Справа №592/8473/13-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Катрич О. М.
Номер провадження 22-ц/788/1989/14 Суддя-доповідач - Бойко В. Б.
Категорія - 54
20 листопада 2014 року м.Суми
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого-судді - Бойка В. Б.,
суддів - Кононенко О. Ю. , Білецького О. М.
за участю секретаря судового засідання -
Кияненко Н.М.,
розглянувши апеляційну скаргу Сумської регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 30 жовтня 2013 року
в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Сумської регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
В серпні 2013 року ОСОБА_5 звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовом до Сумської регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини про поновлення на роботі, визнання наказу про звільнення незаконним, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що наказом №29п2 від 19 квітня 2013 року позивачу було оголошено догану за неналежне виконання обов'язків, покладених наказом №103/1 від 01.11.2012 року по контролю за проведенням профілактичних та оздоровчих заходів на хворобу Ауєскі. Іншим наказом, за №35-к від 26 липня 2013 року, в зв'язку з невиконанням наказу №47 п. 1 від 27 червня 2013 року « Про закріплення відповідальних та забезпечення стабільної епізоотичної ситуації в області » та враховуючи попереднє притягнення його до дисциплінарної відповідальності, ОСОБА_5 звільнено з займаної посади за систематичне невиконання без поважних причин трудових обов'язків на підставі п. 3) ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Позивач зазначає, що, у першому випадку, інформацію про моніторинг захворювання він отримав від спеціалістів вірусологічного відділу лабораторії, саме ця інформація була поміщена до річного звіту, відтак вважає, що ніякого проступку він не скоїв та негативних наслідків не настало. По другому випадку зазначає, що пропонував доопрацювати наказ №47, з цього приводу звертався до керівництва лабораторії. Окрім того, вказує, що роботодавцем при обрання виду стягнення, не врахована попередня трудова діяльність позивача, а також, що згоди на звільнення не надала первинна профспілкова організація. Позивач просив відшкодувати і заподіяну моральну шкоду з огляду на те, що він тривалий час працював у лабораторії, мав чисельні заохочення, авторитет, внаслідок необґрунтованого звільнення з роботи пережив стрес, змінилася нормальна течія життя.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 30 жовтня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано незаконним наказ Сумської регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини від 26 липня 2013 року №35-к. Поновлено ОСОБА_5 на роботі на посаді провідного лікаря ветеринарної медицини -епізоотолога протиепізоотичного відділу Сумської регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини. Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 липня 2013 року по 30 жовтня 2013 року в сумі 10 403 грн. 09 коп. з відрахуванням необхідних податків, а також 1 000 грн. моральної шкоди. В решті позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 26 листопада 2013 року, апеляційну скаргу Сумської регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини відхилено, а рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 30 жовтня 2013 року в даній справі залишено без змін.
Ухвалою колегії судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України від 20 серпня 2014 року касаційну скаргу Сумської регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини задоволено частково, ухвалу апеляційного суду Сумської області від 26 листопада 2013 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В апеляційній скарзі представник Сумської регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Вказує, що суд першої інстанції, розглядаючи питання про перше притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, вийшов за межі позовних вимог, а висновки про причини винесення догани відповідачу носять характер припущення. Вважає, що при звільненні позивача були дотримані вимоги п. 3) ч. 1 ст. 40 КЗпП України, доказів на підтвердження протиправності наказу про звільнення, надано не було. Зазначає, що в рішенні профспілкового комітету Сумської регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини немає обґрунтування відмови в наданні згоди на звільнення ОСОБА_5, а отже у відповідності до ч. 7 ст. 43 КЗпП України така згода є необов'язковою. Вважає також, що позивач не надав суду доказів, які б підтверджували заподіяння йому моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника лабораторії, який підтримав апеляційну скаргу, пояснення позивача, який проти її задоволення заперечує, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
У відповідності до приписів ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду відповідає не в повній мірі.
Зокрема, як встановлено судом та як вбачається з матеріалів справи, 16.02.1973 року, згідно з наказом №24, позивач був прийнятий на роботу до Сумської обласної ветеринарної лабораторії, яка на даний час перейменована в Сумську регіональну державну лабораторію ветеринарної медицини.
Наказом №165 від 30.09.2003 року позивача призначено на посаду провідного лікаря ветеринарної медицини-епізоотолога, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 8-9).
Посадові обов»язки позивача визначені посадовою інструкцією, затвердженою 24.01.2012 року директором лабораторії, а також іншими наказами роботодавця, розробленими у відповідності до чинного законодавства.
Наказом №103/1 від 01 листопада 2012 року « Щодо забезпечення стабільної епізоотичної ситуації в області «, на ОСОБА_5 покладено обов'язки по контролю за проведенням профілактичних та оздоровчих заходів щодо хвороб тварин на птиці в тому числі і на хворобу Ауєскі ( а.с. 124 ).
Даний наказ є чинним, факт ознайомлення з ним та фактичного виконання позивачем не заперечується.
У відповідності до положень статей 21 та 139 КЗпП України, працівник зобов'язаний виконувати роботу, визначену трудовим договором, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Розділом 2 посадової інструкції передбачено, що позивач зобов»язаний вивчати епізоотичний стан тваринництва та птахівництва області, складати річний звіт по роботі відділу, щомісячно проводити аналіз епізоотичного стану області ( а.с. 6-7 ).
Звітність протиепізоотичного відділу є складовою частиною Сумської регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини.
Після складання річного звіту про роботу державних лабораторій ветеринарної медицини Сумської області за 2012 рік, відповідачем встановлено, що у розділі 21.Вірусологія ( сторінка 150 ) позивачем станом на 01.01.2013 року, були до звіту включені недостовірні дані, вказано кількість виконаних досліджень - 3413 з 42 господарств, в той час, як з участю працівників лабораторії фактично було досліджено 73 господарства.
Внесення недостовірних даних відбулося внаслідок того, що ОСОБА_5 неналежно виконував обов»язки по контролю за проведенням профілактичних та оздоровчих заходів на хворобу Ауєскі, покладені наказом №103/1, а саме : не контролював фактичне дослідження господарств, не вів власного обліку, не мав фактичних цифр, а коли виникла потреба у наданні інформації до звіту, позивач звернувся до спеціалістів вірусологічного відділу за цими даними, не перевіривши, при цьому, їх за даними по хворобі Аеєскі в Головному управлінні ветеринарної медицини в Сумській області.
Пояснювальна записка від 01.04.2013 року ( а.с. 5 ) з приводу зазначеного випадку також доводить ту обставину, що позивач не володів загальною інформацією по вищевказаній хворобі, мав лише вибіркові дані, що вказує на відсутність контролю з боку позивача за даною ділянкою роботи.
Ці обставини суд першої інстанції належним чином не перевірив.
Наказом №29п2 від 19 квітня 2013 року, ОСОБА_5 оголошено догану за неналежне виконання обов'язків, покладених наказом №103/1 від 01.11.2012 року по контролю за проведенням профілактичних та оздоровчих заходів на хворобу Ауєскі ( а.с. 4 ).
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що у керівництва лабораторії були підстави для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за даним фактом та не може погодитися з висновками суду з цього приводу.
Даний наказ в порядку та у строки, передбачені главою XV КЗпП України, позивачем оскаржено не було.
У відповідності до п. 1, 3 та 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, рішення суду підлягає зміні, з виключенням з його мотивувальної частини висновків про незаконність застосування до позивача дисциплінарного стягнення згідно з наказом №29п2 від 19.04.2013 року.
В іншій же частині, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Зокрема, наказом №47 п.1 від 27 червня 2013 року « Про закріплення відповідальних та забезпечення стабільної епізоотичної ситуації в області «, позивача було закріплено для контролю за проведенням профілактичних та оздоровчих заходів інфекційних хвороб тварин на птиці за Білопільським, Краснопільським, Лебединським та Тростянецьким районами Сумської області, а також по захворюваннях : хламідіози, хвороби Ауєскі, парвовірусної хвороби, РРС, хвороби Тешена, цирковірусної хвороби свиней ( а.с. 14 ).
Позивач з даним наказом ознайомився, однак відмовився його підписати, що підтверджується актом, копією листка ознайомлення ( а.с. 35-36 ), а також визнається обома сторонами.
Наказом №35-к від 26 липня 2013 року ( а.с. 3 ) в зв'язку з невиконанням наказу №47 п. 1 від 27 червня 2013 « Про закріплення відповідальних та забезпечення стабільної епізоотичної ситуації в області » та враховуючи попереднє притягнення його до дисциплінарної відповідальності, ОСОБА_5 було звільнено з займаної посади за систематичне невиконання без поважних причин трудових обов'язків на підставі п. 3) ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі є безпідставними, виходячи з наступного.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ч. 1 ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
Проте, надати ОСОБА_5 письмові пояснення з приводу порушення трудової дисципліна запропоновано не було.
Як встановлено колегією суддів, пояснювальна працівника від 02 липня 2013 року ( а.с. 15 ) на ім'я директора лабораторії Коваленка О.І. була написана позивачем з власної ініціативи, через нетривалий проміжок часу після відмови підписати листок ознайомлення з наказом, а не з приводу скоєння порушення трудової дисципліни та притягнення до дисциплінарної відповідальності. Позивач переслідував мету коригування наказу №47 п. 1, вважаючи його зміст небездоганним.
Як роз'яснено у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" №9 від 6 листопада 1992 року, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Досліджуючи зміст наказу про звільнення позивача з роботи, колегія суддів відмічає, що у наказі не зазначено, в чому конкретно проявилось порушення, яке стало приводом до звільнення - не зрозуміло, з боку позивача мала місце певна протиправна дія або ж бездіяльність. Про це ані у наказі про звільнення, ані у запереченні на позов та у апеляційній скарзі не йдеться взагалі.
Відповідно, у наказі не зазначена і дата скоєння працівником трудового правопорушення.
Не зміг надати логічні роз»яснення відносно даних обставин представник відповідача і в суді апеляційної інстанції, фактично звівши свої пояснення до припущень щодо приводу звільнення працівника з роботи. У сукупності, це свідчить про припинення трудових відносин з позивачем без достатніх на те правових підстав.
Окрім того, колегія суддів вважає, що навіть у випадку конкретизації роботодавцем та доведеності порушення трудової дисципліни з боку позивача влітку 2013 року, обраний вид стягнення не можна визнати таким, що відповідає тяжкості проступку, адже при цьому не було враховано тривалу попередню роботу позивача в лабораторії, неодноразове заохочення працівника, його вік, виробничий авторитет. Відповідачем не було надано жодних доказів на підтвердження того, що внаслідок незгоди позивача з наказом №47 п. 1 для роботодавця або інших осіб настали негативні наслідки, була заподіяна шкода, застосовані певні санкції тощо.
Пунктом 3) частини 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 3 ст. 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу ( профспілкового представника ) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Судом першої інстанції були виконані вимоги ч. 9 ст. 43 КЗпП України, запитана згода первинного профспілкового органу на розірвання трудового договору між сторонами, однак такої згоди профкомом надано не було, це підтверджується випискою з протокол засідання профспілкового комітету від 01 жовтня 2010 року №22 ( а.с. 56-58 ).
Вказане рішення профкому є вмотивованим. Зокрема члени профкому відзначили достатню кваліфікацію, ділові якості позивача, його досвід, чуйне ставлення до людей, а тому вважали неспівмірним застосування до нього такого крайнього дисциплінарного стягнення, як звільнення. Та обставина, що профком радив директору лабораторії звільнити позивача за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, не має вирішального значення, оскільки профкомом розглядалося та не було погоджено питання про звільнення позивача з роботи за систематичне невиконання обов»язків, обумовлених трудовим договором.
Слід зазначити, що до звільнення позивача з роботи, директор установи не тільки не отримав згоду профкому на звільнення, а і взагалі не звертався з відповідним поданням, не наводив обґрунтування застосування такого крайнього дисциплінарного стягнення, як звільнення з роботи.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про незаконність наказу №35-к від 26 липня 2007 року « Про звільнення з роботи ОСОБА_5 », так як звільнення позивача було проведено з порушенням вимог ч. 1 ст. 43 КЗпП України.
Частина 2 ст. 235 КЗпП України передбачає, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Колегія суддів вважає також, що рішення суду у частині стягнення моральної шкоди є таким, що відповідає вимогам матеріального і процесуального права, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Оскільки факт незаконного звільнення ОСОБА_5 знайшов своє підтвердження, в зв'язку з чим було порушено нормальну течію його життя, тому компенсація за моральну шкоду була вірно стягнута з відповідача. Виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, розмір стягнутого місцевим судом відшкодування, відповідає характеру моральних страждань.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновки суду.
За таких обставин, оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про визнання незаконним наказу від 26 липня 2013 року №35-к, поновлення позивача на роботі на посаді провідного лікаря ветеринарної медицини-епізоотолога протиепізоотичного відділу Сумської регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини, стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є законним і обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Сумської регіональної державної лабораторії ветеринарної задовольнити частково.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 30 жовтня 2013 року змінити.
Виключити з мотивувальної частини цього рішення висновки про незаконність застосування до ОСОБА_4 дисциплінарного стягнення у вигляді догани згідно з наказом №29п2 від 19.04.2013 року, підписаним директором Сумської регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини Коваленко О.І.
В іншій частині рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 30 жовтня 2013 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий -
Судді -