ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
21 листопада 2014 року № 813/4328/13-а 12 год. 13 хв. зал судових засідань №13
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Братичак У.В.,
секретар судового засідання Бугара М.Р.,
за участю:
позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Яворівському районі Львівської області про визнання протиправними дій та скасування вимоги про сплату боргу,
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до управління Пенсійного фонду України в Яворівському районі Львівської області (далі - відповідач), в якій просить визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування позивачеві заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 1194,03 грн. за період січень-березень 2013 року, визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу № Ф893 від 03.05.2013 року на суму 1194,03 грн., стягнути моральну шкоду в сумі 5000 грн., зобов'язати відповідача в подальшому утриматись від нарахування позивачу боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно виставлено вимогу про сплату боргу, оскільки позивач отримує пенсію за віком, а частина 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не містить застережень щодо її незастосування до осіб, яким пенсію за віком призначено на пільгових умовах на підставі статті 13 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Також зазначила, що такі дії відповідача завдали позивачу душевних страждань, а тому просить стягнути на її користь з відповідача моральну шкоду в розмірі 5000 грн. та зобов'язати відповідача в подальшому утриматись від нарахування позивачу боргу зі сплати єдиного внеску.
Відповідач заперечень на адміністративний позов чи заяви про визнання позову не подав.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, наведених у позовній заяві. Просила позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час і місце його проведення. Клопотань про розгляд справи без його участі до суду не надходило.
Заслухавши думку позивача, розглянувши подані документи і матеріали справи, сукупно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Встановлено, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, зареєстрованою в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 14 вересня 2000 року, з 01 січня 2012 року є платником єдиного податку із видом діяльності - роздрібна торгівля з лотків та на ринках (а.с.8-9).
Також ОСОБА_1 перебуває на обліку в УПФ України в Яворівському районі та отримує пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (а.с.10).
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем 03 травня 2013 року прийнята вимога про сплату боргу за № Ф893, а саме суми недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 1194,03 грн. за січень-березень 2013 року.
При цьому, договір з Пенсійним фондом України про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування позивач не укладала.
01 січня 2011 року набрав чинності України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI), в преамбулі якого зазначено, що ним визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Статтею 4 цього ж Закону визначений перелік осіб, що є платниками єдиного внеску.
Пунктом 4 частини першої даної статті передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Пунктом 7 Розділу першого Закону України від 07 липня 2011 року № 3609-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» були внесені зміни до Закону № 2464-VI, за якими статтю четверту цього Закону доповнено частиною четвертою. У відповідності до нової норми особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною 1 статті 9 цього Закону також встановлено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Доводи відповідача про те, що до позивача не можуть бути застосовані положення частини 4 статті 4 Закону № 2464-VI, оскільки вона не досягла пенсійного віку 55 років, а тому не звільнена від сплати єдиного внеску у зв'язку із недосягненням нею пенсійного віку, суд вважає безпідставними з наступних підстав.
Згідно із абзацами 1 та 2 пункту 16 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Зокрема, положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах.
Так, статтею 2 Закону № 1788-ХІІ визначено виключний перелік трудових пенсій, які призначаються за цим Законом (за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років). Загальні умови призначення пенсій за віком визначені статтею 12 Закону №1788-ХІІ та частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV. Таке право, зокрема, виникає у жінок після досягнення 55 років та за наявності відповідного стажу. При цьому, статтею 13 Закону № 1788-ХІІ, на підставі пункту «б» частини першої якої, позивач отримує пенсію, передбачена можливість призначення пенсії за віком на пільгових умовах - із зменшенням віку, зазначеного у статті 12 цього Закону, та за наявності відповідного трудового стажу.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що особи, яким пенсія за віком призначена відповідно до статті 13 Закону № 1788-ХІІ, не є платниками єдиного внеску за себе згідно з частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI, так само як і особи, які є пенсіонерами за віком на загальних умовах, оскільки згадана норма не містить будь-яких винятків щодо пенсіонерів за віком.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права викладена у постановах Верховного Суду України від 15.04.2014 року № 21-57а14 та № 21-70а14, від 13.05.2014 року № 21-74а14.
Таким чином, оскільки позивач отримує довічну пенсію за віком, вона звільнена від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а тому дії відповідача по нарахуванню останній суми заборгованості за період січень-березень 2013 року в розмірі 1194 грн. 03 коп. є неправомірними, а вимога про сплату боргу на зазначену суму підлягає скасуванню.
При винесенні постанови суд також враховує постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.04.2013 року у справі № 813/2074/13-а за позовом ОСОБА_1 до УПФУ в Яворівському районі Львівської області про визнання протиправними дій, скасування вимоги про сплату боргу, якою позов задоволено з аналогічних підстав. Вказана постанова набрала законної сили 22.10.2014 року.
Стосовно позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншими порушеннями прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно - правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно - правовий спір.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність факту такої шкоди; протиправність діяння її заподіювання; наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача; вини останнього в її заподіянні.
Згідно з підпунктами 1, 2 пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Разом з тим, позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що їй було завдано саме моральної шкоди; позивач не вказала в чому саме полягає заподіяна їй моральна шкода, отже, в даному випадку відсутні передбачені законом підстави для стягнення компенсації за заподіяну моральну шкоду.
Тому, вказана вимога задоволенню не підлягає.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача в подальшому утриматись від нарахування позивачу боргу зі сплати єдиного внеску.
Із змісту статті 162 КАС України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосовувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про зобов'язання відповідача вчинити певні дії або зобов'язання відповідача утриматись від вчинення певних дій, тощо.
Аналогічний висновок міститься в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», відповідно до п.10.3 якого, у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов'язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право. Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Таким чином, рішення суду не може прийматись як застереження від будь - яких порушень, і також не може бути умовним. Розглядати справу і приймати рішення на майбутнє, приймаючи за наявності не існуюче порушення, суперечить вимогам законодавства України, а тому така вимога задоволенню не підлягає.
З урахуванням вище викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 94 КАС України, на користь позивача належить стягнути з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 114 грн. 71 коп.
Керуючись ст.ст.7-14, 69-71, 94, 158-162, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1.Адміністративний позов задовольнити частково.
2.Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Яворівському районі Львівської області щодо нарахування ОСОБА_1 заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 1194 грн. 03 коп. за період січень-березень 2013 року.
3.Визнати протиправною та скасувати вимогу управління Пенсійного фонду України в Яворівському районі Львівської області про сплату боргу № Ф893 від 03.05.2013 року на суму 1194 грн. 03 коп.
4.В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5.Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 114 грн. 71 коп.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення. В разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.
Повний текст постанови складений та підписаний 26.11.2014 року.
Суддя Братичак У.В.