Ухвала
іменем україни
06 листопада 2014 року м. Київ
Вищий спеціалізований суд України
з розгляду цивільних і кримінальних справ
у складі колегії:
головуючого ОСОБА_5,
суддів ОСОБА_6., ОСОБА_7.,
при секретарі ОСОБА_8.,
розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013170340000095, за касаційними скаргами прокурорів, які брали участь у кримінальному провадженні у судах першої та апеляційної інстанцій на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 13 травня 2014 року, якою скасовано вирок Котовського міськрайонного суду Одеської області від 20 січня 2014 року та закрито кримінальне провадження щодо
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Коси Котовського району Одеської області, проживаючого АДРЕСА_1, раніше не судимого,
в частині його засудження за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_9.,
виправданого ОСОБА_1,
захисника ОСОБА_2,
до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ звернулись прокурори, які брали участь у кримінальному проваджені у судах першої та апеляційної інстанцій із касаційними скаргами на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 13 травня 2014 року щодо ОСОБА_1
У касаційних скаргах, аналогічних за змістом, прокурори порушують питання про скасування вищевказаної ухвали та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Посилаються на те, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність права у державних інспекторів рибоохорони, які є працівниками правоохоронних органів, за власною ініціативою перевірити законність вилову риби у період нересту у Косівському водосховищі в с. Коси Котовського району Одеської області, що в свою чергу стало підставою для безпідставного виправдання ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України, та призвело до неправильного застосування вимог закону України про кримінальну відповідальність.
Крім цього вважають, що апеляційний суд не надав належну оцінку доводам апеляційної скарги прокурора про незаконність виправдання ОСОБА_1 за ч. 1, 2 ст. 249 КК України. Вказують на безпідставність висновків суду про те, що ОСОБА_1 на законних підставах виловлював вирощену ним рибу, яка являється його власністю, оскільки він будучи фізичною особою-підприємцем, уклав договори з Котовською районною державною адміністрацією про оренду водного об'єкта та земельної ділянки без дотримання визначеного законом порядку.
Також посилаються на те, що апеляційний суд істотно порушив вимоги ст. 404 КПК України та ст. 23 КПК України щодо безпосереднього дослідження доказів, надавши їм іншу оцінку, ніж суд першої інстанції.
У запереченнях на касаційні скарги захисник ОСОБА_2 указує про необґрунтованість доводів прокурорів та просить судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Вироком Котовського міськрайонного суду Одеської області від 20 січня 2014 року ОСОБА_1 визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України, та засуджено до покарання у виді штрафу у розмірі 120 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 2040 грн.
У вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 249, ч. 2 ст. 249 КК України ОСОБА_1 виправдано за відсутністю у його діях складу злочинів.
Вирішено питання про речові докази та судові витрати.
Апеляційний суд Одеської області, частково задовольнивши касаційну скаргу захисника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1, та відмовивши у задоволенні апеляційної скарги прокурора, свою ухвалою від 13 травня 2014 року скасував вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 у частині його засудження за ч. 2 ст. 342 КК України та закрив кримінальне провадження щодо нього у цій частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, а також скасував цей вирок в частині стягнення з ОСОБА_1 судових витрат.
У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
Згідно обвинувального акту органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він 10 квітня 2013 року, о 17 год. 00 хв., перебуваючи на водоймі загальнодержавного призначення «Косівське водосховище» в с. Коси Котовського району Одеської області вчинив опір державним інспекторам Південно-Бузького територіального відділу рибоохорони ОСОБА_3 та ОСОБА_4 під час виконання ними своїх службових обов'язків, а саме за допомогою ножа пошкодив гумовий човен, на якому перебували вказані особи, чим перешкодив виконанню ними службових обов'язків.
Крім цього, 10 квітня 2013 року у період часу з 18 до 20 год. ОСОБА_1, перебуваючи у тому ж місці, умисно, незаконно, тобто не маючи дозвільних документів, в період нересту, забороненим знаряддям лову - сіткою виловлював рибу, чим заподіяв істотну шкоду державі, яка виразилася у вилові риби під час нересту, на загальну суму 8670 грн.
Також, 23 квітня 2013 року у період часу з 10 до 20 год. ОСОБА_1, діючи повторно, перебуваючи у тому ж місці, умисно, незаконно, в період нересту, забороненим знаряддям лову - сіткою виловлював рибу, чим заподіяв істотну шкоду державі, яка виразилася у вилові риби під час нересту, на загальну суму 1071 грн.
Заслухавши доповідь судді, пояснення виправданого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2, які вважали доводи касаційних скарг необґрунтованими, думку прокурора, який не підтримав касаційні скарги, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції розглянуто із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Як убачається із матеріалів провадження, не погоджуючись із постановленим вироком, на нього були подані апеляційні скарги захисником ОСОБА_2 та прокурором.
Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
У свою чергу положеннями ст. 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів, апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, якщо ці докази не було досліджено в ході апеляційного перегляду вироку.
З журналу судового засідання від 13 травня 2014 року убачається, що суд апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження обмежився заслуховуванням пояснень обвинуваченого ОСОБА_1, його захисника ОСОБА_2, задав запитання з приводу їх позиції, вислухав думку прокурора, задав йому запитання, вислухав останнє слово підсудного, однак безпосередньо не досліджував наявні у матеріалах провадження докази, покладених в основу висновку суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого за ч. 2 ст. 342 КК України.
При цьому, апеляційний суд без безпосереднього дослідження доказів, дійшов передчасного висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України, оскільки не навів докладних мотивів свого висновку про явну незаконність дій працівників органу рибоохорони. Зокрема, судом не було проаналізовано вимог нормативно-правових актів щодо функцій державного правоохоронного органу - інспекції рибоохорони, у якому працювали ОСОБА_4 і ОСОБА_3, кола посадових обов'язків інспекторів рибоохорони, та не зазначив обґрунтованих підстав для висновку про відсутність у них права з метою здійснення правоохоронної функції, зокрема, перевіряти документи на право використання водних ресурсів, проводити огляд речей, транспортних засобів, знарядь рибальства, добутої продукції тощо.
Таким чином, апеляційний суд усупереч законодавчим приписам не дослідив безпосередньо зібраних у справі доказів, однак фактично дав їм іншу оцінку ніж суд першої інстанції.
Водночас, апеляційний суд не був позбавлений права безпосередньо дослідити докази по справі з огляду на ч. 6 ст. 9, п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК України, а після їх оцінки у сукупності та встановлення визначених законом підстав для закриття кримінального провадження, ухвалити відповідне рішення.
За таких обставин колегія суддів вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, а отже підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду у суді апеляційної інстанції суду необхідно ретельно, з використанням усіх процесуальних можливостей перевірити доводи, викладені в поданих апеляційних скаргах, безпосередньо дослідити докази у кримінальному провадженні, дати належну оцінку усіх доказів у кримінальному провадженні, та, дотримуючись положень глави 31 КПК України, прийняти законне й обґрунтоване судове рішення.
З урахуванням наведеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 442 КПК України,
Касаційні скарги прокурорів задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 13 травня 2014 року скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7