Номер провадження: 22-ц/785/9371/14
Головуючий у першій інстанції Вергопуло А. К.
Доповідач Гайворонський С. П.
18.11.2014 року м. Одеса
Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Гайворонського С.П.
суддів Виноградової Л.Є.
Сегеди С.М.
при секретарі Феленко В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 (яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_4) до ОСОБА_5, ОСОБА_6 (третя особа орган опіки та піклування Котовської міської ради Одеської області) про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою за апеляційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_5 на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 06 жовтня 2014 року,
встановила:
27 березня 2014 року ОСОБА_3 (яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_4) звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.
В обґрунтування позову ОСОБА_3 послалась на те, що вона є власником квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідачі є її сусідами та проживають у квартирах АДРЕСА_2.
Відповідачі порушують її права, що виражається у наступному: відповідачка ОСОБА_6 спільний проїзд та прохід до будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, перегородила металевим гаражем, з колишнього проходу, проїзду відповідачкою ОСОБА_5 зроблено город з вузенькою стежкою, ширина якої не перевищує 0,3 м., що унеможливлює вільний прохід до належної позивачці квартири, крім того, відповідачка ОСОБА_5 розмістила біля вікна позивачки вбиральню та вольєри для утримання собаки на відстані близько 0,8 м., що розповсюджує неприємні запахи, нечистоти, також прибудована до будинку відповідачкою ОСОБА_5 літня кухня унеможливила позивачці доступ до горищного приміщення будинку.
Позивачка просила зобов'язати ОСОБА_5 не чинити перешкод в користуванні спільною земельною ділянкою, яка перебуває у загальному володінні та користуванні співвласників будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом знесення вбиральні, яка значиться на схемі під літ. «У», прибудованого до будинку сараю під літ. «Ш» та відновлення спільного проїзду до будинку; зобов'язати ОСОБА_6 не чинити перешкод в користуванні спільною земельною ділянкою, яка перебуває у загальному володінні та користуванні співвласників будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом демонтажу металевих гаражів, які використовуються як СТО та сараю під літ. «М» та відновлення спільного заїзду до будинку.
В судовому засіданні:
- представник позивачки позовні вимоги підтримав у повному обсязі;
- відповідачка ОСОБА_6 та її представник проти задоволення позову заперечували у повному обсязі, стверджували, що порядок користування спірною земельною ділянкою не визначався, позивачка у вказаній нею квартирі взагалі не мешкає, право користування позивачки земельною ділянкою не порушено та ніяких перешкод для реалізації нею цього права не існує, спільний проїзд ніхто не перекривав, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню;
- відповідачка ОСОБА_5 проти задоволення позову заперечувала у повному обсязі.
Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 06 жовтня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 (яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_4) задоволено частково.
Суд першої інстанції:
- зобов'язав ОСОБА_5, яка проживає в квартирі АДРЕСА_2, не чинити перешкоди ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які проживають в квартирі АДРЕСА_2, в користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_2, шляхом знесення самовільно побудованої вбиральні літ. «У», сараю під літ. «Ш», та прибрання городу в межах заїзду у двір та приведення вказаної частини земельної ділянки до стану, достатнього для проїзду транспорту;
- зобов'язав ОСОБА_6, яка проживає в квартирі АДРЕСА_2, не чинити перешкоди ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які проживають в квартирі АДРЕСА_2, в користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_2 шляхом знесення самовільно побудованого сараю літ. «М», гаражу літ. «Т», з приведенням вказаної частини земельної ділянки до стану, достатнього для проїзду транспорту;
- стягнув з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 230,00 грн., по 115,00 грн. з кожної;
- стягнув з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь держави різницю суми недоплаченого судового збору у сумі 13,60 грн., по 6,80 грн. з кожної.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_5 просять рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.
Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні,в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
У п.п. 2, 3, 8 Постанови № 14 Пленуму Верховного України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.
Як вбачається з положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.
Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК України, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Задовольняючи частково вищевказаний позов, суд першої інстанції на підставі ст.ст. 319, 391 ЦК України, ст.ст. 96, 103, 152 ЗК України, роз'яснень викладених в Постанові №7 Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (з наступними змінами), правильно виходив з наступного.
ОСОБА_3 є власником квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідачі є її сусідами та проживають у квартирах №№ 1, 2 та 5.
Між сторонами по справі не був встановлений порядок користування зазначеною земельною ділянкою.
На даний час між останніми склалися неприязні стосунки, постійні непорозуміння з приводу користування вищевказаною земельною ділянкою призводять до сутичок та незручностей.
Встановлений ОСОБА_7 металевий гараж під літ. «Т». та встановлений ОСОБА_5 город загородили проїзд, який веде до квартири позивачки та перешкоджає їй у вільному доступі до її квартири та неможливістю заїзду транспортного засобу. Іншого заїзду до житла позивачки немає.
Побудований ОСОБА_7 сарай під літ. «М», та побудована ОСОБА_5 вбиральня під. літ. «У», сарай під літ. «Ш» створюють перешкоди позивачці у вільному проході до її квартири та доступі до горища квартири.
У зв'язку з вищенаведеним позивачка неодноразово зверталась до різних інстанцій з метою усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою.
Листом виконавчого комітету Котовської міської ради Одеської області №53-к-18 від 01 квітня 2010 року повідомлено, що за фактом самовільного будівництва дворової вбиральні та господарської будівлі відділом контролю об'єктів житлово-цивільного призначення на гр. ОСОБА_8 (АДРЕСА_2) 29 березня 2010 року складено протокол у відповідності до ст. 96 ч. 3 КУпАП.
Гр. ОСОБА_8, приписано в місячний термін знести самовільну забудову і забезпечити до 15 квітня 2010 року безперешкодний доступ до стіни та вікон квартири, а також до горищного приміщення будинку з метою проведення необхідних робіт».
Листом відділу з питань наглядово-профілактичної діяльності Котовського РУ ГУ МНС України в Одеській області №456 від 02 квітня 2010 року повідомлено, що узгодження розміщення господарчих будівель на території присадибної ділянки гр. ОСОБА_9 органом державного пожежного нагляду не проводилось.
Листом управління архітектури та земельних відносин виконавчого комітету Котовської міської ради Одеської області №211 від 07 квітня 2012 року повідомлено, що будівлі літ. «М» сарай літ. «Т» гараж відносяться до присадибної земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2, та належать власнику квартири № 1, 2 ОСОБА_6
Ці будівлі встановлені самовільно без оформлення дозвільних документів.
Однак, як вбачається із пояснень сторін, на даний час зазначені рекомендації відповідачами не виконані, перешкоди у користуванні земельною ділянкою добровільно не усунені.
Вищевказане підтверджується матеріалами даної справи, поясненнями свідків.
Згідно ДБН 360-92 ** п. 3.25* для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м. При цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок.
На підставаі зазначеного вище, суд першої інстанції вірно встановив, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 самовільно побудували гараж літ. «Т», сараї під тіл. «Ш,М» на земельній ділянці загального користування, чим чинять позивачці перешкоди у користуванні спільним заїздом до будинку та перешкоджають у здійсненні поточного ремонту квартири.
Влаштований ОСОБА_5 город на місці бувшого заїзду також унеможливлює позивачці під'їзд до будинку, де розташована її квартира та порушується її право щодо користування земельною ділянкою - прибудинковою територією, яке підлягає відновленню шляхом зобов'язання відповідачки прибрати город в межах заїзду у двір.
Згідно ДБН 360-92 ** п.3. 26 відповідно до санітарних вимог майданчики для компосту, дворові вбиральні та очисні споруди каналізації повинні знаходитись у глибині двору не ближче 15 м від вікон житлових будинків, в тому числі і сусідніх садиб, сараї для утримання худоби і птиці - не ближче 12 м.
Господарські будівлі й гаражі допускається об'єднувати на суміжних ділянках.
Відповідно до ДБН 360-92 ** п. 3.31 дворову вбиральню і компостосховище рекомендується розміщувати безпосередньо біля сараю для худоби на відстані не менше 15 м від житлових будинків і 20 м від джерела водопостачання (колодязя), обов'язково враховуючи напрямок ухилу ділянки.
Враховуючи ту обставину, що вигрібна яма, побудована ОСОБА_5 з порушенням будівельних і санітарних норм, суд першої інстанції обгрунтовано зауважив, що для ОСОБА_3 наявні перешкоди у користуванні належної їй частини земельної ділянки, які підлягають усуненню, шляхом зобов'язання знесення вбиральні під літ. «У».
Отже, своїми діями відповідачі порушують право позивачки як землекористувача загальною земельною ділянкою, а саме позбавляють її можливості користуватися земельною ділянкою загального користування та перешкоджають вільному доступу позивачці до належного їй майна. Самостійно здійснити відповідну перебудову з метою усунення вказаних порушень прав позивачки відповідачі відмовляються.
Враховуючи, що позивачем не надано доказів щодо того, яка саме була ширина раніше існуючого заїду на прибудинкову територію будинку, суд першої інстанції правомірно вказав, що слід зобов'язати відповідачів привести спірну частину земельної ділянки до стану, достатнього для проїзду транспорту, що є необхідним і достатнім для відновлення порушених прав позивачки.
Позовні вимоги у частині зобов'язання ОСОБА_6 провести демонтаж усіх гаражів задоволенню не підлягають, оскільки з матеріалів справи вбачається, що права позивачки порушує тільки один гараж під літ. «Т», крім того, позивачкою не вказано, які саме гаражі вона бажає щоб були демонтовані та чим вони порушують її права у користуванні земельною ділянкою.
При цьому, судова колегія зазначає нижчевикладене.
Як вбачається з ч. 15 ст. 29 Закону України «Про планування і забудову територій», здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Критеріями самочинного будівництва є: будівництво на земельній ділянці, яка не відведена для цієї мети, будівництво, здійснене без дозволу або проекту, будівництво, здійснене з порушенням норм і правил.
Будівництво без належного дозволу має місце як при відсутності дозволу на будівництво, так і при відсутності дозволу на виконання будівельних робіт.
Аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що законодавство не визнає самочинне будівництво об'єктом правового захисту, а тому правовими наслідками самочинного будівництва є або знесення такого будівництва, або проведення відповідної його перебудови.
Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57 - 60 ЦПК України.
Судова колегія вважає, що відповідачі не довели ті обставини, на які вони посилались як на підставу своїх заперечень щодо вищевказаного позову, що є обов'язком сторін згідно з засадами змагальності процесу за ст. 10 ЦПК України.
Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до невірного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_5 - відхилити.
Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 06 жовтня 2014 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 (яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_4) до ОСОБА_5, ОСОБА_6 (третя особа орган опіки та піклування Котовської міської ради Одеської області) про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді С.П. Гайворонський
Л.Є. Виноградова
С.М. Сегеда