Справа: № 739/350/14-а(2а/739/14/14) Головуючий у 1-й інстанції: Чепурко В.В.
Суддя-доповідач: Грищенко Т.М.
Іменем України
28 жовтня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Грищенко Т.М.,
суддів Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.,
при секретарі Киш С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно ч.1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 16 квітня 2014 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Начальника відділу Держземагенства у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області Ковальчук Анни Ігнатівни про визнання рішення протиправним, його скасування та зобов'язання вчинити певні дії, -
3 березня 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом у зв'язку з тим, що маючи право на 1/2 земельної ділянки площею 0, 375 га, встановлене рішенням Новгород - Сіверського районного суду Чернігівської області від 2 червня 2010 року, яка виділена була їй в натурі наступним рішенням цього ж суду від 29 березня 2012 року, за адресою: м. Новгород - Сіверський, АДРЕСА_1, вона звернулась до відповідача з виготовленою нею технічною документацією з землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та реєстрації її в державному земельному кадастрі.
Відповідачем було відмовлено у задоволенні її звернення з огляду на те, що первинний правовстановлюючий документ на вказану земельну ділянку на ім'я її спадкодавця не був зареєстрований відповідним чином.
Позивачкою була оскаржена ця відмова до суду і 12 грудня 2013 року постановою Новгород - Сіверського районного суду Чернігівської області вказана відмова була скасована та винесене рішення про повторний розгляд її звернення.
На її повторне звернення, 16 січня 2014 року начальник відділу Держземагенства у Новгород - Сіверському районі Чернігівської області Ковальчук А.Г. направила їй лист №03-09/131, яким повторно відмовила їй у погодженні документації з землеустрою, що і стало підставою для звернення позивачки до суду за захистом своїх інтересів.
Позивачка вважає неправомірною відмову відповідача в частині того, що їй необхідно було виготовити технічну документацію на її земельну ділянку не щодо встановлення меж останньої, а щодо поділу земельних ділянок в натурі, не погоджується вона з доводами відповідача щодо встановлення її права на земельну ділянку на підставі незареєстрованого державного акту спадкодавця, з огляду на наявні рішення суду, які вступили в законну силу і якими встановлене її право на частину земельної ділянки спадкодавця, а також не згодна вона з тим, що ця ділянка накладається з суміжною ділянкою ОСОБА_5, тому що це питання було узгоджене під час виготовлення технічної документації і ОСОБА_5 підписані акти узгодження меж.
16 квітня 2014 року Новгород - Сіверським районним судом Чернігівської області була винесена постанова про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2
Постановляючи таке рішення, суд першої інстанції взяв за основу позицію відповідача, викладену ним у запереченні від 16 квітня 2014 року, суть якої полягає у неможливості реалізувати своє право позивачкою на частину земельної ділянки, встановлене рішеннями суду, які вступили в законну силу, з огляду на необхідність належним чином встановити і зареєструвати всю земельну ділянку, а потім розділити її між співвласниками з врахуванням інтересів всіх сторін, зокрема і тих які визначились у своєму праві на частину даної земельної ділянки під час вирішення позивачкою свого права на свою частину у період з 2008 по 2014 роки. Тут як відповідач, так і суд вказують на необхідність об»єднання зусиль співвласників у одночасному виготовленні технічної документації з землеустрою на всю земельну ділянку (очевидно яка належала ОСОБА_6, але права на яку відповідач не визнає) щодо встановлення її меж, відповідному її погодженні та внесенні її в кадастр і лише після цього у відповідності з ст. 56 Закону України «Про землеустрій» позивачка наряду з іншими власниками може виготовити документи з поділу, відповідного погодження та внесення належної їй земельної ділянки в кадастр (ст. 79-1 Земельного кодексу України).
При цьому виникає питання, у який спосіб були погоджені та внесені в кадастр земельні ділянки інших осіб, зазначених у рішенні, якщо у суді перебували на розгляді справи за позовами ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на частину цієї ж земельної ділянки по АДРЕСА_1 в м. Новгород - Сіверський та про оскарження дій посадової особи районного відділу Держкомзему щодо відмови їй у погодженні технічної документації на частину цієї ж земельної ділянки та внесенні її у кадастр, з огляду ще й на те, що, як вказує відповідач, Державний акт про право власності на земельну ділянку 1-ЧН 024107 від 29 травня 1998 року не був відповідним чином зареєстрований, а тому не був чинним.
Позивачка не погодилась з постановою суду першої інстанції з підстав його необґрунтованості, невірного застосування норм матеріального права та невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи. Зокрема, вона вказує, що ст. 79-1 Земельного кодексу України набула чинності з 1 січня 2013 року згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про державний земельний кадастр», а тому поширюється на правовідносини, що виникли після вказаної дати. Апелянт вважає, що на вказаний момент вона вже не відносилась до категорії співвласників земельної ділянки, яка належала ОСОБА_6, тому що на підставі судових рішень вона вже отримала статус власника окремої земельної ділянки і мала цілковите право оформити її у встановленому порядку, а саме встановлення меж в натурі, що відповідало положенням п. 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону.
Крім того, позивачка вбачає порушення свого права в тому, що відповідач ставить його реалізацію у залежність від дій інших осіб, з якими у неї були відповідні судові спори.
Щодо посилання відповідача на накладення земельних ділянок з суміжним власником , то позивачка вважає, що це спростовується виготовленою нею технічною документацією з землеустрою, яка свідчить, що ці накладення були усунуті і власником суміжної ділянки ОСОБА_5 були підписані межові акти.
Не погоджується апелянт і з доводами відповідача щодо невідповідності Державного акту про право власності на земельну ділянку ОСОБА_6, з огляду на те, що її право на частину земельної ділянки підтверджується відповідними рішеннями судів, що вступили в законну силу, а не вказаним Державним актом.
В судове засідання сторони не з'явились, належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи.
Колегія суддів, вивчивши наявні у справі докази, виходить з положень ст. 14 Конституції України, згідно з якими право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами виключно відповідно до закону.
Як вбачається з представлених у справі доказів, за позивачкою рішенням Новгород - Сіверського районного суду Чернігівської області від 2 червня 2010 року було визнано право власності на 1/2 земельної ділянки 0,375 га, розташованої в м. Новгород - Сіверський, АДРЕСА_1, що раніше належала ОСОБА_6 на підставі Державного акту про право власності на земельну ділянку 1-ЧН 024107, виданого Новгород - Сіверською міською радою 9 червня 1998 року, з якої 0,075 га для будівництва та обслуговування господарства, 0,3 га для ведення підсобного господарства.
Рішенням цього ж суду від 29 березня 2012 року позивачці було виділено 1/2 частину земельної ділянки площею 0,375 га за тією ж адресою, та виділено в натурі земельну ділянку площею 1875 кв. м, з якої двору спільного користування - 30 кв. м та двору і городу- 1845 кв. м.
На підставі вказаних рішень позивачкою була розроблена і виготовлена технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж в натурі, яка подавалась відповідачу для погодження. Проте, відповідачем було відмовлено у погодженні відповідним листом, у якому вказувалась причина відмови - відсутність реєстрації Державного акту на право приватної власності на землю спадкодавця позивачки ОСОБА_6, що тягло за собою його недійсність.
Постановою Новгород - Сіверського районного суду Чернігівської області від 12 грудня 2013 року за позовом ОСОБА_2, відмова відповідача, викладена у листі №03-09/5422 від 1 листопада 2013 року, була визнана неправомірною і відповідач був зобов'язаний розглянути питання погодження технічної документації із землеустрою ОСОБА_2 щодо встановлення меж належної їй земельної ділянки в натурі.
Саме це стало підставою для повторного звернення позивачки до відповідача з такою ж вимогою, а саме погодження меж належної їй земельної ділянки в натурі, право на яку встановлене відповідним рішенням суду, та подальшої її реєстрації.
Однак, 16.01.2014 року за №03-09/131 відповідач повторно відмовив позивачці у погодженні як з попередньої підстави, - відсутності реєстрації Державного акту про право власності на землю у ОСОБА_6, так і з тих підстав, що позивачка на підставі ст. 56 ЗУ «Про землеустрій» повинна була виготовити технічну документацію з землеустрою щодо поділу і об»єднання земельних ділянок, а не встановлення меж, а також з врахуванням, що частина цієї земельної ділянки вже належить іншим особам і тому фактична її площа менша і накладається на земельні ділянки інших осіб.
Подаючи адміністративний позов до суду, позивачка мотивувала його тим, що відповідачем не взяті до уваги обставини та доводи, встановлені постановою Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 12 грудня 2013 року, якою дії відповідача були визнані неправомірними та він був зобов'язаний повторно розглянути питання погодження її технічної документації з огляду на обставини, встановлені судовим рішенням від 12 грудня 2013 року. Крім того, відповідачем без законного обґрунтування було запропоновано виготовити іншу технічну документацію на всю земельну ділянку ОСОБА_6 при тому, що її право на її частину земельної ділянки було встановлене рішенням суду, яке і стало підставою для виготовлення її документації по встановленню її меж. Позивачка вказувала, що при її виготовленні, спірні питання щодо накладення на суміжну ділянку ОСОБА_5 були з'ясовані.
Відмовляючи позивачці у задоволенні її адміністративного прозову, суд першої інстанції всупереч вимогам ч. 1 ст. 72 КАС України, за якою обставини, встановлені судовим рішенням в іншій адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, де беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлені ці обставини, послався як на правомірність відмови відповідача у погодженні позивачки технічної документації, на недійсність Державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_6, при тому, що позивачкою виготовлялась вказана технічна документація на підставі рішень судів, якими було встановлене її право на частину земельної ділянки та виділення її позивачці в натурі у вказаних у рішенні розмірах.
При цьому, суд першої інстанції не взяв до уваги вимоги закону в тій частині, що відповідач міг відмовити у погодженні документації із землеустрою тільки з підстав, передбачених законом та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Як вбачається з наданої позивачці на її звернення про погодження технічної документації з землеустрою відповіді, основною підставою відмови стали п.п. 1, 2, 6 та 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України та ст.ст. 21, 24, 202 Закону України «Про земельний кадастр», а також ч.2 пункту (і) ст. 25 та ст. 56 Закону України « Про землеустрій» зі змінами і доповненнями, внесеними Законами №1066 - У1 від 5.03.2009 року.
Колегія суддів вважає, що як відповідачем, так і судом першої інстанції, земельна ділянка позивачки, право якої визначене рішеннями суду, помилково віднесена до земельної ділянки, яка підлягає формуванню і, як наслідок, вимагає виготовлення спільної технічної документації на цілу, як зазначає відповідач, земельну ділянку, яка передавалась у власність ОСОБА_6, шляхом виготовлення технічної документації із землеустрою щодо її поділу та об»єднання.
Як вбачається з оспорюваної позивачкою відмови, відповідачем не усунуте протиріччя між його твердженням щодо відсутності права власності у ОСОБА_6 на земельну ділянку у м. Новгород - Сіверський по АДРЕСА_1 з огляду на те, що його Державний акт не був відповідним чином внесений у Реєстр, та твердженням про те, що ця земельна ділянка, як така, що виділена ОСОБА_6 була єдиним цілим, а тому її співвласники повинні були спільними зусиллями виготовити технічну документацію з землеустрою на її об»єднання, поділ та реєстрацію, а вже потім кожен окремо утворювати нові кадастрові номери та відкривати поземельні книги.
При цьому, відповідач категорично не визнає за позивачкою право на спірну земельну ділянку на підставі рішень судів і як наслідок не визнає і не погоджує технічну документацію з землеустрою позивачки, виготовлену на підставі даних рішень, як на підставі дійсних правовстановлюючих документів на цю ділянку.
Тим самим, відповідач фактично не виконав вимоги рішення Новгород - Сіверського районного суду Чернігівської області від 12 грудня 2013 року, яким відмова відповідача у погодженні вказаної технічної документації з наведених відповідачем підстав була визнана неправомірною і відповідач був зобов'язаний повторно розглянути питання її погодження.
Колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції при винесенні постанови від 16 квітня 2014 не було надано оцінки бездіяльності відповідача щодо невиконання вимог попереднього рішення та також не взято до уваги доводів, викладених у цій постанові щодо встановлення права власності позивачки на спірну ділянку і виділення її в натурі у встановлених розмірах рішеннями суду, а не Державним актом про право власності на землю ОСОБА_6, не зареєстрованим відповідним чином в Реєстрі.
Тим більше є незрозумілим, чому при тому, що відповідач наполягає на відсутності чийого б то не було права на спірну земельну ділянку та відсутності її реєстрації у Реєстрі та в Кадастрі, в період перебування на вирішенні судів спорів з приводу права на цю ділянку між різними сторонами з 2008 по 2014 рік, частина спірної земельної ділянки вилучалась, на іншу оформлялись правовстановлюючі документи, але вимог щодо виготовлення технічної документації з землеустрою про об»єднання та поділу земель ні від кого не вимагалась і даних про погодження меж вказаних земельних ділянок з позивачкою у справі немає.
Тому, колегія суддів з огляду на викладене та наявність у справі трьох рішень судів, якими доведене право власності позивачки на спірну земельну ділянку та виділення її в натурі, вважає що її право на цю ділянку є доведеним, дана ділянка є окремою, обособленою, у зв'язку з чим твердження відповідача та доводи оскаржуваної постанови щодо її перебування у співвласності з земельними ділянками інших фігурантів даної справи є невірними.
Це цілком узгоджується з твердженням апеляційної скарги, що на момент вступу в законну силу положень ст. 79-1 Земельного кодексу України з 1 січня 2013 року згідно з п. 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр», земельна ділянка позивачки була сформована, у ділянки, яка перебувала у володіння ОСОБА_6 було три відокремлені власники, і ніщо не перешкоджало відповідачу прийняти від позивачки технічну документацію з землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та відповідного її погодження.
Не знаходить свого підтвердження і посилання відповідача у своїй відмові на накладання земельних ділянок позивачки з земельними ділянками інших землевласників, тому що у технічній документації, виготовленій позивачкою, межі її ділянки відповідним чином погоджені з межами сусідніх ділянок.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що всупереч доводам, викладеним у постанові суду першої інстанції, відповідач, на якого у відповідності з ст. 72 КАС України покладений обов'язок доказування у справах адміністративного провадження, не надав суду доказів правомірності своїх дій у питанні розгляду поданих позивачкою документів погодження технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж в натурі для будівництва та обслуговування житлового будинку і ведення підсобного господарства у м. Новгород - Сіверський Чернігівської області по АДРЕСА_1, а саме доказів невідповідності поданих позивачкою документів вимогам ч. 6 ст. 186-1 Земельного кодексу України та порушення вимог ст. 25 та 56 Закону України «Про землеустрій».
Тому, колегія суддів вважає, що при винесенні постанови від 16 квітня 2014 року судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, в основу рішення покладені невідповідні висновки зроблені на підставі недоведених обставин, при цьому не взяті до уваги докази, які є вже встановленими іншими рішеннями судів, що в цілому призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового у відповідності з положеннями ст. 202 КАС України.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що Новгород - Сіверським районним судом Чернігівської області вже розглядалась справа між тими ж сторонами і з тими ж вимогами, але постанова від 12 грудня 2013 року, яка за змістом резолютивної частини визнавала відмову у погодженні тієї ж технічної документації позивачки, що і була предметом розгляду у оскаржуваній постанові, протиправною і зобов'язувала відповідача розглянути повторно питання щодо її погодження з наведених у мотивувальній частині постанови підстав, відповідачем виконана не була, а головною підставою для відмови стала попередня, - відсутність реєстрації Державного акту про право власності на землю у ОСОБА_6
Наведені обставини, при повторному оскарженні такої ж відмови відповідача і оскарженні останньої до суду, не набули відповідного з'ясування і оцінки в суді при розгляді даної справи і відповідного мотивування при винесенні постанови судом першої інстанції.
Тому, колегія суддів, зважаючи на викладене та, зокрема, на похилий вік позивачки, яка роками не може вирішити питання реєстрації власності належної їй земельної ділянки, вважає доцільним відступити від принципу дискреційності та виключної компетенції повноважень відповідача у погодженні технічної документації з землеустрою, та з огляду на ухилення відповідача від належного виконання судового рішення та встановлених судами достовірних обставин даної справи, винести рішення зобов'язального характеру щодо погодження технічної документації з землеустрою позивачки.
Колегія суддів вважає, що це цілком узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України щодо завдань адміністративного судочинства.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у постанові, та є підставою для її скасування.
Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції прийнята з помилковим застосуванням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову.
Відповідно до ст. 198, 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Керуючись ст.ст. 41, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Постанову Новгород - Сіверського районного суду Чернігівської області від 16 квітня 2014 року - скасувати та винести нову.
Позов ОСОБА_2 - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати відмову Відділу Держземагенства у Новгород-Сіверському районі Чернігівської області від 16.01.2014 року №03-09/131 у погодженні технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі за адресою: м. Новгород Сіверський Чернігівської області, АДРЕСА_1.
Зобов'язати Відділ Держземагенства у Новгород - Сіверському районі Чернігівської області погодити технічну документацію з землеустрою ОСОБА_2 щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі в м. Новгород Сіверському Чернігівської області по АДРЕСА_1 у відповідності з її призначенням і встановленими розмірами.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення постанови в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Т.М.Грищенко
Судді І.О.Лічевецький
В.Е.Мацедонська
Головуючий суддя Грищенко Т.М.
Судді: Лічевецький І.О.
Мацедонська В.Е.