Номер провадження: 22-ц/785/8860/14
Головуючий у першій інстанції Нікітіна С. Й.
Доповідач Журавльов О. Г.
19 листопада 2014 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Журавльова О.Г.,
суддів: Ісаєвої Н.В., Комлевої О.С.,
при секретарі Сілукової В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - ОСОБА_3 про визнання договору недійсним, визнання майна об'єктом спільної власності, визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2013 року,
встановила:
У березні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він перебував із ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі з 22 вересня 2001 року і проживав разом з в квартирі АДРЕСА_1 , що належить в рівних частинах ОСОБА_3 та її дочці.
Згодом він з дружиною прийняв рішення про інвестування в будівництво та 09.07.2002 року ЗАТ СПіКЦ «Одісей» та матір'ю його дружини - ОСОБА_2 формально було укладено договір № 33 про співробітництво по інвестуванню будівництва житлового будинку по АДРЕСА_2 .
За умовами договору про співробітництво інвестор, який фінансує будівництво, отримує у вказаному будинку трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 , площею 81,81 кв.м. загальна сума інвестування склала 139 503 грн.
Зазначав, що він військовослужбовець і на час укладання вказаного договору перебував на квартирному обліку.
Зазначає, що хоча договір укладено з ОСОБА_2 , проте остання ніяких внесків грошових коштів в інвестування вказаного будівництва не здійснювала. Всі кошти сплачувались ним та дружиною в період шлюбу, а частина коштів була передана його матір'ю ОСОБА_5 , яка продала свою однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 та надала ОСОБА_6 з ОСОБА_3 гроші, які були необхідні для повного розрахунку з підрядником - ЗАТ СПіКЦ «Одисей» /БМУ-11/.
У 2011 році шлюб між ним та ОСОБА_3 було розірвано, і остання вивезла з квартири його речі.
Посилаючись на те, що договір про співробітництво в інвестування будівництва мав фіктивний характер, просив визнати його недійсним в частині набуття ОСОБА_2 прав інвестора, визнати майно спільним майном подружжя та визнати право власності на 1/2 частину спірної квартири.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2013 року позовні вимоги були задоволено частково.
Визнано недійсним договір про співробітництво в інвестування будівництва від 09 липня 2002 року в частині набуття ОСОБА_2 прав інвестора. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину спірної квартири. В решті позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 01 квітня 2014 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 липня 2014 року, рішенням апеляційного суду Одеської області від 01 квітня 2014 року скасовано, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2013 року залишено в силі.
Зазначене рішення суду першої інстанції оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_4 , який участі у розгляді справи не брав. В скарзі з посиланням на те, що зазначеним судовим рішенням вирішені його права та обов'язки, вказуючи на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову позивачу у задоволенні позову.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги, районний суд з'ясувавши обставини справи та давши оцінку всім зібраним у справі належним доказам обґрунтовано виходив з того, що договір про співробітництво в інвестуванні будівництва житлового будинку АДРЕСА_2 від 09 липня 2002 року, за умовами якого інвестор фінансує будівництво та отримує у вказаному будинку трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_5 в частині набуття ОСОБА_2 прав інвестора мав фіктивний характер, був укладений без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим правочином.
Судова колегія погоджується з цим висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 22 вересня 2001 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис за № 955.
Після укладення шлюбу, позивач почав мешкати з дружиною ОСОБА_3 та її дочкою від першого шлюбу - ОСОБА_7 в квартирі АДРЕСА_1 , що належить в рівних частинах ОСОБА_3 та ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 08.02.2001 року.
Після проходження позивачем служби у миротворчому контингенті в складі Місії ООН у Демократичній Республіці Конго та тимчасових сил ООН у Лівані, йому були виплачені кошти, які дозволили ОСОБА_6 та його дружині прийняти рішення та 09.07.2002 року укласти договір № 33 про співробітництво по інвестуванню будівництва житлового будинку по АДРЕСА_2 саме за рахунок коштів, які було зароблені позивачем за час служби в миротворчих збройних силах.
Судом також встановлено також, що хоча ОСОБА_2 ніяких внесків грошових коштів в інвестування вказаного будівництва не здійснювала, сам договір був формально укладений на ім'я матері дружини позивача - ОСОБА_2 , так як, на той момент, ОСОБА_8 перебував на квартирному обліку при житловій комісії військової частини НОМЕР_1 зі складом родини на трьох осіб та мав можливість отримати службове житло.
Судом встановлено, що у зв'язку з нехваткою зароблених позивачем коштів для повної виплати сум інвестування по договору, його мати - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продала свою однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 та надала ОСОБА_1 з ОСОБА_3 гроші, які були необхідні для повного розрахунку з підрядником - ЗАТ СПіКЦ «Одисей» /БМУ-11/.
Інвестування будівництва проводилось в чотири етапи: 69751 грн. на 11.07.2002 року; 34876 грн. на 31.10.2002 року; 20000 грн. на 03.12.2002 року; 9364 грн. на 26.06.2003 року.
Таким чином, спірна квартира, набута за спільні кошти подружжя і, в зв'язку з цим, на підставі положень ст.60 СК України має вважатися спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_9 .
Судом встановлено, що після завершення всіх будівельних та ремонтних робіт, позивач спільно з ОСОБА_10 та її дочкою від першого шлюбу, переїхали у квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 80,8 кв.м., та продовжили вести спільне господарство, зокрема, придбали всі, необхідні для сумісного життя, побутові речі.
Також встановлено, що в 2011 році ОСОБА_3 , скориставшись відсутністю позивача дома, перевезла його особисті речі до невідомого приміщення, мотивуючи ці дії тим, що спільне життя сім'ї вже закінчилося, поновити його неможливо, а спірна квартира позивачеві не належить. На даний час стосунки сторін не дозволяють вирішити цю суперечку мирним шляхом.
Відповідно розділу 2 вказаного договору № 33 від 09.07.2002 року про співробітництво по інвестуванню будівництва жилого будинку, інвестор (тобто ОСОБА_11 ) зобов'язалась здійснити інвестування будівництва жилого будинку на суму 139503,00 грн. та прийняти, після вводу в експлуатацію будинку, 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_6 .
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 фактично не було сплачено жодної гривні у рахунок виплат по інвестуванню будівництва вказаного жилого будинку. Крім того, відповідач ніколи не вселялась в дану квартиру, чим фактично не виконала і пункт про прийняття квартири після здачі жилого будинку.
Тому доводи апелянта про те, що інвестування спірної квартири відбувалося також за його особисті кошти не заслуговують на увагу.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але зацікавлена особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Згідно ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином.
Таким чином, договір № 33 від 09.07.2002 року про співробітництво по інвестуванню будівництва жилого будинку, укладений між ЗАТ СПіКЦ «Одіссей» (БМУ-11), як підрядником, та ОСОБА_2 , як інвестором, є фіктивним в частині набуття прав інвестора ОСОБА_2 , а тому має буди визнаний недійсним в цій частині.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.
За таких обставин, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 . Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює.
Посилання представника апелянта ОСОБА_4 - ОСОБА_12 на те, що оскаржуваним судовим рішенням вирішені права та обов'язки апелянта є безпідставними та належними і допустимими доказами недоведеними.
Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 11 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно ч. 1 п. 1 ст. 307 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням вимог закону.
Керуючись ст. ст. 209, 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, судова колегія,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції з дня набрання нею законної сили.
Головуючий О.Г.Журавльов
Судді
Н.В.Ісаєва
О.С.Комлева