Справа №1519/22700/2012
Провадження № 2/521/5129/14
17 листопада 2014 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді- Поліщук І.О.,
при секретарі - Святецькій І.О.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, уточнивши який просить стягнути з відповідачки борг у розмірі 99 600 гривень, 3% річних від суми боргу у розмірі 2988 гривень, а також судові витрати. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що на те, що 09 грудня 1997 року, відповідачка отримала у нього борг у сумі 11 000 доларів США, що еквівалентно 132 000 гривень та в той же день ще позичила в нього 4 000 доларів США, що еквівалентно 48 000 гривень. В підтвердження укладання договору позики відповідачка написала розписки, в якій зобов'язалась повернути борг до 23 березня 1998 року. ОСОБА_2 спочатку невеликими сумами почала гасити борг, так по розписці на 11 000 доларів США відповідачка повернула лише 1 000 доларів США, а по розписці на 4 000 доларів США відповідачка повернула 1 700 доларів США. Також позивач в своїй позовній заяві зазначив, що його син товаришував з відповідачкою по справі та її колишнім чоловіком, з якими позивач також знаходився у досить гарних відносинах. У зв'язку із важким фінансовим становищем відповідачки, сторони дійшли з нею згоди змінити умови укладеного між ними договору позики, а саме одну із суттєвих умов - термін повернення грошей. Таким чином сторони дійшли згоди, що гроші будуть повернені коли фінансове становище відповідачки поліпшиться та між ними був укладений новий договір позики без зазначення строку повернення боргу. Також позивач вказує, що 24 липня 2012 року позивач та відповідачка уклали новий договір позики на суму 8 300 доларів США, що еквівалентно 99 600 гривень без зазначення строку його повернення. Оскільки відповідачка до наступного часу борг не повернула, на претензію позивача про повернення грошей не відповіла, у зв'язку з цим він вимушений звернутися з наступним позовом до суду.
Позивач в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримав в повному обсязі та показав суду, що запозичив гроші відповідачці ОСОБА_2 у 1997 році по двох розписках на загальну суму 15000 доларів США. На протязі декількох років вона повернула йому суму еквівалентну 2700 доларам США, останній раз у березні 2000 року. Позивач постійно звертався до відповідачки з вимогами про повернення грошей, і вона кожний раз обіцяла розрахуватися, скаржилася на складне матеріальне становище, на розлучення з чоловіком на складнощі пов'язані з виховуванням двох дітей. Він їй довіряв, а тому не звертався до суду. 24.07. 2012 року відповідачка надала йому нову розписку, за якою підтвердила факт отримання в позику 11000 доларів США під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3. Проте позивач не заперечував, що у 2012 році ніяких нових грошей в борг ОСОБА_2 не надавав, однак вважає, що оскільки відповідачка у новій розписці визнала борг у сумі 11 000 доларів США, то грошовий еквівалент цієї суми у розмірі 99600 гривень повинний бути стягнутий з відповідачки. Позивач вважає, що стягненню з відповідачки підлягають також 3% річних від суми боргу та сплачений ним судовий збір.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги свого довірителя підтримала в повному обсязі з підстав викладених у уточненій позовній заяві, вважала, що суд має всі правові підстави прийняти рішення про задоволення позову.
Відповідачка в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнала та просила суд в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, пояснивши суду, що дійсно у 1997 році разом зі своїм чоловіком ОСОБА_3 брала у ОСОБА_1 в борг грошові кошти у розмірі - 11000 доларів США. Гроші бралися на потреби їхньої сімї, за користування якими вона сплачувала ОСОБА_1 відсотки за користування грошима. В той же день, 09.12.1997 року вона написала позивачу розписку про отамання боргу у розмірі 4000 доларів США, про те ці гроші бралися нею не для себе, а для її знайомої ОСОБА_4. ОСОБА_2 вважає, що весь час сплати нею ОСОБА_1 відсотків за користування грошима, вона повернула свою частку боргу в повному обсязі, та нічого йому не винна. Відповідачка також подала до суду заяву про застосування статті 380 ЦПК України та просила зобов'язати ОСОБА_1 повернути на її користь безпідставно стягнуті на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22.10.2013 року та виконавчого листа виданого на виконання вказаного рішення суду грошові кошти в сумі 4400 гривень.
Представник відповідачки в судовому засіданні просила суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, з врахуванням рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2014 року, яке було прийнято за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22.10.2013 року та ухвали апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2013 року.
Суд, вислухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 слід відмовити з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що 09 грудня 1997 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 був укладений договір позики, згідно якого відповідачка отримала від позивача в борг грошову суму у розмірі 11 000 доларів США.
Як вбачається з розписки написаної власноруч ОСОБА_2, відповідачка отримала в борг від ОСОБА_1 11000 доларів США, які зобов'язується повернути до 23 березня 1998 року.
Також 09 грудня 1997 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 був укладений договір позики, згідно якого відповідачка отримала від позивача в борг грошову суму у розмірі 4000 доларів США.
Згідно зі статтею 374 ЦК УРСР за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.
Як вбачається з розписки написаної власноруч ОСОБА_2, відповідачка отримала в борг від ОСОБА_1 4000 доларів США, які зобов'язується повернути до 23 березня 1998 року.
З розписки від 02.10.1998 року вбачається, що ОСОБА_1 отримав 1000 доларів в рахунок погашення боргової розписки виданою ОСОБА_2.
З розписки від 24.10.1998 року вбачається, що ОСОБА_1 отримав 1000 доларів в рахунок погашення заборгованості 11000 доларів від ОСОБА_2.
З розписки від 10.04.1999 року вбачається, що ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 300 доларів в рахунок погашення її боргу йому.
З розписки від 23.03.2000 року вбачається, що ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 400 доларів в рахунок погашення її боргу.
Відповідно до ст.ст. 71, 75, 76, 80 ЦК УРСР 1963 року, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується незалежно від заяви сторін. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
З цих підстав суд робить висновок про те, що отримані відповідачкою ОСОБА_2 у позивача ОСОБА_1 кошти підлягали поверненню до 23 березня 1998 року, а з врахуванням переривання строку позовної давності у зв'язку із погашенням частини боргу 23 березня 2000 року, отже строк позовної давності сплив 23 березня 2003 року.
В судовому засіданні встановлено що 24.07.2014 року ОСОБА_2 написала заяву, в якій підтверджує той факт, що знаходячись у законному шлюбі з ОСОБА_3, на загальні цілі з чоловіком взяли в борг суму у розмірі 11 000 доларів США, їхнім кредитором виступив ОСОБА_1, про що мається відповідна боргова розписка. Частина боргу у розмірі 2700 доларів США була погашена. На даний час, вона ОСОБА_2 знаходиться у скрутному матеріальному стані, будучи розлучена, одна ростить і виховує двох дітей. Чоловік, ОСОБА_3 не приймає участі у спробах повернути суму у розмірі 8300 доларів США, згідно боргової розписки, яку вони брали в борг на спільні потреби та цілі, але будучи членом екіпажу на суднах іноземних судновласників має таку можливість (матеріальну). В свою чергу, вона ОСОБА_2 зобов'язується вжити заходи та використати усі законом передбачені можливості щодо залучення до повернення боргу колишнього чоловіка ОСОБА_3. При першій можливості, що з'явиться, зобов'язується сплатити згідно боргової розписки суму, яка передбачена законом для повернення, з врахуванням факту, що гроші у борг, вони брали разом з ОСОБА_3 на спільні потреби у законному шлюбі.
06 листопада 2012 року ОСОБА_1 направив на адресу ОСОБА_2, ОСОБА_3 претензію про повернення грошей за договором позики в якій просить на протязі двох тижнів з моменту отримання претензії повернути йому борг у сумі, що еквівалентна 12400 доларів США. В своїй претензії позивач зазначив, що 09 грудня 1997 року, вони отримали у нього в борг суму, що еквівалентна 15000 доларів США, що підтверджується розписками, копії яких додаються. Вони зобов'язались повернути борг до 23 березня 1998 року, про що зазначено у розписках. Однак в порушення своєї обіцянки, вони лише частково повернули борг в сумі, еквівалентній 2600 доларів США. Залишкова частина боргу у сумі, еквівалентній 12400 доларів США залишилась не повернута, що стало приводом для написання зазначеної претензії.
Проаналізувавши розписку ОСОБА_2 складену нею 24.07.2014 року, в якій вона визнає борг, не перериває перебіг строку позовної давності, оскільки такі дії вчинені нею після спливу цього строку, тому суд з врахуванням доводів викладених вище у мотивувальній частині рішення у зв'язку з пропуском строк позовної давності відмовляє в задоволенні позову. Суд критично ставиться до правової позиції сторони позивача, що розписка складена відповідачкою 24.07.2014 року є новим борговим зобов'язанням, тому що грошові кошти 24.07.2014 року позивачем відповідачці не передавалися, що ним і не оспорюється.
Матеріалами даної цивільної справи підтверджується, що рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 22 жовтня 2013 року частково задоволено позов ОСОБА_1, стягнуто з ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі - 66341 гривня 90 копійок, 3% річних за один рік у розмірі 1990 гривень 26 копійок. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2013 року рішення залишено без змін. Після скасування рішення Малиновського районного суду від 22.10.2013 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, оригінал виконавчого листа по даній справі повернуто до Малиновського районного суду міста Одеси з відміткою державного виконавця про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3962 гривні 31 копійку. Відповідно до ч.2 статті 380 ЦПК України якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, а при новому розгляді справи в позові відмовлено, або позовні вимоги задоволено в меншому розмірі, або провадження у справі закрито чи заяву залишено без розгляду, суд ухвалюючи рішення, повинен зобов'язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим рішенням. Враховуючи, що суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, то за правилами ст.380 ЦПК України зобов'язує ОСОБА_1 повернути відповідачці -3962 гривні 31 копійку безпідставно стягнутих з неї за скасованим судовим рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 22 жовтня 2013 року.
Керуючись ст.ст. 11, 60, 212-215, 380 ЦПК України, ст.ст. 71, 75, 76, 80, 374 ЦК УРСР 1963 року, суд -
В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - відмовити.
Зобов'язати ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі - 3962 (три тисячі дев'ятсот шістдесят дві) гривні 31 копійку безпідставно стягнутих з ОСОБА_2 за скасованим судовим рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2013 року.
Рішення може бути оскаржене сторонами до апеляційного суду Одеської області шляхом подання апеляційної скарги на протязі десяти днів. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий: