ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
18 листопада 2014 року 09:17 № 826/3137/14 (вх. 16042)
Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі: судді Добрянської Я.І., секретаря судового засідання Корніюк А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:
за позовомГромадянки В'єтнаму ОСОБА_1
до відповідачаГоловного управління Державної міграційної служби України в м. Києві
провизнання незаконним рішення про скасування посвідки на постійне проживання в України та скасування висновку від 26.12.2013 р.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2. (довіреність № б/н від 28.02.2014 р.)
від відповідача: Кісельова О.П. (довіреність № 1-13/1813 від 10.07.2014 р.)
Відповідно до п. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 18.11.2014 р. проголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Позивачка, Громадянка В'єтнаму ОСОБА_1, звернулася в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до відповідача Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення (висновку про скасування посвідки на постійне проживання в Україні) від 26.12.2013 р.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.03.2014 р. суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/3137/14, та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.04.2014 р. суддею Добрянською Я.І. позовну заяву Громадянки В'єтнаму ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення (висновку про скасування посвідки на постійне проживання в Україні) від 26.12.2013 року (по справі № 826/3137/14) - було залишено без розгляду на підставі вимог п. 4 ч. 1 ст. 155 Кодексу адміністративного судочинства України, зважаючи на повторну неявку позивача в судове засідання.
Однак, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2014 р. було скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.04.2014 р. про залишення позовної заяви по справі № 826/3137/14 без розгляду та направлено справу № 826/3137/14 для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Зважаючи на таке, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.10.2014 р. було прийнято справу № 826/3137/14 (вх. № 16042) за позовом Громадянки В'єтнаму ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення (висновку про скасування посвідки на постійне проживання в Україні) від 26.12.2013 року для продовження судового розгляду суддею Добрянською Я.І., та призначено судове засідання з розгляду справи № 826/3137/14 (вх. № 16042) на 18.11.2014 року.
В судовому засіданні 18.11.2014 р. представником позивача було подано уточнену позовну заяву, в якій позивач просить суд:
- визнати незаконним рішення про скасування посвідки на постійне проживання в Україні громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 від 26.12.2013 року, виданого ГУ ДМС України в м. Києві та скасувати висновок від 26.12.2013 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач у позовній заяві зазначає про те, що Головним управлінням Державної міграційної служби України в м. Києві було необґрунтовано та протиправно прийнято рішення (висновок) від 26.12.2013 р. про скасування посвідки на постійне проживання в Україні громадянки В'єтнаму ОСОБА_1, оскільки резолютивна частина такого висновку (рішення), з урахуванням наявних доказів у матеріалах справи, суперечить нормам чинного законодавства, що регулюють порядок оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання в Україні, та така посвідка на постійне проживання в Україні була видана позивачці УГІРФО ГУ МВС України в м. Києві ще 10.07.2003 р., проте як остання була незаконно скасована відповідачем при намаганні позивачки замінити таку посвідку на постійне проживання в Україні на аналогічну нового зразку.
В свою чергу відповідачем було подано письмове заперечення на позовну заяву, та в судовому засіданні 18.11.2014 р. представник відповідача проти задоволення позовних вимог позивача також заперечив, зазначивши про правомірність прийнятого ним рішення (висновку) від 26.12.2013 р. про скасування посвідки на постійне проживання в Україні громадянки В'єтнаму ОСОБА_1, оскільки позивач, відповідно до вимог абзацу 4 пункту 4 розділу V (Прикінцевих положень) Закону «Про імміграцію», не звернулася протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їй посвідки на постійне проживання в Україні, що є підставою для скасування дозволу на імміграцію.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
Як вбачається з позовної заяви та не заперечувалося відповідачем, в серпні 2013 року позивачка громадянка В'єтнаму ОСОБА_1 (17 травня 1971 року народження) звернулася до Деснянського районного відділу Головного управління Державної митної служби України в м. Києві із заявою для встановлення належності до громадянства України її повнолітнього сина ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1).
В серпні 2013 року ГУ ДМС України в м. Києві було відмовлено позивачці у прийнятті рішення стосовно набуття громадянства України її повнолітньою дитиною, з мотивів наявності у ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання в Україні старого зразка.
З приводу зазначеного, позивачці було роз'яснено, що згідно Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», встановлено нову форму тимчасової посвідки на постійне проживання в Україні, а тому посвідка громадянки В'єтнаму ОСОБА_1, що видана УГІРФО ГУ МВС України в м. Києві ще 10.07.2003 р., підлягає обміну на аналогічну посвідку, проте нового зразку.
Враховуючи наведене, позивачка звернулась до ГУ ДМС України із заявою про обмін попередньої посвідки на постійне проживання в Україні на нову «встановленого зразка».
Однак, 07 лютого 2014 року громадянкою В'єтнаму ОСОБА_1 особисто в приміщенні ГУ ДМС України в м. Києві було отримано рішення (висновок) про скасування посвідки на постійне проживання в Україні від 26.12.2013 року, без отримання нової посвідки встановленого зразка.
Зважаючи на таке, з метою захисту своїх порушених прав та інтересів, позивачка звернулася із адміністративним позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва, в якому просила суд визнати незаконним рішення про скасування посвідки на постійне проживання в Україні громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 від 26.12.2013 року, виданого ГУ ДМС України в м. Києві та скасувати висновок від 26.12.2013 року.
Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача, зважаючи зокрема на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Як було зазначено вище, та не заперечувалося відповідачем, позивачка звернулася до ГУ ДМС України із заявою про обмін попередньої посвідки на постійне проживання в Україні на нову «встановленого зразка» саме за наслідками відмови ГУ ДМС України в м. Києві в серпні 2013 року у прийнятті рішення стосовно набуття громадянства України повнолітньою дитиною позивачки (з мотивів наявності у ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання в Україні старого зразка).
Проте, згідно вимог п. 1 Перехідних положень Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, видані до дня набрання чинності цим Законом, є чинними до закінчення строку їх дії та не підлягають обов'язковій заміні.
Крім того, згідно п. 9 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. № 251 «Про затвердження Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. № 1983» (надалі також - Порядок), строк дії посвідки на постійне проживання не обмежується. Посвідка на постійне проживання підлягає обміну в разі досягнення особою 25- і 45-річного віку.
Так, згідно п. 14 зазначеного Порядку, обмін посвідки здійснюється у разі:
- зміни прізвища, імені та по батькові іноземця та особи без громадянства тощо;
- установлення розбіжностей у записах (невідповідності внесених до посвідки записів записам в інших документах);
- непридатності посвідки до користування (пошкодження з різних причин тощо).
Однак, як підтверджується наявними матеріалами справи, на час звернення позивачки до ДМС України в м. Києві, останній не виповнилося 45 років, та не настала жодна з подій, що зазначені вище, а тому підстави, передбачені законодавством України, для обміну посвідки у позивачки були відсутні.
Таким чином, з аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що добровільного обміну діючої посвідки не передбачено, а отже і задоволення заяви або прийняття рішення про скасування посвідки, також чинним законодавством не передбачено.
Також, як зазначено в оскаржуваному рішенні (висновку), за заявою позивачки про обмін посвідки з урахуванням вимог листа ДМС України від 07.06.2013 року № 8-4806/2.1-13, було проведено перевірку матеріалів справи 107164 про документування посвідкою на постійне проживання КИ № 038364/107164, виданої УГІРФО ГУ МВС України в м. Києві 10.07.2003 року, з метою перевірки законності документування посвідкою на постійне проживання.
Проте як відповідно до положень зазначеного вище Порядку, також не передбачено проведення будь-яких перевірок під час розгляду питання щодо обміну посвідки.
Щодо листа ДМС України від 07.06.2013 року, на вимоги якого посилається державний орган, то вказаний лист не є нормативно-правовим актом та не має законної сили для встановлення або регулювання відносин, які є предметом спору у даній справі.
Крім того, обґрунтовуючи рішення про визнання Посвідки позивачки на постійне проживання в Україні від 10.07.2003 року неправомірно виданою, ДМС України посилається на ст. 12 Закону України «Про імміграцію», якою передбачено саме підстави для скасування дозволу на імміграцію, проте не посвідки на постійне проживання, а саме на п. 6 «в інших випадках, передбачених законами України», проте як, в даному випадку, відповідач не посилається конкретно на жодну обставину та норму закону, яка би передбачала такий інший випадок для наявності підстав для скасування посвідки на постійне проживання в Україні, що не є тотожною дозволу на імміграцію.
Згідно п. 18 Порядку, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України «Про імміграцію».
Тобто, Порядком визначений механізм скасування посвідки, який передбачає рішення компетентного органу про скасування дозволу на імміграцію, що є підставою для скасування посвідки.
Проте, чинним законодавством України не передбачено можливості визнання Посвідки неправомірно виданою.
Відповідно до п. 17 Порядку, рішення про відмову у видачі посвідки іноземцеві та особі без громадянства приймається в разі:
- необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку;
- необхідності охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;
- коли паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі;
- подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;
- коли виявлено факти невиконання ними рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну (для осіб, що отримують посвідку на тимчасове проживання);
- інших випадках, передбачених законами.
Однак, як вбачається з тексту оскаржуваного висновку, ГУ ДМС України не було встановлено жодної з перелічених підстав для відмови позивачці у видачі посвідки (заміни попередньої посвідки на нову).
Згідно вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Проте, як вбачається з наявних у справі доказів, що кореспондується з вимогами наведеного вище законодавства, Головним управлінням Державної міграційної служби України в м. Києві було необґрунтовано та протиправно прийнято рішення (висновок) від 26.12.2013 р. про скасування посвідки на постійне проживання в Україні громадянки В'єтнаму ОСОБА_1, оскільки резолютивна частина такого рішення (висновку), з урахуванням наявних доказів у матеріалах справи, суперечить нормам чинного законодавства, що регулюють порядок оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання в Україні, та така посвідка на постійне проживання в Україні була видана позивачці УГІРФО ГУ МВС України в м. Києві ще 10.07.2003 р., проте як остання була незаконно скасована відповідачем при намаганні позивачки замінити таку посвідку на постійне проживання в Україні на аналогічну нового зразка.
Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В даному випадку, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних допустимих доказів на підтвердження правомірності прийняття ним оскаржуваного рішення (висновку) від 26.12.2013 року про скасування посвідки на постійне проживання в Україні громадянці В'єтнаму ОСОБА_1.
Натомість позивач надав суду обґрунтовані письмові пояснення та допустимі докази на їх підтвердження, щодо правомірності заявлених позовних вимог.
В позовній заяві позивач не заявляв позовної вимоги щодо відшкодування судових витрат із сплати судового збору. Тому суд не вирішував питання, в порядку ст. 94 КАС України, щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення (висновок) Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 26.12.2013 року про скасування посвідки на постійне проживання в Україні громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1.
Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Суддя: Я.І. Добрянська
Дата складання та підписання в повному обсязі постанови - 25.11.2014 р.