття 388 ЦК України) є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин.
Добросовісним повинен вважатися той набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати, а недобросовісним володільцем - та особа, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне.
За пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України можливість витребувати майно від добросовісного набувача є за наявності у діях власника майна волі на передачу майна.
За змістом наведеного майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_9 відхилити.
Рішення апеляційного суду Рівненської області від 8 серпня 2014 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Ю.Г. ІваненкоЄ.П. Євграфова В.І. Журавель