Справа №576/1846/14-к Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/788/594/14 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами
20 листопада 2014 року колегія суддів з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми матеріали кримінального провадження №12014200070000547 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 22 вересня 2014 року, яким
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,
з участю учасників судового провадження: прокурора - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
До Апеляційного суду Сумської області надійшла апеляційна скарга від обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 29 вересня 2014 року, в якій він просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити йому покарання з застосуванням ст.ст.66,69 КК України нижче від найнижчої межі, визначеної санкцією ч.2 ст.286 КК України, не пов'язане з позбавленням волі, а також зменшити суму стягнення моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_8 до 100000грн.
Даним вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у пред'явленому йому обвинуваченні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України і призначено покарання у виді 3-х років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 2470грн. матеріальної шкоди та 200000 грн. моральної шкоди, а всього 202470грн.
Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь держави 1659,45грн. процесуальних витрат.
Долю речових доказів вирішено в порядку ст.100 КПК України.
В обґрунтування вимог поданої апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_6 вказує про незаконність та необґрунтованість постановленого щодо нього вироку, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, а також на невідповідність призначеного йому покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості. Так, на думку апелянта, судом першої інстанції в повному обсязі не було враховано, що курсова нестійкість автомобіля була обумовлена поганим покриттям дороги та поганими погодними умовами, в повному обсязі докази на підтвердження цього факту досліджені не були; вказує, що не порушував п.12.1 Правил дорожнього руху, оскільки відразу після того, як побачив яму, почав натискати на гальма, зменшуючи швидкість руху, та через незадовільне дорожнє покриття та погодні умови, автомобіль втратив курсову стійкість; заперечує також порушення п.12.4 Правил дорожнього руху, оскільки зі швидкістю 70-80 км/год, як встановлено висновком експерта, він рухався не в населеному пункті, а поза його межами, бо гальмувати почав перед знаком населеного пункту. Зазначає, що судом першої інстанції було встановлено, але не взято до уваги обставини, що пом'якшують покарання, а саме, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданої шкоди, позитивну характеристику за місцем проживання, а тому наявні всі підстави для застосування положень ст.69 КК України та призначення йому покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, бо в іншому разі він буде позбавлений можливості здійснювати догляд за своєю матір'ю, яка інвалідом другої групи, а також можливості компенсувати потерпілій заподіяну моральну та матеріальну шкоду. Вказує, що суд першої інстанції належним чином не вмотивував суму стягнутої з нього на користь потерпілої моральної шкоди в 200000грн., яка для нього є непосильною, не врахував його матеріального становища та перебування на його утриманні матері інваліда, без додержання принципів розумності та справедливості; за відсутності наданих позивачкою доказів на підтвердження такого розміру моральної шкоди.
За вироком суду ОСОБА_6 визнаний винуватим у тому, що 30 травня 2014 року близько 17 години 30 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи мікроавтобусом марки «Фольксваген», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Зелюкіна в с. Студенок Глухівського району в напрямку центра села, в порушення вимог п.п.12.1,12.4,2.9а.,1.3,1.5 Правил дорожнього руху, не врахував дорожню обстановку, вибрав швидкісний режим руху транспортного засобу таким чином, що не зміг забезпечити постійний контроль за рухом транспортного засобу, внаслідок чого мікроавтобус втратив курсову стійкість та виїхав за межі проїзної частини на праве узбіччя з наступним контактуванням з деревом.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля під керуванням ОСОБА_6 - ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження, від яких померла на місці пригоди.
Допущене ОСОБА_6 порушення вимоги п.12.1 Правил дорожнього руху України знаходиться в прямому причинному зв'язку з подією ДТП і наслідками, що настали.
Заслухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, заперечення прокурора проти апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 , обвинуваченого на підтримку поданої апеляційної скарги, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої ї інстанції в межах апеляційних скарг.
Висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, за обставин, викладених у вироку, ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні доказах, яким судом дана належна правова оцінка.
Так, суд першої інстанції обґрунтовано встановив наявність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження по факту порушення ОСОБА_6 - особою, яка керує транспортним засобом, правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть ОСОБА_9 , мотивовано поклавши в основу вироку належні та допустимі докази, зокрема, надані під час судового розгляду покази обвинуваченого, потерпілої, свідків.
Відповідно до показів обвинуваченого ОСОБА_6 , 30 травня 2014 року близько 17-30 години, він, керуючи своїм мікроавтобусом «Фольксваген», їхав разом з ОСОБА_9 , яка сиділа на передньому пасажирському сидінні, на відрізку дороги від с. Білокопитове до с. Студенок; перед цим і він, і ОСОБА_9 пили пиво. На в'їзді до с. Студенок була мокра дорога, калюжі, він вирішив об'їхати калюжу, автомобіль понесло і знесло на праве узбіччя, де він врізався в дерево. ОСОБА_9 загинула на місці, а його забрала швидка.
Потерпіла ОСОБА_8 , яка є матір'ю загиблої ОСОБА_9 , пояснила, що її донька з ОСОБА_6 проживала в цивільному шлюбі, 30 травня 2014 року зранку вона зателефонувала і сказала, що не поїде до с. Студенок, бо ОСОБА_10 вживав алкоголь та не може забрати її з ОСОБА_11 автомобілем. Приблизно о 16 годині знову подзвонила і сказала, що вона їде до с. Студенок на машині, так як за кермом буде ОСОБА_12 . Після цього ввечері їй зателефонувала друга донька і повідомила про аварію, і про те, що ОСОБА_13 загинула. Цього ж дня, близько 12 години, потерпіла була на роботі в с. Студенок і бачила ОСОБА_6 , який мав такий вигляд, ніби вживав алкоголь.
Свідок ОСОБА_14 засвідчила, що 30 травня 2014 року вона приїхала з м. Суми до м. Глухів, на автовокзалі її зустрічав її хлопець ОСОБА_15 , який приїхав разом з ОСОБА_6 , за кермом був ОСОБА_10 . Після того, як вони забрали з дому ОСОБА_9 , від її будинку за кермо сів ОСОБА_12 , на цьому наполягла ОСОБА_14 , бо їй здалося, що в ОСОБА_10 порушена координація рухів, а ОСОБА_9 сказала, що він випивши. Вони забрали дівчину і хлопця з автовокзалу та поїхали додому. По дорозі з м. Глухова до с. Білокопитова за кермом був ОСОБА_15 , а ОСОБА_10 випив пляшку пива. В с. Білокопитове вони пересіли до машини ОСОБА_15 , а ОСОБА_10 сів за кермо свого автомобіля, і вони вдвох з ОСОБА_9 поїхали. Москаленко їхав перший, ОСОБА_12 позаду, весь час вони бачили попереду автомобіль ОСОБА_6 , а десь в районі знаку с. Студенок автомобіль зник з поля зору. Після того, як в'їхали в село, в районі перших будинків побачили автомобіль ОСОБА_6 в кюветі.
Аналогічні покази в суді першої інстанції дав також свідок ОСОБА_15 , який крім того пояснив, що пересівши в с. Білокопитове за кермо свого автомобіля, він їхав зі швидкістю близько 70 км/год, а ОСОБА_6 їхав можливо швидше. Погода була сира, дощ був перед самим с. Студенок, дорога була мокра, а на самому повороті на початку с. Студенок є яма, засипана камінням і глиною. Коли в'їхали в с. Студенок, побачили машину ОСОБА_6 в кюветі, зупинилась, намагались допомогти, потім він поїхав за фельдшером.
Наведені покази свідків цілком узгоджуються з дослідженими в судовому засіданні:
- протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 30 травня 2014 року, згідно якого місце дорожньо-транспортної пригоди розташоване в с. Студенок в районі розташування будинку №1А по вул. Зелюкіна, дорожнє покриття асфальтобетонне, чисте, сухе для двох напрямків руху (а.пр.30-45);
- актом огляду транспортного засобу від 30 травня 2014 року, в якому зазначені механічні пошкодження автомобіля «Фольксваген», номерний знак НОМЕР_1 (а.пр.46);
- протоколом проведення слідчого експерименту від 19 червня 2014 року з участю ОСОБА_6 (а.пр.49-51);
- висновком судово-медичної експертизи від 31 травня - 30 червня 2014 року №43, відповідно до якого смерть ОСОБА_9 наступила внаслідок сполученої тупої травми голови, тулубу і кінцівок (політравма/автотравма), яка в своєму перебігу ускладнилась розвитком травматичного шоку (а.пр.52-57);
- висновком судово-медичної експертизи від 07-18 липня 2014 року №125, відповідно до якого ОСОБА_6 був госпіталізований 30 травня 2014 року з наступними тілесними ушкодженнями: переломи 4-5 ребер справа, переломи поперечних відростків 2-4 поперекових хребців, що мають ознаки тілесних ушкоджень середньої тяжкості, та закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, що мають ознаки легких тілесних ушкоджень. На момент здійснення ДТП ОСОБА_10 знаходився в стані алкогольного сп'яніння, в крові виявлений етиловий спирт, концентрація якого на момент забору крові може відповідати сп'янінню середнього ступеню/сильному сп'янінню (а.пр.58-59);
- висновком автотехнічної експертизи від 18 липня 2014 року №109, відповідно до якого в даній дорожній ситуації водій автомобіля Фольксваген повинен був діяти відповідно до вимог п.п.12.4,12.1,2.9а Правил дорожнього руху, мав технічну можливість попередити виникнення дорожньо-транспортної пригоди. В діях водія автомобіля Фольксваген вбачається невідповідність вимогам п.п.12.4,12.1,2.9а Правил дорожнього руху, з яких невідповідність вимогам п.12.1 Правил дорожнього руху знаходиться в прямому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди (а.пр.61-64);
- висновком експертизи технічного стану транспортного засобу від 18 липня 2014 року №75, відповідно до якого на момент огляду автомобіля Фольксваген, д.н. НОМЕР_1 , робоча гальмівна система, рульове керування та ходова частина знаходяться в працездатному стані (а.пр.66-71);
- речовим доказом: автомобілем марки «Фольксваген», номерний знак НОМЕР_1 (а.пр.47-48).
Отже, колегія суддів вважає правильними висновки суду про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, дії останнього за ч.2 ст.286 КК України кваліфіковані правильно.
Вказані докази в їх сукупності спростовують твердження обвинуваченого ОСОБА_6 про невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального правопорушення, а також про те, що останній не порушував вимог п.п.12.1, 12.4 Правил дорожнього руху.
Так, з журналу судового засідання, а також в ході прослуховування носіїв технічної інформації, на яких фіксувався перебіг судового засідання, вбачається, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджувались обставини даного кримінального провадження. Під час допиту обвинуваченого, потерпілої, свідків, дослідження письмових доказів, судом досліджувалось питання з приводу погодних умов, які були в день, коли сталася дорожньо-транспортна пригода, дані про стан дорожнього покриття, наявність калюж на дорозі тощо. Під час дослідження протоколу огляду місця події від 30 травня 2014 року та складених до нього фототаблиць, обвинуваченим не заявлялось про невідповідність його змісту дійсним обставинам події, не наголошувалось про незадовільний стан дорожнього покриття при в'їзді до села, не заперечувалась допустимість та належність цього доказу. Крім того, висновком автотехнічної експертизи від 18 липня 2014 року встановлено, що в даному випадку у водія автомобіля Фольксваген яких би то не було перешкод для руху, або небезпеки руху не було; втрата курсової нестійкості автомобіля обула обумовлена лише управлінськими діями водія.
За таких обставин доводи апеляційної скарги обвинуваченого з приводу того, що судом першої інстанції в повному обсязі не було враховано, що курсова нестійкість автомобіля була обумовлена поганим покриттям дороги та поганими погодними умовами, на думку колегії суддів, є безпідставними та необґрунтованими.
Не заслуговують на увагу колегії суддів також доводи обвинуваченого з приводу відсутності в його діях порушень швидкісного режиму, оскільки побачивши завчасно калюжу та вирішивши її об'їхати, ОСОБА_6 повинен був врахувати дорожню обстановку, погодні умови, стан дорожнього покриття, мав проявити підвищену уважність та безпечність, вибрати такий швидкісний режим, який би дозволив забезпечити постійний контроль за рухом автомобіля, маючи при цьому технічну можливість попередити виникнення дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Призначене покарання за своїм видом та розміром повинно бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції вірно врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який характеризується позитивно, немає судимостей, обставини, які пом'якшують покарання: повне визнання своєї вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування шкоди, та обставину, яка обтяжує покарання - скоєння злочинів в стані алкогольного сп'яніння.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку суд цілком обґрунтовано призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі в мінімальну розмірі, передбаченому санкцією частини інкримінованої йому статті, та належно мотивував це у вироку.
Призначене обвинуваченому покарання є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, є домірним скоєному, підстав для його пом'якшення чи то призначення іншого покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, з застосуванням положень ст.69 КК України, за наведених обвинуваченим в апеляційній скарзі підстав не вбачається.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_6 з приводу неврахування судом першої інстанції при призначенні покарання факту перебування на його утриманні матері ОСОБА_16 , яка є інвалідом другої групи та потребує стороннього догляду, не заслуговують на увагу колегії суддів.
В матеріалах провадження наявні докази на підтвердження того, що ОСОБА_16 - мати обвинуваченого, якій згідно довідки до акту огляду медико-соціальної експертною комісією встановлена друга група інвалідності по загальному захворюванню, та вона потребує сторонньої допомоги, що остання проживає разом з обвинуваченим (а.пр.77,78). Разом з тим, в матеріалах провадження відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_16 перебуває на утриманні обвинуваченого, не надано таких доказів останнім і до суду апеляційної інстанції. Крім того, непереконливими, на думку колегії суддів, є також доводи обвинуваченого з приводу того, що його матір буде позбавлена належного догляду в разі його ув'язнення, оскільки, з журналу судового засідання та в ході прослуховування носіїв технічної інформації, на яких фіксувався перебіг судового засідання, вбачається, що ОСОБА_16 має ще доньку, яка приймає участь в житті цієї родини, зокрема, відшкодувала потерпілій частину заподіяної матеріальної шкоди, та має можливість забезпечити належний догляд за матір'ю.
Вірними та належно вмотивованими також є висновки суду першої інстанції про суму стягнення моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_8 , оскільки в результаті ДТП по вині ОСОБА_6 загинула її дочка ОСОБА_9 , і вона втратила близьку їй людину, перенесла великі душевні страждання, що призвело до порушення її нормальних життєвих зв'язків та тяжких вимушених змін в її житті, оскільки через втрату доньки виникла необхідність самій виховувати та утримувати свою малолітню онуку, яка залишилась сиротою. З урахуванням даних обставин, ступеню вини обвинуваченого, форми його вини щодо скоєного та наслідків злочину, характеру правопорушення та матеріального становища обвинуваченого, розмір відшкодування моральної шкоди для потерпілої становить 200 000 гривень, який, на думку колегії суддів, є розумним та справедливим, підстав для його зменшення за наведених в апеляційній скарзі доводів не вбачається.
За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Істотних порушень норм кримінально - процесуального закону при досудовому розслідуванні кримінального провадження та його розгляді в суді, які були б підставою для скасування постановленого щодо обвинуваченого судового рішення, не встановлено.
Керуючись ст.ст.405, 407, 418 і 419 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 22 вересня 2014 року відносно ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає чинності негайно та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4