20 листопада 2014 року Справа № 876/7869/14
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Клюби В.В., Яворського І.О.
з участю секретаря судового засідання: Саламахи О.І.
представника позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: Збитковської І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2014 року за позовом ОСОБА_3 до Львівської митниці Міндоходів про протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
В березні 2014 року ОСОБА_3 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправними дії Львівської митниці Міндоходів, які полягали у незаконній та безпідставній відмові у задоволенні його заяви від 13.11.2013 р., наданої листом № 3.2/47-6694 від 22.11.2013 р., визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягала у невиконанні вимог Конституції України та інших нормативно-правових актів, що стосуються питань компенсації моральної шкоди, а також його права та зобов'язати Львівську митницю Міндоходів здійснити передбачені чинним законодавством заходи, спрямовані на компенсацію шкоди, заподіяної йому, як працівнику митних органів, під час виконання або пов'язані з виконанням ним протягом 2010 року службових обов'язків.
Позов обґрунтовував протиправністю дій відповідача з приводу проведення перевірки, зафіксованої в акті, складеному за результатами її проведення від 09.04.2010 р., копія якого була направлена в прокуратуру Львівської області та Управління служби безпеки України (далі - УСБУ), за наслідками якої він був звільнений з Державної митної служби України. В результаті протиправних дій у нього погіршився стан здоров'я. Між негативними подіями та захворюванням, що призвело до набуття інвалідності існує причинно-наслідковий зв'язок. Тому вважав, що у нього виникло право, а у відповідача обов'язок компенсувати шкоду, заподіяну йому, як працівнику митних органів під час виконання або пов'язану з виконанням службових обов'язків протягом 2010 року.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11.07.2014 р. в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Не погоджуючись із даною постановою, її оскаржив позивач. Апеляційну скаргу мотивує тим, що у зв'язку з його незаконним звільненням та необґрунтованими перевірками правоохоронних органів у нього погіршився стан здоров'я і, як наслідок, він отримав групу інвалідності. Вважає, що в даному випадку відповідач зобов'язаний був належним чином розглянути його заяву та прийняти рішення про компенсацію шкоди, заподіяну йому, як працівнику митних органів під час виконання службових обов'язків або пов'язану з виконанням таких обов'язків протягом 2010 року. Проте, судом першої інстанції не було взято до уваги необґрунтованість листа, який був надісланий йому відповідачем, судове рішення мотивоване нормативно-правовими актами, які втратили чинність, а також були проігноровані його права на соціальний захист та моральну компенсацію за заподіяну шкоду його здоров'ю. Тому просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою повністю задовольнити його позов.
Заслухавши суддю-доповідача, заслухавши представника позивача ОСОБА_1, який просив задовольнити апеляційну скаргу, представника відповідача Збитковську І.В., яка просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова скасуванню із частковим задоволенням позовних вимог, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що 13.11.2013 р. ОСОБА_3 звернувся із заявою до начальника Львівської митниці Міндоходів щодо здійснення компенсації шкоди, заподіяної йому, як працівнику митних органів під час виконання службових обов'язків або пов'язаної з виконанням службових обов'язків.
Заява обґрунтована тим, що в результаті протиправних дій Львівської митниці, які пролягали у незаконній перевірці, зафіксованій в акті № 6783 від 09.04.2010 р., копія якого була направлена до прокуратури Львівської області та УСБУ, у нього погіршився стан здоров'я, пов'язаний із серцево-судинними захворюваннями, внаслідок чого йому була встановлена група інвалідності.
22.11.2013 р. гр.ОСОБА_3 була направлена відповідь № 3.2/47-6694 за підписом т.в.о.начальника митниці Мрочко І.С., якою заявника було повідомлено про відсутність підстав для здійснення нарахування та виплати компенсації шкоди, заподіяної під час виконання або пов'язаної з виконанням службових обов'язків у зв'язку з тим, що друга група інвалідності була встановлена внаслідок загального захворювання. Крім того, відповідь була мотивована відсутністю вини уповноваженого органу, з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України № 472 від 23.06.1993 р., із доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 71 від 08.02.1994 р.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у заяві не було конкретизовано, яку шкоду просить компенсувати заявник - моральну чи матеріальну, її розмір, згідно якої норми закону він вимагає компенсації шкоди. До заяви було додано копію довідки МСЕК серії ЛВА-1 № 478466 від 10.08.2010 р., проте до матеріалів справи її не було долучено. Інших доказів на підтвердження заяви щодо здійснення компенсації шкоди ні відповідачу, ні суду не було надано. У заяві від 13.11.2013 р. позивач просив здійснити компенсацію шкоди заподіяної йому як працівнику митних органів під час виконання або пов'язаної з виконанням службових обов'язків, натомість, викладав обставини про заподіяння йому шкоди у зв'язку зі звільненням його від виконання службових обов'язків, припиненням перебування на державній службі та протиправністю дій працівників митниці, що, на думку позивача, призвели до його звільнення з посади наказом Державної митної служби від 30.04.2010 р. № 736-к.
Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Частиною 2 статті 2 цього Кодексу передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони : 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Згідно ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 71 цього Кодексу передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Як убачається з матеріалів справи, гр.ОСОБА_3 в адресованій начальнику Львівської митниці заяві від 13.11.2013 р., керуючись Конституцією України та нормативно-правовими актами, просив здійснити нарахування та виплатити компенсацію шкоди, заподіяної йому під час виконання або пов'язаної з виконанням службових обов'язків.
Заява була обґрунтована тим, що внаслідок протиправних дій Львівської митниці, які полягали у незаконній перевірці щодо нього та безпідставного направлення акту, складеного за її результатами до прокуратури Львівської області та УСБУ, якими було прийняте рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, у нього погіршився стан здоров'я, в результаті чого йому була встановлена група інвалідності.
Відповідь на заяву була мотивована відсутністю підстав для здійснення нарахування та виплати компенсації шкоди, заподіяної під час виконання або пов'язаної з виконанням службових обов'язків. При цьому Львівська митниця посилалася на постанову Кабінету Міністрів України № 472 від 23.06.1993 р. із доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 71 від 08.02.1994 р., як на підставу звільнення від обов'язку відшкодовувати шкоду.
З метою реалізації статей 427, 431 Митного кодексу України (далі - МК України) (в редакції 11.07.2002 р. № 92-IV), Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова № 678 від 26.05.2004 р., якою був затверджений Порядок здійснення компенсації шкоди, заподіяної працівникам митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій під час виконання або пов'язаної з виконанням ними службових обов'язків (далі - Порядок), який визначає механізм, умови і розміри здійснення за рахунок Державного бюджету України компенсації шкоди в разі загибелі, інвалідності або іншого ушкодження здоров'я працівника митного органу, спеціалізованої митної установи чи організації, що сталися внаслідок нещасного випадку або були заподіяні йому умисно під час виконання чи були пов'язані з виконанням таким працівником службових обов'язків.
Згідно ст.427 МК України, держава гарантує посадовим особам митної служби України соціальний захист і матеріально-побутове забезпечення. У разі загибелі, каліцтва або інвалідності внаслідок нещасного випадку, який стався з посадовою особою митної служби України під час виконання нею службових обов'язків, їй або її спадкоємцям здійснюється компенсаційна виплата в порядку, на умовах та у розмірах, визначених законодавством.
У відповідності до вимог ст. 431 цього Кодексу, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи відповідно до законодавства України компенсує працівникам митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій шкоду, заподіяну їм каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням службових обов'язків.
Пунктом 2 Порядку передбачено, що постраждалий працівник митного органу, спеціалізованої митної установи чи організації або його спадкоємці звертаються до митного органу, спеціалізованої митної установи чи організації, де працює (працював) постраждалий, з письмовою заявою, до якої додаються такі документи : копія акта про нещасний випадок на виробництві за формою Н-1, засвідчена в установленому порядку; у разі загибелі постраждалого - копія свідоцтва про смерть; у разі інвалідності чи стійкої втрати постраждалим професійної працездатності - копія довідки медико-соціальної експертної комісії про групу інвалідності чи про ступінь стійкої втрати професійної працездатності; копія документа, що засвідчує зв'язок між загибеллю, інвалідністю або іншим умисно заподіяним ушкодженням здоров'я та виконанням службових обов'язків постраждалим (видається органами прокуратури, СБУ, МВС, судом); довідка Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань або його територіальних органів про проведені ним виплати у зв'язку з нещасним випадком.
У відповідності до п.3 Порядку, одержані відповідним митним органом, спеціалізованою митною установою чи організацією документи передаються до Держмитслужби і розглядаються в установленому нею порядку. Держмитслужба протягом місяця після одержання всіх необхідних документів приймає рішення про компенсацію шкоди. Про прийняте рішення заявник повідомляється протягом тижня. Про відмову в компенсації шкоди заявник повідомляється письмово з обґрунтуваннями причин відмови. Рішення про відмову в компенсації шкоди може бути оскаржене в судовому порядку.
У розділі 5 Порядку визначено порядок та розміри компенсації шкоди, яка виплачується постраждалому або його спадкоємцям.
Наказом Державної митної служби України № 1 від 02.01.2010 р. «Про створення колегіальних органів» (Із змінами і доповненнями, внесеними наказами Державної митної служби України від 21.12.2010 р. № 1495, від 17.06.2011 р. № 512, від 14.03.2012 р. № 158, від 28.05.2012 р. № 290, від 04.07.2012 р. № 347, від 28.11.2012 р. № 682), відповідно до статей 427, 431 МК України, пунктів 2, 3 Порядку, було створено Комісію Держмитслужби з розгляду документів, які подаються митними органами, спеціалізованими митними установами та організаціями, на проведення компенсації шкоди, а також затверджено її склад та положення про Комісію, на яку покладено відповідальність за організаційне забезпечення роботи Комісії на проведення компенсації шкоди.
Як вірно зазначив суд першої інстанції в постанові від 11.07.2014 р., у заяві від 13.11.2013 р. ОСОБА_3 просив здійснити компенсацію шкоди заподіяної йому як працівнику митних органів під час виконання або пов'язаної з виконанням службових обов'язків, натомість, викладав обставини про заподіяння йому шкоди у зв'язку зі звільненням його від виконання службових обов'язків, припиненням перебування на державній службі, та протиправністю дій працівників митниці, що, на думку позивача, призвели до його звільнення з посади наказом Державної митної служби № 736-к від 30.04.2010 р., проте, відмовляючи в задоволенні позову, суд залишив поза увагою ту обставину, що відповідно до положень МК України та Порядку здійснення компенсації шкоди, заподіяної працівникам митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій під час виконання або пов'язаної з виконанням ними службових обов'язків, Львівська митниця Міндоходів не наділена повноваженнями вирішувати питання компенсації такої шкоди, а зобов'язана при отриманні заяви передати її за належністю до Держмитслужби для розгляду в установленому порядку.
Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно вказав у постанові на відсутність конкретизації стосовно визначення шкоди, її розміру, згідно якої норми закону він вимагає компенсації шкоди, оскільки цього не вимагає Порядок.
Як убачається зі змісту заяви, у ній йдеться про компенсацію шкоди, заподіяної позивачу, як працівнику митного органу під час виконання або пов'язаної з виконанням ним службових обов'язків, здійснення якої відбувається відповідно до МК України та вказаного вище Порядку. Дану обставину не заперечила представник відповідача в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.
Крім того, з урахуванням встановлених судом обставин, колегія суддів зазначає, що в разі незаконного звільнення та поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, для власника або уповноваженого ним органу настають правові наслідки у вигляді відшкодування середнього заробітку за час вимушеного та за наявності підстав, відшкодування шкоди.
На думку колегії суддів, висновок суду першої інстанції про невідповідність заяви гр.ОСОБА_3 у зв'язку із не зазначенням норм закону, на підставі якого здійснюється компенсація шкоди під час виконання або пов'язаної з виконанням службових обов'язків не є визначальним та не звільняє суб'єкта владних повноважень від обов'язку діяти відповідно до вимог МК України та Порядку здійснення компенсації шкоди, заподіяної працівникам митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій під час виконання або пов'язаної з виконанням ними службових обов'язків.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта стосовно мотивації судового рішення нормативно-правовими актами, які втратили чинність, оскільки такі відсутні в оскаржуваній постанові, проте такими була мотивована відповідь Львівської митниці Міндоходів на заяву ОСОБА_3
Згідно ст.202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є : 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відмову в задоволенні позову в частині визнання протиправними дій Львівської митниці Міндоходів щодо розгляду заяви ОСОБА_3 від 13.11.2013 р., адресованої начальнику Львівської митниці Міндоходів, відповідь на яку була надана листом № 3.2/47-6694 від 22.11.2013 р. та зобов'язання відповідача здійснити передбачені чинним законодавством заходи, спрямовані на розгляд його заяви щодо компенсації шкоди, заподіяної йому, як працівнику митних органів, під час виконання або пов'язані з виконанням службових обов'язків протягом 2010 року. В решті позовних вимог постанова суду першої інстанції, на думку колегії суддів, є обґрунтованою та законною, а тому в цій частині її слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2014 року по справі № 813/2123/14 скасувати та прийняти нову, якою адміністративний позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Львівської митниці Міндоходів щодо розгляду заяви ОСОБА_3 від 13.11.2013 р., адресованої начальнику Львівської митниці Міндоходів, відповідь на яку була надана листом № 3.2/47-6694 від 22.11.2013 р.
Зобов'язати Львівську митницю Міндоходів здійснити передбачені чинним законодавством заходи, спрямовані на розгляд заяви ОСОБА_3 від 13.11.2013 р. щодо компенсації шкоди, заподіяної ОСОБА_3, як працівнику митних органів, під час виконання або пов'язані з виконанням службових обов'язків протягом 2010 року.
В решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2014 року по справі № 813/2123/14 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання нею законної сили.
Головуючий : Р.В.Кухтей
Судді : В.В.Клюба
І.О.Яворський
Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 21.11.2014 р.