Справа: № 2-а-14293/11 Головуючий у 1-й інстанції: Сташків В.Б. Суддя-доповідач: Кучма А.Ю.
Іменем України
28 листопада 2014 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Кучми А.Ю.
суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ріпкінської районної державної адміністрації Чернігівської області на постанову Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 19.12.2011 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Ріпкінської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання дій неправомірними, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії,-
Постановою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 19.12.2011 позов задоволено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти по справі нову постанову, якою у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі, у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Судом першої інстанції встановлено, що позивач працює та постійно проживає в с. Т.Шевченко Ріпкинського району Чернігівської області, що підтверджується відміткою у паспорті та довідкою з роботи.
Згідно з Постановою КМ України № 106 від 23.07.1991 с. Т.Шевченко Ріпкинського району Чернігівської області віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться оплата в таких розмірах: - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем вказана оплата виплачувалась позивачу відповідно до вимог постанови КМ України № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в розмірі значно меншому, ніж встановлено Законом.
Позивач вважає, що він отримує доплату значно нищу, ніж це передбачено ч. 1 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв'язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.
Суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в цій частині, і апеляційна інстанція погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Постановляючи рішення суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що Постанова КМ України № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суперечить вимогам ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади»зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).
Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст.3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).
Окрім того, встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, позивач має право на перерахунок виплат, передбачених ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Враховуючи вище наведене, суд апеляційної інстанції не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального права, на які посилається у апеляційній скарзі відповідач, та вважає, що суд повно встановив обставини у справі, яким надав правову оцінку на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.
Керуючись ст.ст.183-2, 195, 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ріпкінської районної державної адміністрації Чернігівської області залишити без задоволення, а постанову Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 19.12.2011 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії та оскарженню не підлягає.
Головуючий-суддя: А.Ю. Кучма
Судді: В.О. Аліменко
Н.В. Безименна
.
Головуючий суддя Кучма А.Ю.
Судді: Аліменко В.О.
Безименна Н.В.