Справа: № 755/4253/14-а Головуючий у 1-й інстанції: Ластовка Н.Д. Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.
27 листопада 2014 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого суддів Хрімлі О.Г., Ганечко О.М., Літвіної Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 11 липня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві, головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Мурихіна Сергія Володимировича, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва, про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, -
ОСОБА_4 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві, головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Мурихіна Сергія Володимировича про визнання протиправною бездіяльності Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві щодо проведення виконавчих дій з виконання виконавчого листа № 2-а-4304/11, виданого 30 січня 2013 року Дніпровським районним судом м. Києва про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва нарахувати та виплатити ОСОБА_4 підвищення до пенсії, у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як дитині війни, з 19 листопада 2010 року, з урахуванням проведених виплат; визнання протиправними дій Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 36299405 від 26 квітня 2013 року; скасування постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 36299405 від 26 квітня 2013 року; зобов'язання поновити виконавче провадження по виконанню виконавчого листа № 2-а-4304/11, виданого 30 січня 2013 року Дніпровським районним судом м. Києва; стягнення моральної шкоди в розмірі 01,00 грн.; зобов'язання Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві винести постанову про відновлення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-а-4304/11, виданого 30 січня 2013 року Дніпровським районним судом м. Києва.
Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 11 липня 2014 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві щодо винесення постанови від 26 квітня 2013 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 36299405 з виконання виконавчого листа № 2-а-4304/11 від 30 січня 2013 року, виданого Дніпровським районним судом м. Києва. Скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 36299405 від 26 квітня 2013 року відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції з примусового виконання виконавчого листа № 2-а-4304/11, виданого 30 січня 2013 року Дніпровським районним судом м. Києва про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва нарахувати та виплатити ОСОБА_4 підвищення до пенсії, у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як дитині війни, з 19 листопада 2010 року з урахуванням проведених виплат. Зобов'язано Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві винести постанову про відновлення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-а-4304/11, виданого 30 січня 2013 року Дніпровським районним судом м. Києва про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва нарахувати та виплатити ОСОБА_4 підвищення до пенсії, у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як дитині війни, з 19 листопада 2010 року з урахуванням проведених виплат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 01,00 грн., позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та просить скасувати постанову суду першої інстанції в цій частині та ухвалити нову, якою задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.
Зважаючи на те, що у справі відсутні клопотання від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, та з урахуванням можливості вирішення справи на основі наявних у ній доказів, колегія суддів вирішила справу розглянути у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та задоволенню не підлягає.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, на виконанні в Управлінні державної виконавчої служби Головного управління юстиції м. Києва знаходився виконавчий лист № 2-а-4304/11, виданий 30 січня 2013 року Дніпровським районним судом м. Києва про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва нарахувати та виплатити ОСОБА_4 підвищення до пенсії у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як дитині війни, з 19 листопада 2010 року, з урахуванням проведених виплат.
26 квітня 2013 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Мурихін С.В. виніс постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 36299405 на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», мотивуючи її тим, що виплата пенсії здійснюється Управлінням з координації та контролю за виплатою пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у відповідності до положення про ГУ ПФУ в м. Києві.
Не погоджуючись з прийнятою постановою про закінчення виконавчого провадження та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
З приводу позовної вимоги про стягнення з відповідача коштів в розмірі 01,00 грн., в якості відшкодування завданої моральної (немайнової шкоди), колегія суддів зазначає наступне.
В якості обґрунтування вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 01,00 грн. позивач зазначає, що через невиконання судового рішення відповідачем, що призвело до унеможливлення його виконання взагалі, що сталося з вини виконавчої служби, позивач має право на відшкодування завданої моральної шкоди, яку оцінює в 01,00 грн. Проте, позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні КАС України на підтвердження наведених обставин.
Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно зі ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
За змістом ст. 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно з п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги щодо стягнення з відповідача моральної (немайнової) шкоди в розмірі 01,00 грн., оскільки позивачем не обґрунтовано, в чому полягає завдана йому моральна шкода, не доведено факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з діями відповідача, не визначено, якими належними та допустимим доказами це підтверджується.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого:
1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_4 до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві, головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Мурихіна Сергія Володимировича про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.
Доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 11 липня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя О.Г. Хрімлі
Судді О.М. Ганечко
Н.М. Літвіна
Головуючий суддя Хрімлі О.Г.
Судді: Ганечко О.М.
Літвіна Н. М.